“Відродження громад Півдня”: як волонтери допомагають людям на лінії вогню

Херсонщина знає ціну стійкості. Тут волонтерство з’явилося й живе як відповідь на реальність, у якій кожен день може змінити життя. Люди, які з початку повномасштабного вторгнення залишаються на лінії супротиву, потребують підтримки.

Щоб задовольнити ці потреби, попри обстріли й небезпечні дороги, у населені пункти незламного Півдня прямують відчайдушні волонтери.

Серію публікацій про тих, хто з перших днів війни тягне на собі гуманітарку, евакуацію, пошук ліків, транспорту й пального, ми починаємо з історії про Благодійний фонд “Відродження громад Півдня” — ініціативу, за якою стоять люди, що у час лихоліття перетворили власний досвід на силу допомоги.

Про команду

Благодійний фонд “Відродження громад Півдня” заснували четверо людей, об’єднаних одним бажанням — допомагати.

Співзасновниця фонду Валерія Мацай почала волонтерити з перших днів повномасштабного вторгнення: допомагала військовим, розбирала завали після вигнання окупантів в Ірпені, працювала з внутрішньо переміщеними людьми на Київщині.

Співзасновник Дмитро Полянський не з чуток знає, що таке окупація: у 2014 році він виїхав з окупованого Донецька, де навчався та працював. Повномасштабна війна застала в рідному місті Бахмут. Дмитро евакуювався до Києва де волонтерив, допомогаючи ВПО.

Співзасновниця Олена Данилюк — з Херсона. Після звільнення міста вона повернулась додому, щоб підтримати людей на місці.

А четвертий член команди – Таісія Коростильова. Вона з першого дня війни постійно перебуває в Херсоні, пережила окупацію, раділа деокупації, і як ніхто з чотирьох розуміє потреби громад Херсонщини.

Так волонтери об’єднали різний досвід, змінили адреси проживання, але знайшли спільний сенс — допомагати людям у зоні бойових дій.

Про реалії роботи волонтерської організації в населених пунктах Білозерщини, наближених до фронту, розповідає директорка Благодійної організації “Відродження громад Півдня” Валерія Мацай.

Історії, які не дають зупинитися

“Наша робота — це сотні поїздок під обстрілами, сотні пакунків із рук у руки і сотні людських історій. Здається, ми вже покрилися мохом, вигоріли й перегоріли… Але інколи серце просто не витримує болю, що поряд”, — щиро каже Валерія й розповідає один із випадків. — Ми роздавали гуманітарну допомогу в Херсоні. Це завжди відбувається за попереднім записом у реєстрі, який публікуємо в телеграм-каналі. Тобто працюємо відкрито: люди реєструються, і ми знаємо, скільки наборів привезти. Стою на роздачі: хтось проходить повз, хтось отримує. І раптом бачу жінку. Вона дуже схожа на мою маму. “Можна отримати допомогу? Дуже треба”.

Але жінка не зареєструвалася. Пояснюю, що їй доведеться зачекати, бо якщо я віддам пакунок просто так, може не вистачити тим, хто записався завчасно. Вона тихо відходить убік і чекає. А коли волонтери вже майже завершують, у неї, мабуть, не лишається сил — і вона йде геть. Тоді Валерія не витримує. Наздоганяє і дає пакет. Жінка ледве підводить очі й тихо дякує.

“А потім ми ще хвилин п’ять разом плачемо на лавці. Виявляється, їй — як і моїй мамі — 56. Вона не підпадає під жодну категорію допомоги, а в Херсоні залишилась сама”.

“Або інший веселіший момент, — продовжує Валерія. — Після роздачі гуманітарки в Миролюбівці люди зносять харчі, щоб нас нагодувати: хто сальце, хто помідорку. Я така голодна, але треба їхати далі — на наступний пункт. Зі словами “а можна, я у вас вкраду” хапаю помідорку і їм на ходу. Знаєте: нічого смачнішого за ту херсонську помідору я в житті не пробувала!”

“Ми – не про гроші!”

Валерія розповідає, що команда Благодійного фонду “Відродження громад Півдня” працює без зарплат і штатів — виключно на волонтерському ресурсі та підтримці своїх рідних.

 Часто допомагають самі місцеві мешканці: розвозять і фасують допомогу разом із волонтерами. Коли вантажі більші, підтримку надає Білозерська військова адміністрація.

Власні автівки волонтерів, на яких вони зазвичай доставляють допомогу, неодноразово пошкоджувало вибухами — доводилось міняти скло, ремонтувати автівки. Але волонтери принципово не збирають у людей на це гроші: якщо на розвезення не передбачено коштів у проєкті, вони скидаються власними.

“Ні, ми не про гроші” — каже Валерія.

До речі, кожен із чотирьох засновників фонду, окрім волонтерства, працює у своїй професійній сфері.

“Ми навчилися поєднувати ці дві сфери, працюючи практично без вихідних і вільного часу. Та попри це, ми продовжуємо рухатися вперед, бо відчуваємо відповідальність перед нашими громадами та розуміємо, наскільки важливою є наша робота”.

Розповідаючи про труднощі, Валерія твердо каже, що волонтери не чекають подяк.

“Ми бачимо реальну картину. Тут людям не до вдячності — аби встигнути сховатися, пережити, витримати”, — говорить волонтерка.

Партнерства, які тримають Херсонщину

Команда працює у тісній співпраці з десятками благодійних фондів, організацій та громад.

Серед партнерів: Samaritan’s Purse — стабільна допомога продуктовими наборами; Гуманітарна Нова Пошта; Logistics Cluster — доставка допомоги; Фонд “Українська думка”, Фонд “Неймовірні люди”, залучають підтримку від бізнесу METRO, “Аврора”, Nivea, Watsons, Київський картонно-паперовий комбінат та інші.

Ця співпраця дозволяє підтримувати працівників критично важливих підприємств, допомагати людям, які залишаються на лінії вогню, а також організовувати заходи для дітей, оновлювати простори та облаштовувати укриття.

Надійною опорою для роботи фонду є співпраця з Білозерською військовою адміністрацією. Завдяки їхній підтримці волонтери можуть швидше реагувати на потреби людей, організовувати допомогу та безпечно проводити виїзні заходи для дітей. Це партнерство посилює громаду та дозволяє разом робити більше для тих, хто цього потребує найбільше.

Від гуманітарки до відновлення

За півтора року роботи волонтери відчули, як змінювалися потреби людей: якщо раніше критично не вистачало продуктів, генераторів, павербанків, то зараз, паралельно з доставкою допомоги, фонд зосереджений на відновленні.

“Це новий фокус нашої роботи, — каже Валерія. — Гуманітарка була стартом. Тепер команда робить більше”.

Серед проєктів відновлення:

• облаштування укриття – навчального простору в Правдиному інтерактивними панелями, кріслами-грушами, шафами. Проєкт реалізується за підтримки міжнародної гуманітарної організації ZOA за фінансування Гуманітарного фонду для України (UHF);

• камери відеоспостереження для Білозерської громади (у співпраці з ГО “Взаємодія-плюс” та за сприяння ПРООН в Україні, за фінансової підтримки Європейського Союзу в межах проєкту “EU4Recovery – Розширення можливостей громад в Україні”, а також урядів Данії, Королівства Нідерландів та Франції, в рамках тісної співпраці з Білозерської військовою адміністрацією)

• модернізація освітніх просторів;

• створення дитячих програм соціалізації;

• плани запуску IT-навчання та онлайн-груп англійської й української для дітей із прифронтових громад.

“Ми розуміємо, що дітей, які навчаються онлайн, потрібно соціалізувати. А дорослим — дати можливість знову навчитися жити, обираючи нові знання, розвиток, працевлаштування”, — говорить директорка фонду.

 “Маленькі Миколайчики” — ініціатива, що єднає всю країну

Окрема радість волонтерів — традиційна ініціатива “Маленькі Миколайчики”, у межах якої діти з більш безпечних регіонів готують подарунки для дітей із зони бойових дій.

Минулого року фонд передав понад 2000 подарунків від дітей зі Львівщини, Рівненщини, Хмельниччини, Житомирщини, Одещини, Кіровоградщини, Закарпаття, Вінниччини та Києва.

Цього року масштаби ще більші. Акція проходить у рамках національного проєкту “Пліч-о-Пліч” — ініціативи, що об’єднує громади з різних куточків країни, аби підтримати та посилити стійкість громад-форпостів.

Наразі видача “Маленьких Миколайчиків” від дітей із різних регіонів триває. І кожне відео, де маленькі руки пакують солодощі й іграшки для дітей із Херсонщини, — це ковток світла й натхнення для самих волонтерів.

Валерія згадує, як Зимноводівська сільська рада передала подарунки для діток із Дар’ївської громади; як допомагали з поширенням інформації та збором дарунків у Святошинській районній адміністрації Києва, Хотівському академічному ліцеї Левка Лук’яненка, у Соколівській, Лубенській та багатьох інших громадах.

І як Валерій Володимирович Самардак, міський голова Чопа — міста-побратима Білозерки, ставши справжнім Миколаєвим помічником, особисто привіз подарунки в зону бойових дій.

“Це вже не просто волонтерство. Це — про єднання українців. Про те, як має бути. І це неймовірно наснажує”, — говорить волонтерка.

Місія триває

Команда фонду вже готується до часу після перемоги. Роботи, каже Валерія, буде дуже багато для нас усіх: відновлення інфраструктури, навчальних закладів, а поруч із тим — відновлення психічного здоров’я дітей і дорослих.

 “Ми давно вигоріли, перегоріли. Але поки є люди, які потребують допомоги, — є сенс працювати”.

Ірина Квітка

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.