Як живеться ВПО з Білозерки у Вінниці — історія родини Лідії Діброви

Лідія Діброва, психологиня Білозерського центру творчості та студії розвитку дошкільнят, мала гармонійне щасливе життя: маленькі доньки-близнючки, коханий чоловік, улюблена робота та рідний дім. Але його круто змінила повномасштабна війна Росії проти України.

Про свою евакуацію до Вінниці та життя у статусі ВПО білозерчанка розказала нашому виданню.

“Я знаходилася у декретній відпустці перед великою війною, моїм донькам було трошки більш як два рочки. Вони вже ходили до садочку. Я отримала на цей час додатково диплом психотерапевтки, мала багато планів та ідей щодо роботи та масштабування своєї діяльності. Але все перекреслила війна…”

Чоловік Лідії служив поліцейським, тож родина була готова, що його розшукуватимуть окупанти. Також краяла серце турбота про діточок – Білозерка перестала бути безпечним місцем для малечі.

“Чоловік мій переховувався, за ним вже й приходили росіяни, тож на початку квітня 2022 року ми прийняли складне рішення виїхати з окупації. Їхали своєю машиною, перший раз невдало, бо ця дорога була перекрита через підірваний міст. Другий раз ми прорвалися, їхали через Херсон, також з нами була моя сестра, держслужбовиця, їй теж небезпечно було залишатися”.

Пані Лідія згадала свої перші відчуття при виїзді з окупації.

“Я працювала в освіті, то найстрашнішим було – це, можливо, необхідність прийняти російський прапор і гімн. Для себе чітко усвідомлювала, що своїм цінностям зрадити не можу. І коли виїхали з окупації, то для мене найпрекраснішим був наш український прапор – найгарніший, найрідніший. Коли я побачила прапор і почула “Доброго дня!” рідною мовою, то зрозуміла, що дійсно вдома. З того часу я вкотре переконалася, що мова має величезне значення!”

Вінниця

За словами пані Лідії, спочатку родина оселилася у Львові – прихисток дали родичі. Чоловік почав шукати роботу, але так сталося, що знайшов у Вінниці, тож ми переїхали туди. Спочатку ми отримували кошти ВПО, але зараз виплати не надходять. На початку нашого життя у Вінниці нам дуже допомагали – і продуктовими наборами, і запрошували на різні заходи. Проте тепер і в мене є робота, тож, вважаю, що, можливо, гуманітарна допомога комусь буде потрібнішою, аніж нам, ми справимося самі”.

Улюблена робота

Лідія Діброва, на щастя, знайшла роботу за фахом у місцевій громадській організації. Також психологиня не перервала відносин з рідним Білозерським центром регіонального розвитку: проводила там онлайн різноманітні проєкти, зокрема “Жіночий клуб”. Також БЦРР допоміг їй з оргтехнікою – надав ноутбук для проведення заходів, тому що, як багато наших земляків, Лідія виїжджала з мінімумом речей з окупації – головним завданням було врятувати дітей.

“Хоча все моє життя було пов’язане з Білозеркою та Херсоном, Вінниця прийшлася до душі. Місто дуже красиве, комфортне, гарний транспорт, розвинена медицина. Проблем у спілкуванні немає – мої дітки змалечку україномовні, так що потрапили у звичне для себе середовище”.

Доньки пані Лідії

Херсонська “діаспора” у Вінниці досить потужна, тож білозерці спілкуються з земляками, проводять акції, зокрема до Дня визволення правобережної Херсонщини.

“Взагалі я працюю з жінками-ВПО, допомагаю їм адаптуватися у Вінниці. мотивую, намагаюся покращити їх психологічний стан, по якому боляче вдарила війна та втрати. Часто люди дуже сумують за рідною домівкою і не можуть знайти точку опори, з якої почати нове життя, тож допомагаю з цим”.

Пані Лідія з доньками

Наразі у Білозерці залишилися батьки Лідії, чоловік кілька разів бував удома, проте Лідія вже понад два роки не бачила рідного дому.

“Дуже люблю Білозерку та Херсон, де вчилася у ХДУ, проте наразі лишаюся у Вінниці. До речі, мені дуже не вистачає тут великої водойми, як наш Дніпро, як лиман, море. Ми ж до великої війни возили школярів у табір до Кізомису, на Чорне море потім, стільки гарних спогадів, які підтримують. Вірю, що повернемося додому, вірю у Перемогу України!”.

Олена Бджола