У Станіславській громаді цьогоріч понад 80 людей отримали поранення — начальник СВА Бабуцький

Попри безжальні російські обстріли та постійні дронові атаки у Станіславській ТГ залишаються жити люди. Бо відчуття рідної хати та малої Батьківщини для багатьох важить більше за безпеку.

Як живе фронтова Станіславська громада – дізнавалося наше видання у начальника СВА Олександра Бабуцького.

“За останні два роки безпекова ситуація у нас дуже змінилася – на гірше. Тому так багато людей виїхало: наразі близько 1400 осіб проживає у 4 селах громади. На жаль, ще залишається 20 дітей. Хоча з малечею, навпаки, легше знайти собі місце проживання в інших регіонах України. Організація Save Ukraone готова допомагати: можна з усіма вигодами жити у прихистках Києва чи Одеси. Договір підписується на 3 місяці, а потім продовжується. Але все одно родини з дітьми вагаються…”

За словами Бабуцького, всі сім’ї з прийомними дітками були вивезені з громади у примусовому порядку.

“Хоча, теж на “дитячу тему”, був один складний випадок. У хлопця 17 років померла мати, батько зловживає алкоголем, так дитина втекла з дому під дронами і пішки вийшла на Миколаївщину. Його у Миколаєві вже знайшли. Тепер прийомна родина з Берислава, що наразі в Одесі, взяла його до себе. Дасть Бог, все буде добре, приживеться, потім навчатиметься, щоб не пішов по дурній стежині”.

Начальник СВА зауважує, що діти майже не мають змоги у селах громади відвідувати онлайн-навчання у школі.

“Немає світла у Станіславі та Олександрівці. 2 підстанції згоріли через обстріли, їх неможливо відремонтувати. Генератори надовго вже не рятують… Мобільні вежі не працюють теж – перебиті, зв’язку немає”.

Проте адміністрація громади завдяки волонтерам всіма правдами-неправдами намагається завезти у села гуманітарну допомогу. Маленькими партіями, вночі, в умовно безпечні від обстрілів години.

“Наразі ми за державну субвенцію придбали броньоване авто 4 класу, воно ще у Києві. Займаємося реєстрацією. Ми зможемо на ньому і вивозити людей, і трошки завозити гуманітарки. Тільки нам треба РЕБ на нього поставити. Придбали самоскид на 10 тонн, бо вся наша техніка спалена росіянами. Купили будматеріали, велику партію, але поки що немає можливості все це везти по селах. Також оплатили 4 бетонних мобільних укриття, але теж не можемо встановити – кран нам ніхто не дасть при такій безпековій ситуації”.

Однією з проблем громади є те, що у багатьох пенсіонерів не оформлена банківська карта, на яку вони могли б отримувати щомісячні виплати від держави. А “Укрпошта” не їздить сюди знову ж таки через дронові атаки та інші обстріли.

“Ми рекомендуємо людям: один раз поїдьте до міста, зробіть карту у банку, а потім вам сусіди у Миколаєві, наприклад, знімуть та привезуть пенсійні кошти. Інакше виходить, що старенькі їдуть кожного місяця, під дронами та снарядами, до Миролюбівки, щоб гроші зняти. Це небезпечно і важко”.

У селах громади ще залишилися маломобільні, яким допомагають соціальні працівники.

“Я дуже вдячний нашим соціальним працівницям, які продовжують займатися тако категорією громадян. Виїжджати ці люди не планують, так що допомога їм дуже потрібна. Багато хто боїться лишити хату через мародерів, але ж головне – вберегти життя. У нас зараз гостра проблема з меддопомогою. ФАПи росіяни нам порозбивали, медсестри та фельдшери потроху евакуюються. Що ж робити, якщо розбило обстрілом оселю, вже треба їхати”.

Тому іноді просто неможливо надати термінову медичну допомогу, бо просто немає кому. А за сильних обстрілів у громаду не приїде ні поліція, ні волонтери. На щастя, у Станіславі залишилася фельдшерка Олена Іванова, яка може дати раду простим пораненням, але якщо ушкодження важкі – все одно треба везти людину до лікарні.

“Тільки у 2025 році у нас загинуло 12 людей, 83 – отримали поранення. Адже ворог цілить дронами і у велосипедистів, і в людей, що пораються на городах, в авто. Ось ми проводили нещодавно прийом в Олександрівці: заїхали, а виїхати не можемо, бо прямо рої БпЛА літають”.

Начальник СВА зауважив, що від періоду деокупації громади їм допомагає БО GEM.

“Завозять хоч і на “нейтральну” територію, але не забувають. Дають допомогу і нашим ВПО на Миколаївщині. Десь 500 людей живе у Миколаєві безпосередньо, 540 – у Галицинівській громаді, адміністрація якої нам як рідна, теж надає допомогу. Жителі Станіславської ТГ хочуть десь поблизу дому залишатися, щоб першими повернутися після перемоги”.

Також нещодавно у громаді збирали списки людей на паливну допомогу від ООН.

“Ця сума, 19400 грн., йде на домогосподарство на опалювальний сезон. Ми зареєстрували на її отримання 288 домогосподарств”.

Евакуація зі Станіславської громади продовжується. Так, тільки на минулому тижні херсонський волонтер Андрій Пєтухов вивіз шестеро людей, 2 родини з дітьми. Одна людина евакуювалася самостійно, 2 – допомогла місцева пожежна охорона. У випадку, якщо потрібна евакуація, необхідно звертатися до старост Олександрівки та Широкої Балки, які скоординують ваші дії.

На жаль, цілодобові російські обстріли знищили або пошкодили переважну більшість будівель у селах громади.

“У нас немає жодної вцілілої адмінбудівлі: ані школи, ані садочку, ані сільради. Клуби, магазини, амбулаторії – все зруйновано. Ні цей момент часу відновила роботу комісія щодо подачі документів на сертифікат єВідновлення (збираються двічі на тиждень). Є 168 заяв щодо руйнації житла. Якщо комісія затверджує її – людина отримує сертифікат і через два місяці у неї вже можуть бути гроші на рахунку від держави. 54 заяви ми погодили, це 68 млн гривень, виходить на одне домогосподарство 1-1,5 млн грн. Близько 20 заяв ми відхилили, бо там не підтвердилося те, що будинки повністю зруйновані. Продовжуємо працювати над цим питанням, є вже й випадки, що люди купили собі нерухомість”.

Щодо нововведень фотофіксації руйнувань приватних осель дроном, Олександр Бабуцький зазначив, що громада наразі у пошуках необхідного БпЛА. Але без погодження з військовими знімати з безпілотника не можна, також безпекова ситуація просто не дасть можливості це зробити.

Великою проблемою Станіславської громади залишається кадровий голод.

“У нас немає юриста, архітектора, спеціаліста у справах дітей. Комунальні служби потерпають від нестачі робітників. Люди, буває, скаржаться, що деякі справи не робляться. Але у нас банально немає водіїв, щоб привезти гуманітарку. Чоловіки служать, багато виїхало, так що потребуємо кадрів”.

Попри виклики воєнного часу, жителі громади не падають духом і допомагають Збройним силам України.

“Не здаємося, тримаємося, знаємо, що наш головний обов’язок – допомагати ЗСУ. Адже воїни захищають нас від ворога. Передаємо їм і сонячні панелі, і дрони, і різне потрібне приладдя! Головне – Перемога і мир, а далі люди почнуть повертатися додому. Бо своя земля, своя хата, своє село дають сили відновлювати зруйноване, бути господарями!” – впевнений Олександр Бабуцький.