Пн, 13 Кві 26
10.9°C

Три роки без сонця та примусові повістки: як українських дітей виривають із лап окупації

Тетяна Мороз 07 Березня, 2026

За кожною цифрою у звітах про повернутих дітей стоїть біль, страх і неймовірна сила волі. Активісти організації “Save Ukraine” діляться історіями, від яких стискається серце.

Про це повідомило видання “Вгору”.

Бліда дівчинка, яка боялася дня

Одна дівчинка прожила в окупації три роки. Весь цей час вона майже не виходила з дому. Мати так боялася, що доньку заберуть російські солдати, що дозволяла їй гуляти лише вночі. Дитина росла у чотирьох стінах, малювала та читала при лампі. Коли її нарешті вивезли на вільну землю, волонтери були вражені її кольором обличчя. Вона була неприродно блідою, бо три роки не бачила сонячного світла. Тепер вона вчиться просто гуляти парком удень.

Дівчат на ТОТ навчають користуватися зброєю. Фото “Save Ukraine” 

Хлопець, якому вручили повістку в 17 років

Підлітки на окупованій Херсонщині живуть під особливим тиском. Окупанти приходять прямо до шкіл. 17-річному хлопцю вручили документ: він мав з’явитися до російського призовного пункту відразу після дня народження.

“Я не хотів ставати російським солдатом і стріляти у своїх”, – зазначив юнак.

Його мамі погрожували відібрати молодших доньок, якщо син не повернеться. На щастя організації “Save Ukraine” , вдалося вдалося врятувати всю родину за крок до трагедії.

Побачення через роки: Данило та мама Алла

13-річного Данила вивезли з Херсона до Криму ще у 2022 році. Довгий час він був розлучений з мамою. Окупанти переконували дітей, що батьки їх покинули. Однак любов таки сильніша за пропаганду. Коли мати нарешті зустрілася з сином нарешті на підконтрольній Україні території, хлопчик не міг відпустити матусю ні на крок.

Данило з мамою Аллою. Фото “Save Ukraine”

Запах волі

За словами засновника організації “Save Ukraine” Миколи Кулеби, майже всі найемоційнішим моментом називають перетин українського кордону:

“Це свобода, це відчуття свободи, це запах свободи, це люди, які тобі усміхаються, це щирість, це наша земля, яка не під окупантом. І ви знаєте, люди, які так довго прожили в окупації, навіть діти, часто просто стають навколішки й плачуть, бо опинилися на рідній землі та можуть відчувати себе вільними”. 

Тетяна Мороз

Статті автора