Мешканці одного зі старостатів Дар’ївської ТГ пережили тимчасову окупацію РФ у 2022 році. Проте їхні діти продовжували навчатись за українською шкільною програмою вдома, місцеві жителі чинили спротив загарбникам та чекали на звільнення.
Вчителька початкових класів Тетяна Лучкова є жителькою одного з сіл Дар’ївської громади. Пригадує, як в окупації довелось прожити 8,5 місяців.
Фото: Суспільне. Херсон
“Моєю вулицею проїхали майже 100 російських танків. Біля Василівки, здається, розбили наші хлопці й вони повернулись назад. І опівночі вони стояли на нашій вулиці, залишок їх тих, що залишився. Наскільки то був страх, коли біля твоїх воріт стоять російські танки й ти не знаєш, що робити, і не втечеш нікуди”, — говорить Тетяна Лучкова.
Хоча від тих подій минули понад три роки, людям і досі важко їх пригадувати, розповідає староста округу Ніна Губарь.
“У нас російські війська заїхали в березні в одне із сіл моїх, в інше заїхали на початку травня. У деяких із моїх сіл постійно стояли російські війська, а у двох селах вони приїжджали та робили перевірки щотижня. Ти не знаєш, що чекати від цих людей. Люди боялись виходити на вулиці. Їм погрожували, декого забирали на підвал. І деяких людей катували там”, — каже вона.
Станом на початок повномасштабного вторгнення у старостаті проживало близько 1200 людей. З початком окупації у їх громаді почались проблеми з продуктами та ліками. За словами Ніни Губарь, магазини одразу були порожніми, люди порозгрібали усе, був хаос.
“Я звернулась до всіх фермерів, щиро їм вдячна за допомогу. Вони дали зерна, соняшник. Ми змололи зерно на муку, намололи крупи людям. Була крупа у нас з кукурудзи, пшенична, ячнєва, олія і борошно. А ліки привозили, передавали волонтерами з Миколаєва. Ці волонтери, які вивозили людей, які наймалися. В основному передавали, тим у кого такі хронічні хвороби, кому специфічні ліки потрібні були”, — говорить староста.
Фото: Суспільне. Херсон
Олег Білецький, директор місцевого ліцею, пригадує, як під час окупації кожен вихід з дому чи поїздка на автівці через блокпост військових РФ могли стати останніми.
“Одного разу вже з дружиною з донькою їхали на Херсон і на блокпосту. Там кажуть – відчиніть багажник. Я вийшов, стоїть автобус, маршрутка, за кермом водій сидить, але він не рухається. З відкритими очима і дірка в лобовому склі. Мене трошки перетрусило, але я тихо сів в машину і своїм нічого і не казав, ні дружині, ні доньці. З’їздив на Херсон, назад коли повертався, то вже автобуса не було”, — розповів чоловік.
Фото: Суспільне. Херсон
Надія Стасюк — директорка закладу дошкільної освіти, розказує, що електрики не було, газ закінчився, а в онука був такий стрес, що він нічого не міг їсти – тільки хліб з маслом і пюре.
“Я думаю на чому же варити, як робити пюре. Ми живемо в селі, на вулиці плиту треба, я в інтернеті пошукала, як вона мурується й змурувала ту плиту. І ми так жили, топили, дрова є, гілля є”, — розповіла вона.
Надія Стасюк проживає у сусідньому селі цієї громади. Її чоловік і син долучилися до лав ЗСУ у перші дні великої війни. Надія готувала себе до того, що окупанти прийдуть з обшуками у її будинок.
6 квітня 2022 року Надія разом із невісткою та онуком вирішили виїхати на підконтрольну Україні територію. 22 квітня виїхала і староста Ніна Губарь
“До цього приїхали до мене знову війська РФ з черговим допитом. Сказали, що люди здали мене і сина: “Старостиха з сином заховали БМП на території своєї ферми”. Я кажу: “Ну, поїхали, подивитесь”. Ми поїхали, подивились, вони побачили, що на фермі невеликі двері, туди БМП не пройде. І вони мене відпустили. Сказали: “Завтра приїде ФСБ, буде оглядати ферму, чи є зброя”. Я не стала чекати завтра, вночі ми зібралися і виїхали”, — каже староста.
Ніна Губарь розповідає, що російські військові залишили біля села дві свої пошкоджені бойові машини піхоти зі зброєю. Місцеві жителі допомогли старості витягнути техніку тракторами, сховати її та передати ЗСУ. За її словами, БТРи були російські. Люди знайшли волонтерів з церкви, які допомогли вивезти степами на підконтрольну територію
“Був в мене дзвінок от одного церковного служителя: “Ніна Василівна, ми переправили через Дніпро українських хлопців військових. Будь ласка, зустріньте їх і десь їх треба заховати”. Ми перевезли 16 людей, сховали їх. Потом знайшли волонтерів, тих, хто мені з БТРами допоміг, теж через церкву, і ми їх переправили на Миколаїв у військкомат. Одна бабуся взагалі, коли окупанти поїхали типу на завдання, пішла і назбирала патрони. Заховала їх, а коли деокупували, віддала нашим хлопцям”, — каже староста Дар’ївського старостинського округу.
Громада чинила спротив російській окупації і в освіті. У вересні 2022 року місцева вчителька початкових класів Тетяна Лучкова організувала навчання першокласників за українською освітньою програмою у себе вдома.
“Батьки були в літній кухні з чоловіком, там з документами на діток, обов’язково щоб. А ми вдома з ними навчалися читати, писати, рахувати. Це діти, які зараз навчаються в четвертому класі. Ось уже у нас буде випуск. У класі взагалі 13 дітей на цей момент, але тоді шестеро приїздило”.
Чотири населені пункти Дар’ївського старостинського округу були звільнені 11 листопада 2022 року. Місцеві жителі говорять, ніколи не втрачали віру, що цей день настане.
“Зять побіг додому. Кажу: “Сину, біжи, там, під лавочкою, в альтанці всю окупацію стояли шкільні прапори українські, бери прапор. “Побіг, схопив, біжить уже, накрився тим прапором. Куди? Кажу: “У центр біжи і повикидайте оті ганчірки, чіпляйте. Слава Богу, що ми всі живі, що пережили це все”, — каже директор ліцею Олег Білецький.
