«Чумак без вола, як козак без коня». Історія сірої української породи у степах Херсонщини

Саме в українських степах сторіччями формувалася відома на увесь світ сіра українська порода корів. Наші прапрапрадіди – козаки, чумаки, селяни – не уявляли свого життя без цих рогатих помічників.

Яким був історичний шлях цієї породи та як він нероздільно пов’язаний з Херсонщиною – читайте в нашому матеріалі.

Як нащадки диких турів стали помічниками українців у старі часи

Одним з українських здобутків у світовій матеріальній спадщині є сіра українська порода корів. Наразі вона збереглася у кількох господарствах України та у незначній кількості у Хорватії, Італії, Угорщині, Румунії.

Ця порода має особливості будови тіла, як у своїх диких пращурів – турів. Сформувалася вона без домішок крові інших порід у важких умовах степової зони.

Степову худобу сірої масті спочатку називали малоросійською, полтавською, черкаською, подільською, сірою степовою, гуцульською, бессарабською тощо. І лише на початку XX століття за нею закріпилася назва – «сіра українська порода», повідомляє “День”.

Цікаво, що сіра масть утворилася шляхом змішування білого і чорного волосся на тлі темнозабарвленої шкіри тварини і має захисне значення, перешкоджаючи проникненню ультрафіолетового проміння. Бугаї причому значно темніші за корів.

Сіра українська порода дуже красива і велична та має такі особливості:

• чорне носове дзеркало,
• окреслені чорним виразні очі,
• довгі вії та темні тіні на сірому тлі голови,
• роги ліроподібної форми.

Характерно, що телята народжуються рудими (під колір степу, вигорілого під сонцем) і сіріють лише в однорічному віці.

У цієї породи масть сіра, проте має три забарвлення: біло-сіра, сіра та чорно-сіра.

Робочих биків цієї породи називали волами. Кастрований до піврічного віку сірий бугайчик виростав у вола, який повинен був мати довгу, важку голову, м’язисту шию, високий загривок, добре розвинуті груди. Воли могли працювати по 10-12 годин на добу, вільно везти вантажі вагою у 100-120 пудів.

Воли були придатні для роботи з 4 до 15-річного віку, найбільш продуктивними вважалися у віці від 7 до 10 років.

«Чумак без вола, як козак без коня»

Сіра худоба становила важливу частку багатства Запорозької Січі та культивувалася в запорозьких зимівниках. У XIX столітті сіра українська худоба була головною на теренах сучасної України.

Без круторогих волів неможливо уявити чумакування — важливу складову економічного життя України упродовж декількох століть, яка відбувалася на тереназ Херсонщини у тому числі.

Історик-архівіст Аполлон Скальковський тонко відзначив, що «чумаки мали до сивих волів особливу, навіть забобонну пошану».

Під зорями Чумацького Шляху за рік волами перевозилося майже два мільйони пудів різних вантажів — від солі та риби до зерна й лісоматеріалів.

Тварини мали численні народні назви. У словнику Бориса Грінченка їх понад пів сотні: «Білан – білий віл, караман – чорний, буян – примхливий, кислиця – впертий, халабуда – віл з великими рогами».

Чумацькі воли коштували вдвічі дорожче за звичайних. Ідеальна тварина мала роги довжиною не менше одного метра, які стирчали в боки і на кінчиках загиналися назад: такими важко завдати ушкодження, пише WAS.

Обирали чумаки лише сірих волів, а також чорних з білою зірочкою на лобі. Останнім приписували магічні властивості – нібито вони захищали від хвороб. Кожному волові давали ім’я: Розвага, Журавель, Козак, Чорноморець.

Чумаки вважали, що найкраща профілактика хвороб волів – регулярне харчування і чистота. У кожного чумака був дерев’яний гребінь. Тварин щодня мили, чесали, натирали соломою, склом чистили роги, іноді золотили – для краси.

Волова упряжка їхала катастрофічно повільно, 2-3 кілометри на годину. За день чумаки намагалися подолати 30 кілометрів. Залежно від маршруту, за сезон встигали зробити 2-3 ходки. Наприклад, шлях з Харківщини до Криму через Херсонщину і назад займав 9 тижнів, в Одесу – 13 тижнів, з Київщини до Криму і назад – 7 тижнів.

Восени, перед Покровою, чумаки йшли з волами на зимівлю. На півдні знаходили пасовище з водопоєм, купували у поміщиків гігантську скирту сіна і залишалися зимувати.

Промислова революція поставила хрест на волах в Україні

Після 1861 року почалася стрімка індустріалізація на території України:  зростали робочі поселення, створювалися вугільна, металургійна та обробна промисловість, набував розвитку залізничний транспорт. Великим попитом почали користуватися саме молочні породи, а не м’ясні, як сіра українська порода.

Тоді відбулася заміна волів кіньми як більш продуктивними та довговічними тваринами. Воли на той час збереглися у поміщицьких економіях та на хуторах, де було багато пасовищ, і витіснились із малоземельних селянських дворів.

Проте аж до Жовтневого перевороту 1917 року сіра українська худоба переважала на теренах України – 1916 року налічувалося 2 млн 813 тисяч голів. Різке зменшення поголів’я відбулося у перші роки радянської влади. Окупація, розруха і голод відіграли фатальну роль у її долі.

Чи є майбутнє у “могікан степу” в Україні

У 1960-х роках порода збереглася в незначній кількості у господарствах Дніпропетровської, Херсонської та Черкаської областей. Сьогодні масиви поголів’я сірої української худоби України зосереджені в дослідних господарствах «Поливанівка» (Січеславщина) і «Маркеєво» (Херсонщина – наразі під російською окупацією) та підсобному господарстві Києво-Печерської лаври.

Кілька років тому за сприяння Всесвітнього фонду природи 17 голів сірої худоби були випущені на островах української частини дельти Дунаю. За попередніми висновками, тварини успішно адаптувалися.

Загальна кількість сірої худоби в Україні станом на 2020 рік становила орієнтовно тисячу голів, у тому числі 13 бугаїв-плідників станом. Поголів’я дослідного господарства «Поливанівка» має найбільшу племінну цінність і перебуває під постійним моніторингом.

Розводять сіру українську породу і у фермерському господарстві «Сапфір Агро» у Музиківці. Про це у жовтні 2024 року розповідав порталу Agro Times співзасновник ФГ Сергій Сорокунський.

“Обстріли Херсонщини, вибухи поблизу нашої ферми спричинили стрес у тварин, що, своєю чергою, позначилося на їх здоров’ї та розмноженні. Були випадки, коли новонароджені телята гинули через стресові умови. Особливо тяжкою була ситуація в 2022 році, коли ферма зазнала прямих обстрілів. Тоді частину стада ми змушені були перевезти в безпечніші місця. Ми намагаємося зберегти породу: не здаємося та продовжуємо доглядати за своїми тваринами, попри постійну загрозу. Так, за два роки війни кількість корів на фермі збільшилася до 90”.

Співробітники Національного природного парку “Асканія-Нова” зазначають, що воли сірої української породи є найстарішою аборигенною породою великої рогатої худоби, що жила поруч з селянами та козаками продовж століть.

“Воли сірої української породи були назамінними на важких південних чорноземах: ними орали поля, вони слугували тягловою силою для возів чумаків, що везли сіль з Сиваша. Одне з розгалужень Чумацького шляху проходило через теперішню територію заповідника “Асканія-Нова”, поруч з Великим Чапельським подом (озером Юлкан-Чупли)”.

У ХХ столітті внаслідок механізації виробництва порода стала рідкісною. До початку збройної агресії в Україні нараховували до тисячі голів.

“Сьогодні сіра українська порода мала би охоронятися і в заповіднику “Асканія-Нова”, де на початку 2022 року утримували 15 особин. Однак нам відомі випадки їхнього вивезення на інші окуповані території України – зокрема в Крим. Як і всі тварини заповідника, вони в небезпеці через некомпетентність окупаційного керівництва та загрози воєнних дій – вибухи, пожежі і руйнації загорож”.

Воли та корови сірої української породи – не просто рідкісна генетична спадщина на межі зникнення, а символ витривалості, праці й зв’язку поколінь, що творили Україну. Наталя Корінець, заступниця директора заповідника з наукової роботи, розказує про особливості породи та її життя в заповіднику до окупації.

У старі часи сіру українську корову використовували на повну: як джерело молока, м’яса та робочої сили. Її молоко містить ген А2, який робить його гіпоалергенним. М’ясо також має унікальні смакові якості та є преміумпродуктом. Завдяки природному способу життя й особливим умовам утримання воно ніжне та соковите.

А ось так виглядають чудові корівки сірої української породи в етнопарку “Агроленд” під Тернополем, де наразі безпечно і комфортно! Колись такі умови будуть на фермах по всій Україні.

@agroland_park 5 фактів про сіру українську — живу легенду наших степів! Ця порода — не просто витривала, вона справжній історичний скарб України 🇺🇦 1️⃣ Козацьке коріння — одна з найдавніших порід Європи 2️⃣ Неймовірна витривалість — виживає там, де інші не можуть 3️⃣ Роги як мистецтво — до 1 метра розмаху! 4️⃣ Рідкісна та цінна — порода потребує збереження 5️⃣ Сила і спокій — врівноважена й турботлива Хочеш побачити цю красуню наживо? Завітай до Агроленду — ми покажемо тобі справжню Україну в образі сірої корови 🐮✨ 📍 Адреса: Бережанська 2А, Великий Ходачків 📞 Замовити екскурсію: 0 800 508 999 🕐 Графік роботи: 10:00 – 20:00 #Агроленд #сіраукраїнськапорода #українськікорови #степовакраса #живаісторія #екоферма #рідкісніпороди #натуральнегосподарство #фермерство #збереженняпород ♬ оригінальний звук – Агроленд

Маємо надію, що після закінчення війни Херсонщину і всю Україну очікує справжній бум розведення нашої національної гордості – сірої української породи корів!