Як зрозуміти ветерана і зберегти стосунки? Психологічні рекомендації 

Війна триває. Безліч родин стикаються з новими викликами у стосунках: зміни в поведінці, емоційне віддалення, складнощі у спілкуванні тощо. З такими запитами дедалі частіше звертаються дружини ветеранів Білозерської громади Херсонської області. Психологиня ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» Інна Корміленко надає безкоштовні індивідуальні консультації, тож нещодавно зустрілася з дружиною ветерана, яку турбує емоційна відстороненість свого чоловіка. Досвід, емоції та висновки цієї зустрічі будуть корисними для жінок, які прагнуть підтримати партнера та зберегти близькість у нових обставинах.

В неї сліз не було, але обличчя містило сліди втоми. Трохи розгублена. А внутрішні питання давно переросли в мовчазний біль. «Він інший. Не мій. Мовчить, як стіна. Раніше сміявся, говорив, дбав. А тепер — замкнений, відсторонений… Навіть злий. Все дратує. З ним важко. І боляче».

Зустріч з дружиною ветерана тривала майже годину. Але в цій годині народжувалося і вмістилося найголовніше — розуміння. Психологи й психологині не дають порад! У нас немає наміру – шукати винного. Розмови зовсім не про це. 

Цього разу ми говорили про те, що фронт змінює не лише тіло, а й душу. Про те, що чоловік не став гіршим — він став іншим, бо мусив вижити. А виживання не схоже на щастя…

Жінка слухала, спершу з образою, а потім — з уважністю. Бо вперше за довгий час хтось пояснив, що мовчання — це не байдужість, що агресія — це часто захист, а не напад, що він досі її чоловік. Просто зараз поранений. Невидимо, але глибоко.

Коли зустріч закінчилася, жінка вийшла з кабінету не з готовим рішенням, а з крихітною надією: «Мені не треба терпіти. Але я можу спробувати бути поруч по-іншому. Не як рятівниця, а як людина, яка чує і бачить, навіть коли інший не говорить».

Ця зустріч допомогла підготувати рекомендації дружинам ветеранів, як підтримати спілкування з чоловіком після повернення з війни та як налагодити живий контакт з любов’ю, терпінням і правом на підтримку для кожного з вас.

1. Не квапте події

Дайте час на адаптацію — не чекайте, що він одразу «стане таким, як раніше».

Не питайте усе одразу: «Що там було?», «Ти вбивав?»… Можливо він ніколи не підніме цю тему. Дочекайтеся, поки сам заговорить. 

2. Спостерігайте, не оцінюйте!

Слухайте. Не перебивайте. Не радьте. Тільки, якщо він сам попросить поради.

Уникайте критики та порівнянь із тим, яким він був. Це та ж сама твоя кохана людина, але з новим досвідом. 

3. Показуйте підтримку діями, а не словами

Запропонуйте: «Я поруч, якщо захочеш поговорити» — і справді будьте поруч.

Створюйте простір спокою — без зайвого шуму, натиску, претензій. Дозвольте йому просто бути. Різним. 

Не сприймайте мовчання як віддалення. Іноді мовчання — це спосіб зберегти себе, не ображаючи вас.

4. Поважайте межі

Якщо він уникає фізичної близькості або віддаляється — не тисніть, не ображайтеся. Якщо важко – звертайтесь до психолога/ині за підтримкою. 

Запитайте, як допомогти чи бути корисною, не нав’язуючи допомогу.

5. Називайте свої емоції. Не замовчуйте почуття.

Якщо вас щось турбує — кажіть про це спокійно: «Мені важко, коли ти замикаєшся… Я поруч, але не знаю як бути». Кажіть від свого імені і тільки про свої почуття. Без звинувачень. 

6. Зберігайте свій ресурс

Займайтеся собою: турбота про себе — це турбота про сім’ю. Ваш ресурс – ключовий. Ви маєте право на відпочинок, підтримку, власні кордони.

Шукайте підтримку: психолог/иня, групи підтримки дружин, подруги… Все підходить. 

7. Побут має бути простим і зрозумілим

Уникайте несподіванок, гучних звуків, хаотичних змін — передбачуваність заспокоює. Тому відкладіть перестановку, зміну місця розташування рушників. Нехай все буде звичним та передбачуваним. 

Питайте прямо: «Як ти хочеш провести день?», «Чи тобі зручно, якщо діти шумлять?» Відкритість у спілкуванні породжує довіру у відповідь. 

8. Пам’ятайте: адаптація — процес

Йому може бути страшно, сумно, соромно або порожньо — навіть якщо не видно.

Ваша близькість народжується наново — не тисніть, дозвольте їй визріти.

Пам’ятайте: ви обоє повертаєтесь із війни. Тільки шлях у кожного — свій. І на цьому шляху дуже важливо не втратити себе, щоб потім знову знайти одне одного.

Фрази, які допомагають почати цей процес:

• «Я тут. Якщо захочеш — поговоримо»

• «Я тебе не розпитую, бо поважаю твій досвід»

• «Мені важко, але я намагаюся зрозуміти»

• «Я поруч. Я з тобою. Ти тут не один – ми в цьому разом»

Підготувала 

Інна Корміленко, психологиня ГО «Білозерський центр регіонального розвитку»

Нагадуємо, що ви можете отримати безкоштовні юридичні та психологічні консультації при виїзді спеціалісток/-ів до вашого населеного пункту, в офісі організації в Білозерці або за телефонами підтримки:

Психологічна допомога +38 (066) 999-01-42

Юридична допомога +38 (050) 999-01-42

Ініціативу «Підтримка, інтеграція та адаптація ветеранів/-ок Білозерської громади та їхніх сімей» впроваджує ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» за сприяння ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Данії.

*Зображення ілюстративне Canva.