Весна на межі фронту. Як працюють комунальники у прифронтових селах Херсонщини

До повномасштабної війни херсонські села були ошатними, сучасними, з доглянутими вулицями та чистою водою у кранах. А навесні особливо тішила око робота комунальних служб, які мов мурахи наводили порядок у Білозерці та прилеглих селах.

Милуючись квітучими вулицями та доглянутими дворами, люди поспішали на роботу, діти бігали до шкіл, а на майданчиках та зонах відпочинку лунав щирий сміх.

Зараз тут гучно від обстрілів, над селами кружляють ворожі дрони, значна частина комунальної інфраструктури зруйнована. Та попри це комунальники Білозерської громади продовжують забезпечувати людей водою, вивозити сміття та ремонтувати мережі. Усе це вони роблять у надскладних умовах — працюючи у підвалах, під обстрілами, ризикуючи власним життям.
Саме так працівники ЖКГ, роботу яких зазвичай не помічають, тримають тут життя. З надією, що на Білозерщину повернеться мир і люди.

Напередодні професійного свята говоримо з керівниками комунальних служб Білозерської громади.

Євген Шепель: «Ми ризикуємо життям, бо хочемо зберегти громаду»

Євген Олександрович Шепель, виконуючий обов’язки начальника МКП «Водограй», розповідає: сьогодні підприємство продовжує забезпечувати повний цикл послуг з водопостачання та водовідведення — від видобутку води, доставки її людям, обслуговування мереж до вивезення побутових відходів.

Втім, під час великої війни ця робота стала не лише важливою, але й вкрай небезпечною.

«Минулого року наше підприємство обстріляли 21 раз. П’ятеро працівників отримали поранення, після дронової атаки знищено службовий автомобіль. У “Водограї” вже немає жодного вцілілого кабінету, тому для виконання службових обов’язків збираємося у підвалах.
Часто буває так: аварійно-відновлювальна бригада виїжджає ремонтувати систему, знищену ворогом, і потрапляє під обстріл. Хлопці розбігаються хто куди, та коли повертаються до роботи, окупанти можуть прицільно бити знову. Іноді — до десяти разів! Але ми все одно намагаємося вирішити проблему максимально швидко.
Незважаючи на складну безпекову ситуацію, обслуговуємо Білозерку, Черешеньки та Розлив — це 60 км водопроводу і 10 км водовідведення. До війни лише у Білозерці мешкало понад 10 тисяч людей, абонентів “Водограю” (домоволодінь) було 3800, у колективі працювало 56 осіб. Зараз залишилося лише 29 працівників, тому люди мають подвійне навантаження.
Втім, у Білозерці та Черешеньках не буває, щоб води не було кілька днів. А от у Розливі ситуація критична — там уже два роки як знищені лінії електропередачі. Тому двічі-тричі на тиждень наш працівник за допомогою генератора підприємства качає воду зі свердловини для людей, які залишилися», — розповідає Євген Олександрович.

У колективі комунального підприємства сьогодні є і молодь, і пенсіонери — усі вони кваліфіковані спеціалісти, які продовжують працювати попри небезпеку.

За час війни у «Водограї» мобілізували трьох працівників. Наразі підприємство забезпечує бронювання, однак головна умова для цього — відсутність боргів перед державою. А це непросто, адже населення заборгувало КП понад 7 млн грн. Окрім того, «Водограй» несе великі збитки: реалізація послуг через війну зменшилася, а обстріли спричиняють нові втрати. Лише за грудень–січень було втрачено близько 80% води через прориви мереж.

«Не всі люди розуміють, що оплата за послуги для підприємства є критично важливою. Дехто нас підтримує, а хтось думає: “ми під обстрілами, війна все спише”. Але нам жодних боргів не списує ні податкова, ні інші контролюючі органи. І саме з коштів, виплачених за надані послуги, формується заробітна плата працівників, які щодня ризикують життям», — каже керівник.

До речі, середня зарплата у «Водограї» — 13-14 тисяч гривень. Жодних доплат за роботу у зоні бойових дій працівники не отримують.

На запитання, як працювати у таких умовах і не опустити руки, Євген Шепель відповідає без вагань:

«Ми залишаємося, бо хочемо зберегти свою домівку. І йдеться не про наші власні будинки, а про громаду. Наша робота часто непомітна і невдячна. Але ми знаємо: якщо підемо звідси, життя тут не буде. Люди не зможуть без елементарної інфраструктури. Ми хочемо зберегти її і для тих, хто залишився, і для тих, хто виїхав, але, знаємо, дуже хоче повернутися додому».

Керівник додає: важливою підтримкою для «Водограю» є допомога Білозерської військової адміністрації. Минулого року підприємство отримало від СВА близько 9 млн грн — це кошти на виплату зарплат, пальне та ремонти.

Допомагають і донори. Організація «Астет» надала обладнання для двох свердловин, благодійний фонд «Ранок Відродження» допоміг з розхідними матеріалами, які нині швидко витрачаються.
Минулого року волонтери передали підприємству два автомобілі з Німеччини — для роботи виїзних бригад і контролерів.

«Звісно, транспорту нам не вистачає. Хотілося б замінити асенізаційний автомобіль — він у нас ще з 80-х років. Також потрібен хоча б невеликий сучасний самоскид.
Так, нас турбує фінансування, виплата заробітних плат, оплата боргів. Але все це ніщо порівняно з хвилюванням за людей і з тим, щоб забезпечити їм безпечні умови праці», — зізнається керівник.

Попри все, День працівників житлово-комунального господарства у «Водограї» планують відзначити.

«Кожен із нас тепер розуміє цінність нашої роботи і відчуває свою важливість. Тому обов’язково зберемося разом. У нас сильний колектив, ми тримаємося один за одного, і я вдячний кожному!» — каже Євген Олександрович.

Попри лихоліття Шепель вірить у майбутнє Білозерки.

«Аби тільки війна закінчилася — ми все відбудуємо і відродимо. Люди на Херсонщині дуже працьовиті. А зручне транспортне сполучення, близькість до Херсона і, звісно, повернення людей додому — усе це сприятиме розвитку селища».

Любов Йова: «А куди нам їхати? Ми живемо і працюємо на своїй землі»

Любов Йова, виконувачка обов’язки директора КП «Роса», що працює в селі Миролюбівка Білозерської громади, розповідає: комунальне підприємство діє ще з 2002 року. Його основна діяльність — забір, очищення та постачання води для жителів сіл Білозерщини.

КП «Роса» обслуговує п’ять населених пунктів — Миролюбівку, Молодецьке, Мирне, Паришеве та Грозове. А загалом це 25,3 кілометра водопровідних мереж.

У 2024 році на базі підприємства створили ще один важливий підрозділ — місцеву пожежну охорону, яка займається пожежогасінням у семи селах Білозерщини.

Роботи у «Роси» вистачає щодня: пориви старих мереж, ремонти, аварії. На балансі підприємства є екскаватор, яким комунальники окрім своєї роботи, ще й допомагають облаштовувати оборонні позиції.

Втім, сьогодні колектив підприємства — мінімальний.

«Зараз фактично працюємо удвох: я, як керівник і водночас бухгалтер, та ще слюсар, який одночасно є й екскаваторником. І це на 1600 абонентів, яких обслуговуємо», — говорить Любов Іванівна.

Підприємство активно підтримують благодійні організації та волонтери. За допомогою благодійної організації у Паришевому вдалося облаштувати нову свердловину.

Улітку 2025 року Червоний Хрест допоміг встановити водонапірну башту, де зберігається вода, що розподіляється по селу.

Також допомогу надає БФ «Південна стратегія розвитку» — волонтери передали труби для заміни водомереж. А міжнародна організація «Астет» забезпечила підприємство глибинними насосами.

Це особливо важливо, адже система водопостачання у селах стара і потребує постійних ремонтів.
Попри всі труднощі, комунальникам вдається відновлювати мережі. Так, у 2024 році відремонтували два кілометри водопроводу у селі Лозове.

Втім, проблем залишається чимало.

«Головна наша проблема – відсутність транспорту, щоб їхати на ремонти. Наразі користуємося власним, але об’їхати села – це ж кільметри! Хотілося б, щоб на підприємстві був ще один слюсар, бо роботи дуже багато», — каже керівниця.

Попри всі труднощі, Любов Йова не планує залишати громаду.

«А куди нам їхати? Замінити нас нікому. Ми живемо на своїй землі і тут допомагаємо людям. Дуже хочемо вірити, що на Херсонщині буде краще!» — говорить вона.

Наталя Скавка: «Їздимо на ремонти велосипедами»

КП «Надія», яке очолює виконувачка обов’язків директора Наталя Скавка, забезпечує водопостачання ще у двох селах громади — Надіївці та Зорівці.

Підприємство створили у 2019 році. До повномасштабної війни тут працювало чотири працівники, нині залишилося лише двоє.

«Працюємо я і слюсар. Я одночасно і керівник, бухгалтер, а як потрібно – то й підсобний працівник», — усміхаючись, каже Наталя Євгенівна.

Комунальники обслуговують 12,8 кілометра водогону, свердловини, ремонтують водомережі, виконують дворові ремонти та замінюють лічильники. Загалом підприємство має близько 350 абонентів.

Під час війни функції підприємства не змінилися, але працювати доводиться значно складніше.

«Через небезпеку обстрілів ми постійно озираємося. Беремо на себе і ризики, і додаткову роботу з благоустрою — бо більше нікому», — говорить керівниця.

Нещодавно підприємство зазнало втрат через дронову атаку. Було пошкоджено техніку, яку раніше надали партнери: два трактори та причіп. Крім того, у водонапірній башті з’явилися дві пробоїни, через що почалися втрати води.

Ще одна велика проблема — відсутність автомобіля.

«На ремонти їздимо велосипедами. А потрібно ж ще везти труби, інструменти, розхідники!», — каже Наталя Скавка.

Самостійно закупити автівку підприємство не може — у селах низька платоспроможність населення. Серед мешканців багато пенсіонерів та внутрішньо переміщених людей.

Втім, навіть у складних умовах комунальникам вдалося реалізувати кілька важливих проєктів. Вже під час повномасштабної війни у половині Надіївки замінили водомережу на нові пластикові труби, відновили роботу старої свердловини, яка не працювала ще до війни, а також встановили нову водонапірну башту.

У цьому допомогли благодійники: ГО «Південна стратегія розвитку», БФ «Ранок відродження» та громадська організація «Молодь України», яка допомогла встановити башту та облаштувати свердловину у 2024 році.

Нині підприємство потребує коштів на ремонт пошкодженої після обстрілів техніки.

«Я вже подала запит до адміністрації. Нам обіцяють допомогти», — з надією говорить керівниця.

Попри всі труднощі, комунальники не залишають свої села.

«Ми розуміємо, що наша робота складна і невдячна. Але залишаємося тут, бо хочемо, щоб села жили. Там, де рідні стіни — все одно найкраще!», — каже Наталя Скавка.

Попри обстріли, втрати, борги і пошкоджену техніку, комунальники Білозерської громади продовжують роботу. Вони тримаються один за одного, ремонтують, облаштовують, забезпечують базові потреби громади. Не для нагород, не для подяк, а щоб села вижили, щоб люди могли залишитися вдома або повернутися.

«Ми працюємо, навіть коли страшно!», — щиро зізнаються працівники ЖКГ, збираючись на нові виклики.

Такими людьми і стоїть Херсонщина, так вона і тримається!

Ірина Квітка