14.6 C
Kherson
Вівторок, 16 Квітня, 2024

Останні новини

З турботою про тих, хто у біді

Самотніми старенькими та людьми з інвалідністю у Станіславській громаді опікуються чотири надзвичайні жінки.
Знайомтеся, Галина Зінчак. Прожила все своє життя у селі Широка Балка. Має вищу педагогічну освіту, працювала багато років у місцевій школі вчителькою початкових класів. Але життя внесло свої корективи – вже 10 років пані Галина піклується про своїх земляків.

“Хочу допомогти тим, хто цього потребує” – професійний девіз Галини Зінчак.

Всі “клієнти” давно стали для неї рідними. Адже щодня жінка поспішає до них, щоб зварити обід, прибрати в хаті, допомогти з документами, ліками, продуктами і, звісно, поспілкуватися.
Коли почалася війна, додалися болючі побутові проблеми: в селі зникло світло та Інтернет, зачинилися магазини. На початку вторгнення волонтери привозили до громади гуманітарну допомогу, але потім це стало дуже ризикованою справою. Тож широкобалківці виживали, як могли.
Пані Галина прийняла рішення залишитися в рідному селі, адже не могла покинути своїх підопічних. На той момент у жінки їх було 10.
“Пам’ятаю, як навесні 2022-го навіть хліба в магазині не було, тож пекла його самотужки для родини, і своїм бабусям-дідусям заносила. Продовжувала про них піклуватися, бо вони мені стали, як родичі”.
Життя в умовах окупації та постійних обстрілів було вкрай важким, особливо, коли гинуть люди.

“Це був дуже складний час. Пам’ятаю, як прямо на вулицю навпроти будинку моєї підопічної прилетів снаряд, уламками посікло вікна. Після того випадку зв’язалася з її рідними, попросила, щоб стареньку вивезли до Херсона. На той час у місті було спокійніше. Потім ця родина евакуювалася в інший регіон. Але ми довгий час спілкувалися телефоном”, – згадує пані Галина.

Своїх бабусь і дідусів жінка заспокоювала, запевняла, що скоро все буде добре. Більшість населення в Широкій Балці чекала на повернення української влади.

“У листопаді перед звільненням села російські військові гребли все, що могли вивезти. Всі свої машини завантажували вкраденими речами, телевізорами, побутовою технікою. Їхали на Херсон, щоб звідти переправитися на лівий берег. Колона авто та БТРів була на сотні одиниць транспорту. А потім прийшли наші з боку Миколаєва”, – згадує жінка.

Наразі пані Галина залишається в рідній хаті, на своїй малій Батьківщині, та продовжує надавати соціальні послуги.
Після деокупації до Станіславської громади повертаються місцеві жителі, хоч ситуація залишається небезпечною. Серед них – соціальна робітниця Вікторія Горчаковська.


Жінка чотири роки працює в соціальній службі. Дипломована освітянка знайшла своє покликання у допомозі людям з обмеженими можливостями. Окрім помічниці по господарству, жінка стала для своїх підопічних ще й домашнім психологом та інформатором новин.
Робота подобається Вікторії не лише через відчуття значимості для суспільства, а й тим, що підопічні діляться з нею своїм багатим життєвим досвідом.
Під час окупації Станіслава жінка продовжувала допомагати своїм бабусям. Дуже важко було в перші дні війни, коли почалися проблеми з постачанням продуктів та ліків.

“На щастя, місцеві фермери кинулися допомагати нам. Вони перемололи своє зерно на борошно і роздавали всім, хто цього потребував. Борошно і крупи ми носили і нашим підопічним. Іноді у них, окрім цього, нічого й не було. З пенсіями і готівкою вже почалися проблеми… А ще зі світлом та водопостачанням. Доводилося носити стареньким воду зі свого колодязя”, – згадує Вікторія.

Окрім фермерів, жителів громади підтримали волонтери – як місцеві, так і з Херсона. Не зважаючи на небезпеку, благодійники привозили сюди гуманітарку та ліки.
Коли обстріли рідного села стали нестерпними, Вікторія з родиною виїхали на “вільну Україну”. Через місяць після звільнення правобережної Херсонщини відправилися у зворотній шлях.

“Своє – є своє: село, хата, рідні. Я дуже сумувала і знала, що обов’язково повернуся додому. Зв’язок зі Станіславом не втрачала: коли була така можливість, спілкувалася телефоном зі своїми підопічними, що залишилися там”, – ділиться жінка.

Життя в Станіславі, попри війну, налагоджується. Місцеві жителі вірять у найскорішу Перемогу над ворогом.

“Село наше не здавалося окупантам, багато диверсій було, люди передавали ЗСУ відомості про ворожу техніку і чекали на своїх. Коли я була у Вінницькій області, то місцеві дуже дивувалися нашій незламності духу. А я запросила їх всіх після перемоги до нас, на лиман, на шашлики. На жаль, наразі там заміновано, ворог обстрілює прибережну зону, але ми обов’язково дочекаємося перемоги і миру”, – впевнена Вікторія Горчаковська.

Олена БДЖОЛА

Публікація підготовлена в рамках проєкту “Відновлення надання соціальних послуг у звільнених громадах Херсонської області”, що реалізується ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID “Зміцнення громадської довіри (UCBI)”. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» і не обов’язково відображає погляди партнерів.

останні новини

spot_imgspot_img

Інші новини

Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал «Білозерка.Інфо» – незалежного та впливового інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас щомісячним внеском від 25 гривень. За ціною лише однієї чашечки кави, ви підтримаєте роботу усієї редакції і допоможете зробити наші громади ще більше відкритими, читачів – більш обізнаними, а діяльність влади – прозорішою.

З повагою, Редакція bilozerka.info