“Виростити – ще не означає зібрати”. Фермер із Білозерської громади про врожай під дронами, втрату полів і віру в майбутнє

У травні 2025 року журналісти “Білозерка.Інфо” спілкувалися з керівником приватного підприємства “УКАН” Андрієм Поводом. Тоді розмова була про посівну кампанію, роботу під постійною загрозою обстрілів і впевненість, що українські аграрії вистоять.

За рік працювати на землі стало ще небезпечніше та важче. Поля, які тоді засівали, сьогодні доводиться залишати. Російські FPV-дрони долітають туди, де ще недавно можна було працювати.

Ми знову поговорили з Андрієм Поводом про врожай-2026, нові виклики та життя господарства, яке щодня змушене пристосовуватися до війни. За словами фермера, ситуація за цей час суттєво ускладнилася. Якщо раніше небезпеку становили артилерійські обстріли, то тепер – FPV-дрони, які значно збільшили дальність польоту. Саме тому підприємство цьогоріч відмовилося від обробітку понад 500 гектарів землі у Білозерці, Зорівці, Черешеньках, Приозерному та Комишанах.

– Нам довелося знову кинути землі. FPV-дрони збільшили дальність польоту, тому працювати там стало надто небезпечно.

Попри це роботи тривають у Надіївці, Правдиному, Таврійському, Лиманах та Лупаревому. Втім безпечними ці території вже теж не назвеш.

– Дрони тепер долітають і до Правдиного, і до Таврійського, і до Лиманів. Ми постійно зміщуємося в бік Миколаївської області, навіть взяли там частину землі в оренду.

Цього сезону у господарстві вирощують озимий ріпак, озиму пшеницю, озимий ячмінь, зимуючий горох, олійний льон та гірчицю. Ранні зернові вже зібрали, нині триває збір олійного льону.
Втім, жнива проходять під постійною загрозою. Небезпеку становлять не лише дрони, а й пожежі після збиття російських “Шахедів”. Кожен виїзд техніки в поле пов’язаний із ризиком.

– Буває, що припиняємо роботу. А буває так, що сховатися просто нікуди.

Цього сезону підприємству вдалося зберегти всю техніку. Але так пощастило не всім.

– Слава Богу, у нас усе ціле. А от у колеги росіяни атакували комбайн. Добре, що люди залишилися живі.

Попри всі труднощі, врожайність цього року краща, ніж торік. Найкращий результат дав ріпак. За словами керівника господарства, цьому сприяла дощова весна та загалом сприятливіші погодні умови.

Втім виростити – ще не означає зібрати. Серед найболючіших проблем фермер називає не лише війну, а й економіку. Після посилення російських атак на порти та суховантажні судна реалізовувати зерно стало значно важче.

– Ціна на продукцію сьогодні нижча, ніж торік, у півтора-два рази. Водночас паливо і мінеральні добрива значно подорожчали. Найважче – знайти баланс між цими витратами.

Дефіциту кадрів у господарстві немає. Колектив поповнили працівники фермерського господарства, яке було змушене закритися через близькість до Дніпра. Усі працівники мають бронювання.

Ще торік підприємство подалося на державну програму підтримки, яка передбачала виплату однієї тисячі гривень за гектар.

– Кошти мали надійти ще у грудні, але виплати досі постійно відкладають.

Натомість цього року допомогли міжнародні партнери.

– Mercy Corps і благодійний фонд “Жнива Перемоги” надали нам у користування комбайн, трактор і сівалку. Завдяки цьому ми змогли провести польові роботи.

На запитання, чого сьогодні найбільше потребують аграрії, Андрій Повод відповідає без роздумів:

– Найбільше нам бракує миру.

Саме віра в майбутнє не дозволяє, каже він, покинути землю.

– Кращі часи все одно настануть! Треба зберегти колектив, прогодувати свою сім’ю, сім’ї працівників. Якщо вже посіяв – мусиш зібрати. Якщо вирішив не сіяти, значить залишаєш цю землю.

На запитання про найважчий момент цього сезону відповідь теж коротка.

– Це кожен день.

І мрія у фермера глобальна та водночас проста.

– Мрію про мир і перемогу. Наша родюча земля і працьовиті люди вже зараз показують усьому світові свою стійкість. А після завершення бойових дій я бачу велике майбутнє сільського господарства на Херсонщині.

Наприкінці розмови Андрій Повод просить пам’ятати про тих, хто сьогодні вирощує український хліб.

– Купуючи хліб, борошно чи овочі, українці мають знати, яку високу ціну платять люди, які залишаються працювати на Херсонщині. Механізатори їдуть у поле, ризикуючи власним життям. І це не перебільшення – це наша щоденна реальність.

Матеріал підготовлено в межах проєкту “Відкрита відбудова Херсонщини: від діалогу до дій” у рамках проєкту “Імпульс”, що реалізується Міжнародним фондом “Відродження” та Фондом Східна Європа за фінансування Норвегії (Norad) та Швеції (Sida). Зміст матеріалу є відповідальністю редакції та не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”, Фонду Східна Європа, Уряду Норвегії чи Уряду Швеції.

Ірина Квітка