За тисячі кілометрів від України – з мрією про повернення додому

0
163

Мешканці Лиманця Дар’ївської громади стали бранцями окупації на початку березня 2022 року. Невідомість сковувала їх емоційно та знесилювала фізично… Психологічний тиск поневолення відчула на собі і родина Білецьких.

До війни життя місцевої багатодітної сім’ї було розміреним та стабільним. Родина мала власний бізнес, пов’язаний із ритуальними послугами. Агенція “Остання турбота” працювала на території семи сусідніх сіл. Крім того, Білецькі утримували власну пасіку та обробляли близько десяти гектарів землі. Працьовиті селяни звикли у всьому розраховувати на власні сили, ніколи не нарікали ні на долю, ні на державу. А ще – хотіли ощасливити інших. У 2016 році родина, в якій вже зростали син і донька, вирішила взяти під опіку знедолених діток. Так у сім’ї з’явилися ще три дівчинки та стільки ж хлопців. Всі прийомні діти Білецьких – з неблагополучних родин або сироти. Але для батьків-вихователів всі вони стали рідними. У Лиманці родина мала велику та затишну оселю. Ще три будинки придбали для дітей та вже почали їх ремонтувати. Мріяли, сподівалися, планували… Спочатку Білецькі не збиралися їхати з рідного Лиманця. Проте, коли подзвонила місцева колаборантка і сказала: “За вами виїхали”, довелося рятуватися… Валерії Миколаївні досі моторошно від тих слів. Але завдяки попередженню вони встигли вчасно покинути Лиманець. В окупації родина пробула лише півмісяця. Виїжджали на ритуальній автівці, взявши із собою документи і мінімум речей. Покидати рідну домівку, пов’язану з найкращим періодом життя та власною справою, було вкрай важко. У Лиманці залишилося не просто майно – частина душі. Мати Валерії Миколаївни навідріз відмовилася виїжджати із села. Розповідаючи свою історію, час від часу Валерія Миколаївна починає плакати. Родина виїхала із села 12 березня 2022 року, наступного дня російські військові поставили скрізь блокпости. Після цього почалася “зачистка”. Після виїзду з Лиманця Білецькі спочатку зупинились у Рівному, але потім їх запросили до Сполучених Штатів Америки. За океаном мешкають родичі чоловіка Валерії Миколаївни, які запропонували свою допомогу.

Сьогодні Білецькі адаптуються у новій країні, де знайшли прихисток від війни. Діти навчаються в американській школі, родина активно вивчає англійську.

Душевний спокій Валерія Миколаївна знаходить в улюбленому занятті. Жінка займається петриківським розписом. Готові вироби продає в Америці, а частину виручених коштів передає на допомогу ЗСУ.

“Петриківкою я займаюся п’ять років, розповідає пані Валерія, – Мене вчила художниця з мого милого, рідного Херсону Антоніна Лазарівна Коваленко. Я, на жаль, не знаю про її подальшу долю. Вона прекрасний художник, чудовий вчитель. На творчість мене надихають мої діти і природа. А ще те, що я несу нашу культуру в інший народ. Мої клієнти – це переважно американці. Місцеві усім серцем підтримують Україну. Свої роботи я реалізую в інтернеті, на виставках, ярмарках”, – ділиться пані Валерія.

Сьогодні Білецькі знаходяться дуже далеко від Херсонщини, але тільки фізично. Їхні серця залишаються вдома, поряд із рідними та близькими. У Лиманці живе 70-річна мама Валерії Миколаївни. Жінка хворіє на цукровий діабет та має проблеми із зором. Донька підтримує неньку фінансово, знайшла медсестру для догляду, проте не може пригорнути до себе найріднішу людину…

Туга за Україною затьмарює життя на чужині. Подумки вони постійно вдома. Білецькі мріють про Перемогу та повернення до Лиманця. Рідна земля не відпускає, тих хто її по-справжньому любить… Олена Норік

Олена Норік

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь