Як ризикували дніпровські освітяни під час окупації Білозерської громади

0
520

У період окупації села Дніпровське директорка місцевого ліцею підпільно навчала дітей за українською програмою.

Про це пише ВГОРУ.
Пані Тетяна разом із колегами таємно проводили вдома уроки з учнями, які не змогли виїхати з окупації, адже почалися проблеми з Інтернетом, і діти не могли приєднатися до онлайн-занять.
Задля безпеки була  вигадана “легенда”: нібито Тетяна Іванівна привезла родині яблука з власного саду, а потім засиділися за розмовою.
До повномасштабного вторгнення Росії в Україну дітей на уроки до ліцею в Дніпровське привозили ще з Ромашкового, Янтарного та Первомайського. Автобус виїздив за ними о 7 ранку.

“Мені сестра 24 лютого 2022 року о пів на шосту зателефонувала: “Прокидайся, війна!”. Не повірила, думала жартує… У колежанки моєї сестри батьки жили біля Генічеська і попередили доньку про навалу, а вона вже своїх знайомих. І щойно я поклала слухавку, чую, наче грім якийсь. А то вже у нас над селом летіло на Миколаїв”, – згадує пані Тетяна.

З 24 лютого 2022 року до приміщення ліцею учні більше не приходили. Усі педагоги працювали дистанційно. Навчальний заклад цілодобово охороняли місцеві волонтери.
Російські окупанти з’явилися у Дніпровському лише в середині березня. Заїхали на Камазах, Уралах, БТРах й шукали “нациків”. Потім навідувалися двічі на тиждень з перевірками.

“Ліцей “перевіряли”. Двері вибили й пробралися всередину через бібліотеку, хоча я була на робочому місці… Мою квартиру двічі обшукували, сусідську – теж. У людей на подвір’ї собак вбивали, якщо власники не встигали песиків відкликати. Все перегортали догори дриґом”, – говорить директорка.

Попри окупацію, хоч і дистанційно, в ліцеї вдалося успішно закінчити навчальний рік. Однак із кінця червня 2022 року представники окупаційної влади почали вимагати працювати на них. Колектив на чолі з Тетяною Терещенко відмовився. Вже через тиждень приїхала нова “керівниця” ліцею, яка наказала віддати їй усі ключі.
Проте освітній процес за “стандартами” РФ так і не розпочався, тож російські військові зробили ліцей своїм складом. А Тетяна Терещенко потрапила в списки “неблагонадежных”, тому вирішила переховуватися на своїй ділянці, де до війни планували звести власний дім.
Пані Тетяну відстежили: до неї приїхали троє військових на джипі. Перевіряли мобільний, але в неї був “чистий” смартфон, на випадок таких перевірок. Задавали різні провокаційні питання, звинувачували у проукраїнській позиції.

“Якщо ви мене через те звинувачуєте, що говорю українською, – то я завжди так розмовляла. Мене за це ще селючкою дражнили у педінституті. Та я не ображалася, бо народилася та жила у селі, а після навчання сюди ж повернулася”, – згадує Тетяна Іванівна.

Щодо відмови працювати на окупантів директорка ліцею сказала, що це в районі призначили іншого керівника, а їй наказали віддати ключі. “Перевіряльники” поїхали, але до самої деокупації Терещенко жила у страху, що ось-ось і її заберуть “на підвал”.
Але 9 листопада 2022 року і російські військові, і представники їхньої “влади” просто зникли з Дніпровського. 11 листопада селом покотилася радісна хвиля: “Наші зайшли!”

“Як ми їх обіймали! У моїй кишені жменя цукерок була, “Золота лілея”. Кажу: “Хлопці, візьміть хоч по цукерці. Вони ще до війни куплені, але вони наші, українські. Я їх берегла, коли ставало дуже сумно й важко, по одній ласувала, наче свободою”. А українські військові сміялися: “Та доїжте вже ті цукерки! Ви ж знову вільні!”, – поділилася щасливими спогадами пані Тетяна.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь