Випускники війни: як ліцей у Станіславі виростив покоління, що не зламалось і продовжує боротьбу

Прифронтові школи Херсонщини чекають своїх дітей. Пошкоджені будівлі, обгорілі стіни, повалені дахи — це тихий фон шкільного життя, що триває попри війну. У класах літають птахи, шкільними коридорами гуляє вітер, а на екранах ґаджетів вчителі та учні з різних куточків України та за кордоном намагаються впіймати сигнал, щоб не пропустити урок. Усі вони розлетілися по світу: хтось навчається за кордоном, хтось воює на фронті, хтось — аграрій, учитель, лікар чи айтішник. Та кожен із них залишається серцем громади — її майбутнім й гордістю. І усі вірять: настане день, коли знову зайдуть до рідної школи, почують дзвінок та зустрінуться з друзями.

Серед таких навчальних закладів — Станіславський ліцей імені Костянтина Йосиповича Голобородька. Людмила Вікторівна Кобець, заступниця директора ліцею з виховної роботи, вчителька зарубіжної літератури згадує, яким був заклад до війни, як довелося випускати дітей під час окупації та обстрілів, і чим живе ліцей нині.

До війни: школа, якою пишалися

— Наш ліцей має багату історію й величезні перспективи розвитку. До повномасштабного вторгнення ми були сучасним закладом, яким пишалися навіть за межами Херсонщини. Коли я виступала на конференції в Києві, колеги дивувалися: у них не було таких умов і таких педагогічних інновацій, які мали ми, — згадує Людмила Вікторівна.

У ліцеї діяли сучасні кабінети хімії, фізики, математики, географії, англійської та української мов, історії. Був інклюзивний клас із мультимедійною дошкою, підлогою й сучасними меблями, класи НУШ із новітнім обладнанням.

— Ми впроваджували STEM-освіту: діти займалися робототехнікою, працювали гуртки, був придбаний навіть 3D-принтер, на якому учні друкували іграшки та різні моделі робототехніки. У кожному класі стояли ноутбук, телевізор, мультимедійні дошки, було два сучасних комп’ютерних класи, — перераховує заступниця директора.

Окремо розвивалися класи обслуговуючої праці.

— Перша швейна машинка з’явилася завдяки місцевій підприємниці пані Олені, а потім ми закупили ще п’ять швейних  і дві вишивальні машинки. Дівчата шили екоторбинки, маски, хлопці працювали з інструментами, випалювали по дереву, займалися на станках. У спортивній залі був увесь необхідний сучасний інвентар, при ліцеї працювали спортивні секції, діяла  школа мистецтв. Перед вторгненням повністю відновили харчоблок. Цю роботу розпочала ще попередня директорка Діна Василівна Ференц, а продовжив –  Сергій Якович Квадріціус, — додає вона.

Випробування: окупація та відновлення

Війна посіяла хаос і зруйнувала надбання.

— У 2022 році ми змушені були піти на простій. Частина дітей виїхала, інші залишилися в окупованому Станіславі.  10 листопада 2022 року село звільнили. Школа стояла поранена: стіни й дах були частково зруйновані, а подвір’я… окупанти перетворили на систему протитанкових окопів!  Ми раділи, що нарешті повернемося і відновимо роботу. Та перед нами постало багато випробувань, часу, зусиль аби Станіславський ліцей запрацював. Усім колективом ми як могли боролися за відновлення навчання. Куди тільки не зверталися! Департамент освіти, офіс президента… Процес був складним. Потрібно було відновити механізм фінансування та повернути державну субвенцію, — пригадує заступниця директора.

І лише 23 січня 2023 року ліцей відновив роботу онлайн.

— Ми вірили в краще і планували розпочати очне навчання. За підтримки сільської військової адміністрації та Херсонської ОВА на базі нашого закладу почалося будівництво підземної школи, але через постійні обстріли до будівлі ліцею так і не увійшов жоден учень. Якийсь час там тимчасово розташувалася військова адміністрація, та після ворожих атак, коли дрони влаштовували смертельне сафарі на людей, працівникам адміністрації теж довелося евакуюватися, — пояснює Людмила Вікторівна.

Випускники воєнних років — ті, що вчилися й боролися

— Випуск 2022–2023 року був особливим. У березні 2022 року Станіслав окупували ворожі війська. Багато сімей залишилися у селі. Зі слів самих дітей, було страшно і тривожно. Але вони продовжували навчання дистанційно. Зв’язку не було, телефони перевіряли окупанти. Та попри все, вони підіймалися на скелі, а хто жив ближче до лиману, – на горище, щоб упіймати зв’язок і підключитися до уроків. Більше того, хлопці і дівчата  вели підпільну роботу: розносили листівки, малювали жовто-блакитні прапори на будівлях, допомагали мешканцям. Дехто вів спостереження за окупантами і передавали цінну інформацію військовим. Це було дуже ризиковано. У кількох хлопців були обшуки у домівках, “профілактичні” бесіди з батьками, але кожен з них хотів зробити все можливе, щоб допомогти ЗСУ і наблизити день, коли село звільнять наші славні воїни. І цей день настав 10 листопада 2022 року,— згадує  заступниця директора.

У травні 2023 року хлопці і дівчата зустрілися на символічному Останньому дзвонику. Вони зробили фото біля зруйнованих стін ліцею. Ця світлина стала символом віри у майбутнє. Із 23 випускників 6 стали студентами вищих навчальних закладів України, 3 – обрали навчання у коледжах, 4 – працюють за кордоном, частина знайшли себе у робочих професіях.

Випускники 2023 року

У 2023-2024 навчальному році в Станіславському ліцеї онлайн навчалося 348 учнів. З ліцею вийшло 22 випускники, дев’ятеро з них вступили до різних вишів у Вінниці, Львові, Києві, Миколаєві, Херсоні.

— Ми пишаємося нашими золотими медалістами. У 2024 році ними стали Дар’я Кулинич і Юлія Фільченкова, а 2025-му — Олександр Яник. Дар’я вступила на акторський факультет Київського університету культури, Юлія Фільченкова — на факультет права Київського національного економічного університету, Сашко Яник обрав ІТ-спеціальність у Миколаївському аграрному університеті, – розповідає Людмила Вікторівна.

Олександр Яник Юлія Фільченкова Дар’я Кулинич

У 2025 році з ліцею випустилися 24 учні: шестеро вступили до вишів Миколаєва та Херсона, четверо — у фахові коледжі, ще сім продовжують навчання за кордоном.

До речі, усі ці роки війни за рейтингом найуспішніших шкіл Херсонщини Станіславський ліцей імені К.Й.Голобородька входить у сотню найкращих з більше, як чотирьохсот закладів нашої області. І цей факт багато про що говорить.

Дорослішання під обстрілами: долі дітей

Історії багатьох випускників вражають.

— Юрій Акінін ще у десятому класі волонтерив в Херсоні, розвозив їжу та воду літнім людям. Під час обстрілу дроном дістав поранення, але не покинув цю справу. Бо «А хто, як не ми?» Сашко Кецко втратив вітчима, який загинув під час ремонту сільськогосподарської техніки. У 18 років став головою сім’ї: мама, бабуся та молодша сестричка — всі на ньому. Сьогодні він бригадир у компанії, що виготовляє сонячні батареї. Головне, він знайшов у цій справі своє покликання, — розповідає Людмила Вікторівна.

Вона тримає постійний зв’язок з випускниками:

— Кожен з них — окрема доля, окрема історія, написана війною. Випуск 2025 — це мої театрали! Ми разом створювали постановки, працюючи у театральному гуртку, і тепер отримувати від них повідомлення про успіхи й подяки — неймовірно приємно.

Наші герої: фермери, військові, лікарі, митці

Станіславському ліцею є ким пишатися. Серед випускників різних років є фермери, які працюють на Херсонщині під обстрілами. Як от Василь Іванович Ференц із сином Євгенієм, Павло Анатолійович Сердюков, Віктор Степанович Дністрянський…

— Це мужні, відважні люди, які попри все обробляють землю, сіють хліб під ворожими обстрілами. Рашисти не дають зібрати урожай, часто полюють за трударями. Так нещодавно, у серпні,  під час роботи в полі, було поранено  комбайнера Максима Кізлевича, теж нашого випускника. Дякувати Богу, залишився живим, — додає заступниця директора.

Медики — це окрема тема. Вони виконують свої професійні обов’язки кожен на своєму місці. Серед випускників лікарі нашої лікарні — Ковтун Світлана Анатоліївна, Кравець Людмила Анатоліівна, які до останнього були у селі і надавали допомогу станіславцям, наразі евакуювалися і продовжують виконувати свою роботу. У Херсоні працює зараз стоматолог Дмитро Василенко, батьки якого самовіддано працювали у Станіславі. Продовжувачем лікарської династії є Сергій Прилуцький. Лікарі молодшого покоління — кардіолог Валентин Тріщанович (Кропивницький), військові лікарі Ігор Баранов і Віктор Кобець, брати Владислав та Дмитро Кобець, Ольга Новохацька, Тетяна Ромашкан, Анна Петренко…

Серед керівників освітніх закладів — директорка Олександрівського ліцею Людмила Булега,  а Любов Корнієнко нині директорка Херсонської музичної школи.

Випускник ліцею — відомий, знаний журналіст, фотограф, член спілки журналістів України Олександр Голобородько.

— Особлива шана колишнім учням-військовим, прізвища яких не називатиму з міркувань безпеки, — каже Людмила Вікторівна. — Як важко розповідати про те, що на сьогоднішній день… 22 станіславці загинули на фронті… і багато цивільних, які загинули при виконанні службових обов’язків… Більшість — випускники нашого ліцею.

Невидимі нитки зі світом

— На онлайн-уроках з учнями та під час розмов з випускниками ми говоримо про рідне село, учні беруть участь у різних тематичних онлайн-активностях. Так останній тиждень вересня ми присвятили дню села Станіслав. 28 вересня йому виповнюється 251 рік.  Кожен клас долучився до цієї події. З учнівськими роботами можна познайомитися на сторінці ліцею у Фейсбуці. Підтримкою, як завжди, є батьки наших учнів, – розповідає заступниця директора та учителька Людмила Кобець.

Сьогодні її учні працюють над цікавими проєктами, один з яких відеопривітання випускників, які мешкають за кордоном, мовою країни проживання. Ідейними натхненниками цього івенту стали учителі іноземної філології ліцею.

— Ця робота перетворюється на щось більше ніж проєкт — це невидима нитка, що об’єднує станіславців. Наші випускники підтримують Україну та рідне село навіть із-за кордону, — каже педагогиня.

Вона розповідає про Людмилу Пшеничну, яка закінчила ліцей у 1990-му і уже більше 20 років живе в Іспанії. Співпрацюючи з Червоним Хрестом, станіславська волонтерка організовує доставку гуманітарних вантажів, допомогає нашим воїнам, які приїжджають на лікування та реабілітацію.

— Людмила – справжня патріотка, яка організовує  мітинги в Іспанії і  розповідає про біль України світу! — розповідає педагогиня.

Людмила Вікторівна із задоволенням ділиться історіями учнів, які обрали різні шляхи: Юлія Солона — кандидатка педагогічних наук, Ангеліна Докус — кандидатка географічних наук, Дмитро Пак став ресторатором у Європі, Влад Шаповалов — керівником міжнародної компанії.

Про кожного із випускників вона розповідає так натхненно! І не віриться в те, що війна може зруйнувати цей потенціал! Стіни можна зруйнувати –  так, але патріотичний дух, розум та віру у свій ліцей, у своє село – нізащо!

Станіславський ліцей сьогодні: школі майбутнього бути!

— У нас сильний колектив: 11 учителів-методистів вищої кваліфікаційної категорії, 6 старших учителів, є вихователь, психолог, логопед, дефектолог та асистенти вчителя. Цікаво, що 76% педагогів — колишні випускники Станіславської школи!  А наші уроки тепер — це більше, ніж навчання! Це віддушина для кожного, хто попри великі труднощі залишається учнем, випускником та учителем нашого ліцею, — підкреслює заступниця директора.

На мить зупиняючи розмову, Людмила Кобець щиро додає:

—  Наш ліцей носить ім’я Костянтина Йосиповича Голобородька, натхненного учителя, колишнього директора. І його слова, які були на очах кожного, хто заходив у наш ліцей, тепер є меседжем усім поколінням випускників: «Не будь спокійним спостерігачем у житті.  Почувай себе господарем, де б не був. Втручайся сміливо в життя, відповідай за нього, змінюй на краще. І тепер, коли наш ліцей поранений війною, він ще більше живе і б’ється в серцях дітей, батьків та вчителів. А значить — обов’язково буде!, — впевнена Людмила Вікторівна

Ірина Квітка