Як наші прадіди гарманами зерно молотили

Наразі молоде покоління мало знає, як жили їхні прадіди у селі та які «лайфхаки» використовували для сільськогосподарської роботи.

Наприклад, на території Херсонщини досі знаходять гармани – традиційні українські знаряддя для обмолоту зерна. Вони були майже на кожному подвір’ї до появи механічних молотарок у XX сторіччі.

Торік колекція Херсонського обласного краєзнавчого музею поповнилася старовинним гарманом, який передав військовослужбовець ЗСУ.

Солдат ТрО Володимир знайшов експонат в одному з селищ Бериславського району.

“Військовослужбовець почав розпитувати місцевих жителів про історію предмета. Йому розповіли, що знаряддя знайшли за межами селища. Про його призначення не здогадувалися, тому використовували його, щоб утрамбовувати ґрунт на дорозі”, – зазначили у музеї.

Згодом Володимир доправив експонат до Херсона.

У коментарях до допису Віктор Стебліченко зазначив, що бачив подібні раритети на деяких цвинтарях у вертикальному положенні, зіпсовані часом та людьми.

«Ймовірно, на виготовлення кам’яного хреста не було коштів і на могилі встановлювали зіпсований гарман. Це було у Галаганівці Снігурівської ТГ Миколаївської області та у Баратівці»

Василь Осипенков доповнив, що «половина такої каменюки вже років з 50, а може й більше, валяється під стовпом біля дідової, тепер маминої хати на лівобережжі Херсонщини. Але я думав що в неї було інше призначення».

Були стародавні гармани і на території національного історичного парку «Кам’янська Січ». Але окупанти 1 лютого 2024 року завдали авіаудару по території історичної пам’ятки. Вибухи відбулись на місці розташування господарчого передмістя Січі, де розміщені ще недосліджені виробничі об’єкти залізотопного та гончарного комплексу першої половини 18 століття та лапідарію, на якому представленні кам’яні пам’ятки (зернотерки, гармани тощо). 

Але тішить, що на сусідній Миколаївщині, у Південноукраїнському міському історичному музеї, з’явилися ці унікальні старовинні сільськогосподарські інструменти – гармани. Вони стали частиною культурного проєкту «Старовинна автентична Україна». Нове надходження до фондів музею стало можливим завдяки жителям Південноукраїнська – Олександру Шиві та В’ячеславу Фріжі.

Дослідники мають версію, що гармани були не у кожного господаря. А, навпаки, винаймали того, хто гарманував, разом з погоничем коня.

Процес гарманування був наступним: на рівній поверхні розкладали снопи, до спеціального отвору вставляли кований стрижень, до якого через крюки та оглоблю кріпили коня. Молодий юнак або досвідчений чоловік вів коня по колу, і пристрій, обертаючись, вичавлював зерно з колосків, не торкаючись при цьому ґрунту.

Так що, друзі, якщо випадково знайдете у себе на подвір’ї подібні речі – можливо, це старовинні раритети «гармани», яким місце в музеї і які зберігають пам’ять про наших прадідів.