Колись було мені років 16. І, озираючись навколо, я бачила людей, які щось досягали, купували, мали, прагнули.
Сусідка «крутила кохання» із привабливим хлопцем, який привозив її на крутому червоному авто. Подруга чітко була впевнена, що стане математиком, і наполегливо вчила цей предмет. Тітонька Муся купила нову шубу з рудої лисиці і стала першою модницею на вулиці. На сусідній вулиці, як гриб після дощу, ріс двоповерховий будиночок дяді Степана. Він нагадував замок із дитячих казок – із башеньками та шпилями. А подружжя Ковальчуків, взагалі, полетіли до Ізраілю на екскурсію.
Я хотіла все і відразу! Кохання до головокружіння та червону машину. Вважала, що і мені варто бути математиком (не зважаючи на гуманітарний склад розуму). Руда лисяча шубка «свердлила» мені мозок. Я вже не кажу, що двоповерховий будиночок та подорожі за кордон стали теж «моїми» мріями.
Життя інших здавалося мені привабливішим, аніж власне. І, тим паче, мені і на думку не спадало, що я хочу мати все, що мають РІЗНІ ЛЮДИ. Адже, не один з них не мав ВСЕ це ВІДРАЗУ ОДНОЧАСНО!
Пройшов не один рік, перш ніж мій світогляд зазнав трансформації. І виявилося, що мої істинні цілі, мрії, бажання нічого спільного із зазначеними вище не мають. Не вміючи себе розуміти, я віддзеркалювала інші успіхи.
Замисліться, скільки нав’язаних бажань навколо. Кожного дня можна спокуситися на різні речі, які нам пропонує життя, реклама, знайомі…Клюємо на приманку. Велику кількість речей ми тягнемо із собою по інерції, за звичкою, або тому, що потрібно бути не гірше за інших.
Життя зробило у моєму житті несподіваний поворот. На деякий час я залишилася без звичного мені, МОГО СВІТУ. І ось тоді, я почала слухати себе. Навчилася розуміти і розмовляти із собою.
Ось, наприклад, коли не слухаєш чужих порад, то розумієш що тобі не потрібен телевізор. Правда-правда. І не тому, що не можу купити. А тому що не потрібен.
Хоча більшість людей, прагнуть до матеріального (будинок, гроші, одяг, техніка, авто, тощо). Вони сподіваються, що стануть щасливішими із новими покупками. Але у житті часто складається так, що шлях, коли людина розвивається, щоб щось придбати, ось це і є щастям.
Коли мені випала можливість побути на самоті із собою, я почала писати. Все-все я перекладала на папір. Що мене лякало. Чого я більше не хочу. Зізнаюся, що бажання з’явилися згодом, і їх я теж фіксувала. І не чужі, а мої власні. Придумувала плюси та мінуси ситуації. Малювала причинно-наслідкові зв’язки. В мене були пописані краї старих газет і чернетки, принесені із роботи. Згодом, я купила солідний чорний щоденник, що запав мені у око)…
Час спливав і змінювалися обставини. Але за цей час зрозуміла одне. Для того, щоб мислити, обмірковувати та будувати своє життя, мені була потрібна тільки Я. Мої навички. Переконання. Душевні цінності та нахили. Та мій мозок.
Доки ви є у себе – життя прекрасне! Робіть те, що вам хочеться. І не робіть – що не хочеться. І головне, будьте щирі із собою! Слухайте своє серце.
Щаслива психологиня Корміленко Інна
