Воював в АТО, звільняв Херсон, загинув під Запоріжжям: воїн із Дар’ївської громади Максим Посесор

0
263

Максим Посесор – військовий з Інгульця Дар’ївської громади з позивним «Херсон». Він загинув у листопаді 2023 року від удару російських військ по місцю нагородження 128 гірсько-штурмової бригади ЗСУ у Зарічному на Запоріжжі.

Історію бійця розповіло видання «Вгору».

Захисник вступив до ЗСУ у 2013 році, воював в АТО, де на «нулі» був півтора року, звільняв Херсон. Незабаром бійця нагородять званням Героя України посмертно.

Хоча Максим і народився в Інгульці, у 13 років він з батьками переїхав до Дар’ївки. Мама Світлана, яка теж військовослужбовиця, розповіла, що і в школі, і у військовому ліцеї у Кривому Розі її син був лідером. На 2 курсі ліцею він переміг у змаганнях зі стрільби серед юніорів України, а також має звання кандидата в майстри спорту з допризовного багатоборства.

Служити у ЗСУ Максим мріяв з дитинства. Після закінчення ліцею він вступив до Херсонської Морської Академії, проте виш не закінчив, бо у 2013 році склав військову присягу. У складі 25-ї десантної бригади відбувся його перший бій під Слов’янськом. Тоді він сам міг загинути, бо прикрив собою пораненого офіцера.

Максим служив стрільцем, оператором-навідником та снайпером. У 2021 році він повернувся до 128 гірсько-штурмової бригади ЗСУ після трирічної перерви, воював у Луганській області. За час повномасштабної війни боєць встиг побувати у Донецьку, у Пісках, під Бахмутом, і ледь не загинув під час деокупації Херсона. Тоді окупанти поцілили в українську бронетехніку. Механік та деякі побратими Максима загинули, однак воїн відбувся контузією та пораненнями шиї, пахвини та руки.

Хоча бійцю і щастило, на нього негативно впливали як і чотири контузії, після яких часто підвищувався внутрішньочерепний тиск та починались головні болі, так і втрати друзів-військових. На війну він витрачав і власні гроші – купував оснащення, ремонтував автівку.

«Він більше знав, ніж ми, бо ми всі не служили до повномасштабної війни. Був нам не тільки командиром, але й вірним другом. Під обстрілами возив боєкомплекти, забирав нас із позицій», – повідомив побратим Максима Віталій Мальований. Також він додав, що Максим разом з іншими бійцями їздив на бойові завдання, де керував «мавіком», хоча, як головний сержант роти, мав інші обов’язки. Так само добре про Максима відзивається його бойовий товариш Іван з позивним «Ганс».

У 2015 році Максим познайомився з побратимом Юрком “Скорпіоном”. Тоді вони з чотирма іншими військовими провели зачистку місцевості та натрапили на російську диверсійно-розвідувальну групу. Бійці змогли захопити у полон двох окупантів, однак не уникнули поранень, та ледь не заблукали. Максим на собі витягнув травмованого бійця, зорієнтувавшись за картою.

Дружина Максима Анастасія каже, що її чоловік не раз ризикував життям, щоб захистити побратимів. Коли у 2022 році російські війська вдарили з артилерії по селу Шевченкове, він врятував бойового товариша Павла Жука та відвіз його до лікарні. Сам Максим отримав акубаротравму та опіки сітківки й рогівки правого ока, проте його друг від отриманих травм, на жаль, загинув.

Максим опікувався і рідними, і побратимами, і новобранцями. Після того як захисник отримав четверту контузію, він міг перейти до спецвійськ або списатись, проте не хотів кидати своїх. Кар’єрними сходами воїн теж не просунувся, оскільки не прагнув вислужуватись перед кимось. Згодом Максим перевівся до роти ударних безпілотних авіаційних комплексів РУБАК, де став головним сержантом.

У листопаді 2023 року Максим явно не очікував, що церемонію до дня ракетних військ і артилерії у Зарічному проведуть на відкритій місцевості. Він завжди усвідомлював, що збирати багато військових в одному місці під час війни – погана ідея, тому одного разу навіть відмовився вести бійців на нагородження у палаці культури. Орден за мужність 3 ступеню за деокупацію Херсона він отримав у підвалі.

Через кілька хвилин після шикування військових у село на Запоріжжі «прилетіла» російська ракета, яка обірвала життя 19 бійців.

«Мені найдужче болить навіть не те, що я його більше не побачу, – а те, що я знаю, як він хотів жити. Мабуть, і тримаюся тільки тому, що він був дуже сильним, а я дружина свого чоловіка, і не можу опуститися», – поділилась дружина Анастасія.

У Максима залишились матір, молодший брат, дружина та 12-річний син Кирило від попередніх стосунків.

 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь