Війна забирає найкращих

0
1002

Молодий, гарний, позитивний, доброзичливий, спортивний, сповнений планів на життя… Таким був Данило Звонарьов із Чорнобаївки. Чоловік загинув 23 липня на Донеччині, захищаючи Україну.
Війна забрала чудового сина у люблячих батьків, надійного побратима у товаришів по службі, обірвала життя сповненого сил чоловіка, який міг принести стільки користі своїй країні…

«Він був для всіх як сонечко – в школі, коледжі, на роботі. Завжди усміхнений, завжди на позитиві. Даня з дитинства був дуже самостійним та цілеспрямованим, мав феноменальну пам’ять та змалку проявляв лідерські якості. У підлітковому віці активно займався спортом. Він всього в житті досягав сам», – згадує мама Героя Ірина Миколаївна.

Також Данило мав неабиякі творчі здібності. У 15 років він записав на студії свою першу музичну композицію у стилі реп. Знайомі хлопця були вражені глибоким змістом пісні. Здавалося, що автор тексту – не підліток, а доросла людина, яка має вагомий життєвий досвід.
Батьки Данила розлучилися, коли він був ще зовсім малим, але дорослі зуміли зберегти дружні стосунки і брали однакову участь у вихованні сина. Тато Валерій і мама Ірина – були для нього справжніми крилами, які допомагали досягати будь-яких життєвих цілей. Даня був улюбленцем обох родин, мав дружні стосунки з вітчимом, дружиною тата, сестрами і братами. Хлопець зростав справжнім чоловіком – мужнім та витривалим, мав загострене почуття справедливості та надзвичайно добре серце. Про такого сина мріють кожні батьки. Ірина та Валерій не раз чули про це від інших.
У період окупації Данило вивіз маму з родиною на Рівненщину, а сам влаштувався на роботу в Тернополі. Саме там йому запропонувала посаду від фірми, в якій він працював на Херсонщині. Молодий чоловік був на хорошому рахунку в компанії та мав великі перспективи подальшого професійного розвитку.
У серпні минулого року Данило отримав повістку та був мобілізований до ЗСУ. Він відразу сказав у військкоматі, що хоче воювати або на Херсонському, або на Донецькому напрямку, хоча навіть не проходив строкову військову службу. Так він опинився у складі 79-ої окремої десантно-штурмової бригади, яка сьогодні звільняє Донеччину. За документами Данило був водієм-механіком, а по факту – старшим сапером.

«Пам’ятаю, як під час проходження підготовки у навчальній частині до Дані приїхав знайомий, з яким він колись працював разом. Чоловік привіз йому нові берці, які придбав за власний кошт, та величезний пакет снікерсів. Для мене такий прояв уваги говорить про те, що його дуже поважали на роботі», – згадує пані Ірина.

Сильний духом, Данило ніколи не скаржився матері на складні умови служби, хоча таких моментів було чимало. Навпаки завжди намагався підтримати та пожартувати, знімав короткі відео для рідних з фронту, в яких показував згуртованість своїх побратимів та незламний дух наших захисників. Він був лідером у колективі.

«Я додалася у друзі всім його товаришам по службі. Даня був не дуже у захваті від цього, а потім сказав, що його побратими почали називати мене мамою Ірою. В мене в телефоні навіть відео збереглося, де вони йдуть на завдання, а син каже: «Хлопці, передайте привіт мамі», і всі мені махають рукою. Після смерті Дані вони і справді стали моїми синами», – ділиться жінка.

Саме побратими першими повідомили Ірині про загибель Данила. Трагедія сталася 23 липня поблизу Мар’янки. Дві наші розвідувальні групи виконували бойове завдання, одну з них накрив вогнем ворог. Саме у цій групі був Данило. На жаль, отримані травми, виявилися несумісними з життям.
Після смерті Данила побратими розповіли матері, що незадовго до загибелі чоловік відчував щось недобре і дуже хотів побачитися з рідними. Тривожні думки не виходили з голови і в батька захисника. Можна сказати, що Валерій воював разом із сином, адже постійно допомагав йому на фронті. Коли Даня загинув на руках батька ще навіть не встигли загоїтися рани після останнього ремонту автівки для підрозділу сина. А от ненька чомусь не хвилювалася за нього, була впевнена у тому, що все буде добре. Тим паче, що Данила запросили інструктором на навчання військових у Польщі.
Після смерті захисника батьки прийняли рішення віддати його підрозділу дві автівки, які належали сину та які він використовував під час служби. Цей внесок вони вважають найменшим, що можуть зробити для тих, хто боронить нашу землю.
28 липня чорнобаївці прощалися зі своїм Героєм. Провести в останню путь Данила приїхали рідні, друзі та знайомі з різних куточків країни та з-за кордону. Для кожного з них це величезна втрата…
Сотні людей з живими квітами зустрічали траурний кортеж, навіть чоловіки не могли стримати сліз. Багато з них ставали на коліна перед Іриною та просили пробачення. Батьки виховали справжнього патріота, який віддав життя за своїх земляків. Війна забирає найкращих, цвіт української нації…
15 липня Данилу Звонарьову виповнилося 25 років, 5 липня він отримав Відзнаку Президента України «За оборону України». Сьогодні родина загиблого захисника готує петицію до Президента про присвоєння Данилу звання Героя України. Також рідні клопотатимуть перед сільскою радою про перейменування однієї з вулиць Чорнобаївки на честь сина.
Глибока вдячність та світла пам’ять тобі, Герою! Ти прожив коротке, але яскраве життя. У спогадах всіх, хто тебе знав ти назавжди залишишся найкращим сином, вірним товаришем та справжнім патріотом України.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь