
“Юра розумів, що боронити Україну — його чоловічий обов’язок” — світлий спогад про загиблого захисника з Інгульця
Гинуть кращі. Ці слова супроводжують нас усі три роки повномасштабної війни. Але від них ні краплі не стає легше рідним сміливих добровольців, які віддали своє життя за вільну Україну.
У строю найсміливіших – Юрій Кенцало із села Інгулець Дар’ївської громади. Він горів вогнем боротьби з окупантами, які поневолили його село. Тож після звільнення Правобережної Херсонщини одразу вирушив до Миколаївського військкомату, щоб добровільно приєднатися до лав ЗСУ.

Молодший сержант 3 роти 90 батальйону 81 аеромобільної десантно-штурмової бригади Юрій Юрійович Кенцало загинув поблизу села Білогорівка Луганської області. Йому назавжди лишилося 29…
«І вдень, і вночі Юра перед нашими очима!» – ридаючи, кажуть батьки загиблого воїна Наталія та Юрій Кенцало. Обоє пригадують сина добрим, веселим хлопцем, який любив говорити про все, окрім війни…

Уся родина Юри до великої війни мешкала в Інгульці. У багатодітній сім’ї він був другим, у подружжя є ще два сини і донечка.
«Після того, як руські зайшли в село, почалися перевірки та обшуки. Вони шукали атовців, партизанів, забирали молодих хлопців. 17 квітня я з молодшими дітьми виїхала з окупації, а Юра з батьком залишилися у селі. Скільки вони усього пережили, бідолашні, але найстрашніше чекало нас попереду!», – розповідає мати загиблого.
«Перед війною ми з Юрком мали їхати за кордон на заробітки. У нього ж було скільки планів – зустрічався з дівчиною, хотів одружитися, побудувати своє житло, але війна перекреслила все життя!» – хвилюючись, доповнює розповідь батько Юрій Степанович.
Він не надто хоче згадувати про період окупації. Лише каже, що їм з сином доводилося важко: і матеріально, і морально. Російські військові постійно чогось вимагали, робили облави. Але пригадує, що Юра й у цей важкий час хотів допомогти сільським людям – садив городи, випасав худобу, намагався у полі заробити хоч якусь копійку…
«Юра ж у нас кухар. Спочатку закінчив професійне училище на кухаря-кондитера, потім навчався ще у Херсонському коледжі, де здобув спеціальність технолога харчової промисловості. Раніше працював кухарем та кондитером, а в останні роки – охоронником та торговим експедитором. Ще з юності захопив ся кулінарією. Любив пекти торти. І не лише у свято… Бувало, й серед будня каже: «Мамо, а давай тортик зробимо! І починає швидко мішати тісто, збивати крем. Це у нього від бабусі, моєї мами, вона теж була кухарем…», – згадує щасливі моменти поруч із сином Наталія.
Зворушливим відгуком про свого учня ділиться перша вчителька Юрія Кенцала Світлана Анатоліївна Грищенко.
«Серце крається від жалю і болю за мого загиблого учня Юрія. Ця дитина заплатила високу ціну за мир і спокій, за рідну Україну!», – каже учителька.
Найбільшу подяку висловлює вона батькам Наталії та Юрію, які виховали відважного і прекрасного сина.

«Світлі й добрі спогади залишив Юра в моїй пам’яті. Часто переглядаю світлини, на яких сяють привітні очі і тепла, добра посмішка нашого Юрка. Він вирізнявся серед інших дітей неабиякими господарськими навичками, добрими та серйозними вчинками. Пригадую, як у поході довго не могли розпалити багаття, а Юра зумів справитись найпершим! Ми насмажили картоплі, провели конкурси бутербродів. Яким він був задоволеним, а потім ми ще довго згадували, що саме він все організував і став лідером цього дійства!» – ділиться освітянка.
Світлана Анатоліївна пригадує, як Юра лагодив портфелі, поливав квіти, допомагав у підготовці до сімейних свят.
«Я могла доручити йому найсерйозніші завдання, бо знала, що ця дитина дуже відповідальна! Саме таким виховували його у сім’ї. Юра мав багато друзів у класі… Та не було жодних спортивних змагань без нашого Юрчика (так ми його називали), а його команда завжди здобувала перемогу! Він же допомагав і переживав за усіх, тому дітям хотілось грати саме з ним!
Серйозний, відповідальний, добрий, усміхнений – це якості мого Юрія! Ось таким був мій учень, мій хлопчик, мій Герой! Низький уклін тобі, дитино! Пам’ять про тебе навіки залишиться в наших серцях!» – зі сльозами каже учителька.
Продовжуючи розмову, батько загиблого воїна Юрій Степанович говорить, що одразу після визволення Херсонщини Юрій поїхав до військкомату.

«Він був упевнений, що боронити країну в такий темний час біди – його чоловічий обов’язок.Гарний, міцний хлопець… Юру одразу взяли до десантно-штурмової…» – пригадує тато загиблого захисника.
«А мене Юра просто поставив перед фактом вже тоді, коли збирався на військове злагодження на Житомирщину. Там навчався півтора місяця, а далі – фронт, на Луганщину…» – зі сльозами каже Наталія.
Зв’язок з Юрієм був нестабільний. Траплялося, звісточки від сина батьки не отримували по два тижні. Тому, коли просто чули його голос після тривалої перерви, щастя наповнювало їхні розтривожені серця.

«Він завжди переконував нас, що не на «нулі». Десь поряд і все… А сам постійно ходив на передній край. Телефонував чи писав, коли повертався із завдання. Нічого не говорив про свою службу. Просив, щоб не запитували. «Живий, здоровий. Все буде добре», – ось і вся відповідь. Лише якось розповів, що до них приїжджав співак Святослав Вакарчук…» – каже далі батько загиблого.
Він згадує той день, коли влітку 2023-го побачив сина на порозі хати. Юра отримав поранення, лікувався у шпиталі, а потім приїхав на тиждень додому.
«У сина була контузія, травма ноги. Йому робили операцію, а після лікування він приїхав до Інгульця. З мамою вони тоді розминулися, дружина приїздила із Польщі якраз перед його відпусткою. Побув дома, налаштований, як завжди, оптимістично, у гарному настрої… Рибалив, допомагав по господарству, будував плани…», – говорить чоловік.
Батьки ще раз зустрілися з Юрою у січні 2024 року, за тиждень до його загибелі.

«Ми з дружиною прибули до міста Лозова Харківської області, туди зміг приїхати і Юра. Це він попросив про цю зустріч. Особливо хотів побачити маму. Наче щось відчував… А потім він пішов на завдання і не повернувся.
Загинув 19 січня, та дізналися ми про те не одразу», – каже згорьований батько.
«11 днів наш синочок не виходив на зв’язок. І ми почали шукати хоч якусь інформацію. Спочатку командування не підтверджувало його загибель. Та невдовзі побратими, які вийшли з позицій, повідомили: Юри більше немає…
Горе відгородило від нас увесь світ! Юру привезли у Дніпро, потім у Херсон, куди ми їздили на впізнання. А ховали ми його в Інгульці. Під обстрілами. Того дня у селі було 11 прильотів!», – зі сльозами згадує мама загиблого.
За організацію належного поховання батьки загиблого дякують бійцям 86-ої Хмельницькій ТРО і усім людям, військовим, що допомогли, підтримали, розділили горе, попри небезпеку провели в останню дорогу мужнього воїна.
Минув рік, як немає у родини найдорожчої найкращої людини. Але пам’ять скрупульозно рахує кожну хвилину, проведену поруч із сином, братом, коханим.
Наталя пильно береже годинник Юри. Він продовжує відліковувати час, який так рано закінчився для її сина, молодого, повного життя і надій.
А вдома, в Інгульці, пахне рідною людиною військова форма…
Шлях Юрія Кенцала став історією мужності, його ім’я назавжди у пам’яті рідних, друзів і тих, заради кого він віддав своє молоде життя.
Ірина Квітка
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network