27.3 C
Kherson
Понеділок, 15 Липня, 2024

Останні новини

У пошуках себе…

Сьогодні хочу розповісти вам, як мої вади допомогли мені зрозуміти себе. Навіть більше – допомогли моєму становленню. Можливо, хтось з вас теж на цьому ж шляху і мої думки стануть вам в нагоді.

У своєму житті я постійно падала або на щось натикалася. Саме так! У самому прямому сенсі – обличчям у землю!!! Це було безліч разів. Але найбільше мені запам’яталися декілька…

У школі, десь у класі шостому, я мала читати вірші зі сцени. Хвилювання – зашкалювало! За кулісами я, намагаючись вгамувати хвилювання, намотувала і розмотувала штору на руку, з жахом спостерігаючи за тим, що попередній номер закінчується. А отже, час “ікс” наближається! У вухах стояв гул. На момент, коли об’явили мій вихід, я просто ступила у білу пелену.  Очі відмовилися транслювати мені реальність. Тому і не дивно, що майже перед мікрофоном,  я «розляглася на сцені». Це був результат моєї декількасекундної «схватки» із шнуром. Він удавом обвив мої ноги.  Скажу тільки, що регіт з переповненого актового залу було чути, мабуть, на декілька кварталів… Мені було не до сміху. До речі, вірш я таки розповіла…)))

Іншого разу, моє падіння було не менш феєричним. Вже будучи поважною пані, вдягненою за останнім писком моди, я поїхала купувати квитки у каси нашого улюбленого залізничного вокзалу. Легкі шовкові широченні літні брюки приємно холодили.  А  гарнесенькі, новенькі сабіки з вузьким видовженим, закрученим до верху носиком (пам’ятаєте, як у Маленького Мука з казки?) радували душу та вінчали мої ноги. Вокзал теж слідкував за модою. А тому причепурився у красиву блискучу плитку, якою були вимощені всі сходинки та хол кас. На самій верхній сходинці щось пішло не так. Моя нога у моднявому черевичку своїм «здивованим» носиком зачепилася за широку полу брюк і… На великій швидкості (бо ж я вічно поспішаю), на власному животику, витягнувши руки вперед, в’їхала через весь хол до кінця однієї з черг. Черг було декілька… Коли червона від сорому та напруження, я піднялася і обтрусилася, майже сотня пар очей дивилися на мене. Тиша стояла дивна для цього місця. Я театрально вклонилася на всі боки, подякувала за перегляд і стала у чергу за тим, до кого «доїхала».

Навіщо я це згадала? – запитаєте ви.

Коли я шукала себе, своє призначення, коли визначалася, що хочу робити, то ці і подібні сцени мого життя не раз виниряли із моєї пам’яті.

Можливо, саме тому я навчилася з гумором ставитися до багатьох речей! Бачити позитив і у складних ситуаціях!

 А головне, кожного разу підійматися і продовжувати свій шлях! Що б не трапилося, я навчилася продовжувати йти!

А у вас є чим поділитися? Який свій мінус ви перетворили на плюс? Чи можна вади зробити своїм призначенням? Давайте поспілкуємося…

Бажаю Вам відкритих доріг і правильно прийнятого рішення щодо вектору вашого шляху!

Щаслива психологиня Інна Корміленко

останні новини

spot_imgspot_img

Інші новини

Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал «Білозерка.Інфо» – незалежного та впливового інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас щомісячним внеском від 25 гривень. За ціною лише однієї чашечки кави, ви підтримаєте роботу усієї редакції і допоможете зробити наші громади ще більше відкритими, читачів – більш обізнаними, а діяльність влади – прозорішою.

З повагою, Редакція bilozerka.info