Відновлений костел і Федорова криниця: польська сторінка історії Правдиного

На території Білозерської громади є мальовниче село Правдине, засноване у далекому 1846 році, яке раніше мало назву Цареводар.

Першими жителями населеного пункту на далекій і незнайомій для них Херсонщині стали етнічні поляки зі Віленської, Гродненської та Подільської губерній. На думку істориків, їх депортували з рідних місць на південь України за участь у національно-визвольному русі.

Офіційна російська історіографія XIX сторіччя повідомляє, що “переселенцям було відведено землі “при колодцах” з державного фонду” і засновано Цареводар як свідчення того, що земля їм дарована царем.

Збереглися імена та прізвища цих сміливих людей: Станіслав Білецький, Олександр Гродновський, Адам та Катерина Джижевські, Томаш Корницький, Іван Сосунович, Франц Мокрецький та інші.

Тоді більшість осіб з нового поселення сповідувала віру своїх предків – римо-католицьку – та ввійшла до парафії Херсонського Римо-католицького костелу. Саме побожність допомогла новим мешканцям півдня України довгий час зберегти свої традиції та мову.

Поляки-католики мирно співіснували у звичайному житті з православними українцями, які мали у селі свою церкву – на честь Святого Архангела Михаїла. Цікаво, що на місцевому цвинтарі досі збереглася каплиця Савунів – родинний некрополь відомих землевласників – яку використовували в якості культової споруди спільно дві конфесії.

Проте переселенці, звісно, мріяли про свій костел, який, за версіями краєзнавців, міг бути побудований у проміжок часу з кінця ХIХ сторіччя і до 1915 року. Величний храм постав коштом громади й отримав назву Пресвятого Серця Ісуса.

У документах Херсонського обласного відділу архітектури за 1945 рік міститься короткий опис костелу: “У селі Цареводар є будівля (костел). Стиль готика, будівля кам’яна. Різноколірне скло на вікнах. Рік будівлі невідомий”.

Станом на 1858 рік у Цареводарі проживало близько 600 чоловік. У ревізській книзі значилися сім’ї Островських, Яворських, Комарницьких, Нагель, Висоцьких, Сачковських тощо.
Через 30 років у селі вже були побудовані та працювали земська школа, поштове відділення, склад-магазин сільськогосподарських знарядь, млин, чотири лавки (серед них і винна). У власності сільського товариства було 5 684 десятин землі. У селі жило майже дві тисячі осіб, кожний з яких володів від 3 до 50 і більше десятин землі.

При радянській владі жителів Цареводару чекали нові важкі випробування, одним з яких став Голодомор 1932–1933 років. “Совєти” почали “хрестовий похід” проти церкви: костел зачинили, будівлю швиденько перетворили на склад, що призвело до руйнації приміщення.

Також почалися масові репресії проти місцевих жителів, у тому числі й за національною ознакою – поляки першими потрапили під хвилі кримінальних справ від СРСР.

До прикладу, за вигаданими звинуваченнями у контрреволюційній змові у 1937 році репресовано 119 жителів Цареводару. Реабілітовано з них лише 23…

Костел в різні роки: від 2008 до 2021

Історію однієї з жертв радянського окупаційного режиму, Федора Гороховського, переказують місцеві жителі. Саме цей працелюбний чоловік викопав криницю для загального користування на дворищі Савунів. Довкола криниці він посадив великий сад.

Криницю так і називали – Федорова (і називають досі). Люди навіть приїжджали з інших хуторів, щоб набрати воду – така смачна вона була.

Федір важко працював зі своєю родиною на землі і був справжнім хазяїном. Проте радянська влада назвала його куркулем… На жаль, у 1937 році Гороховського репресували і розстріляли. Сад біля колодязя вирубали вже нацисти… А криниця існує у Правдиному і зараз: вода у ній залишається такою ж чистою і солодкою, як сотню років тому.

При вільній Україні римо-католицька громада Правдиного-Цареводара змогла відновити костел. У 2010 році храм повернули релігійній спільноті, почалася кропітка робота з реставрації святині.

У жовтні 2018 року у Правдиному запрацювала окрема парафія Преображення Господнього, першим настоятелем якої став отець Лукаш Міка. У 2021 році храм заново освятив  єпископ Станіслав Широкорадюк. Щороку 6 серпня відзначається храмове свято, яке збирає всіх парафіян до спільної молитви.

Повторне освячення костелу.

Отець Лукаш Міка разом з місцевою активісткою Вікою Яворською стали ініціаторами перекладу і випуску книги  українською мовою про історію життя поляків у Цареводарі – “Тут були поляки”.

На жаль, не збереглося жодної фотографії величного костелу. Проте нинішня киянка Яворська провела масштабний пошук по архівах, долучила відомого херсонського краєзнавця і архітектора Сергія Дяченка для створення графічного вигляду костелу рідного села.

О. Лукаш Міка і проєкт костелу

Дяченко, враховуючи стиль архітектури католицьких храмів ХIХ сторіччя, зробив ґрунтовний графічний проєкт зовнішнього вигляду храму. Архітектор вважає, що костел у Цареводарі мав раніше високу масивну дзвіницю у два яруси, різнокольорові вітражі тощо.

Важливо, що поблизу костелу встановлені білі хрести як пам’ять про загиблих парафіян храму. Парафія мала багато ідей щодо подальшої реконструкції споруди, проте почалася велика війна…

Під час російського вторгнення в Україну Правдине було окуповане. 12 квітня 2022 року російські солдати розстріляли у селі сім цивільних осіб й з метою приховання злочину підірвали будинок із тілами вбитих. Село знаходилося під щільними обстрілами, багато місцевих жителів втратили свої оселі, а дехто – й життя…

Зачепило війною і костел Преображення Господнього. 9 березня 2022 року був перший “приліт”, приблизно за 30 метрів. У храмі повилітали вікна, частково з однієї сторони понівечено дах, пошкоджено двері.

Історія Цареводару у костелі

Отець Лукаш через небезпеку виїхав з Правдиного і проводив богослужіння для своєї пастви онлайн. Завдяки Божій ласці храм вистояв під час обстрілів, Правдине звільнили від окупантів. Наразі до костелу приїжджає проводити меси новий священник – отець Андрій Бучковський, місцеві знову ходять на служби та прагнуть повного відновлення костелу, в якому молилися їхні предки-поляки.

Попри всі випробування, Правдине живе і буде жити: адже має історичну пам’ять свого роду, щоб впевнено крокувати у майбутнє. Південь України завжди славився багатонаціональним розмаїттям, з якого і складається наша унікальна культура.

P.S. Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу старості Правдиного Любові Шевченко та учасникам Фейсбук-спільнотам “Група Правдине – католицька церква” та «Село Правдине”.