“У мене є дві хвилини, щоб одягнути бронежилет і взяти себе в руки” – фельдшерка швидкої допомоги Олена Іванова

“Тільки не пишіть, що ми герої. Просто робимо свою роботу”, – так починає розмову фельдшерка Станіславського пункту швидкої медичної допомоги Олена Анатоліївна Іванова. Жінка щодня ризикує власним життям заради порятунку інших.
Наше спілкування через реалії війни довелося переносити кілька разів і, між обстрілами, починати знову…
Їй – 35. Молода, життєрадісна жінка відразу зізнається: дуже любить медичну справу. Жалкує лише про те, що не опинилася на швидкій одразу після закінчення Бериславського медичного коледжу.
Першого досвіду дівчині довелося набувати у Херсонській міській клінічній лікарні, де працювала палатною медсестрою. А у Станіслав Олена Іванова – уродженка села Калінінське Великоолександрівської громади – приїхала за долею. У село над лиманськими кручами її покликав коханий Віктор.

Колектив до війни

Найбільшим щастям для молодої сім’ї було народження донечки Алінки, сьогодні їй уже сім років. Тут вони облаштували будинок, розвели господарство, а у 2016 році Олена прийшла працювати на “швидку”.

“Спочатку я проходила спеціальні навчання, потім почала працювати під супроводом досвідчених колег. І знаєте, мені було страшно! Як я одна ухвалюватиму такі відповідальні рішення? Тут же потрібно буде обізнаним у всьому – хірургії, педіатрії, терапії, акушерстві… І лише від тебе залежить людське життя! Мене тоді дуже підтримала фельдшерка швидкої допомоги Наталія Пупенко, моя щира досвідчена подруга. Не лише тим, що була поруч, показувала, як діяти в тих чи інших екстрених умовах. Вона просто повірила в мене!” – розповідає Олена.

Олена з Наталкою Пупенко

Пригадує фельдшерка і свій перший самостійний виїзд. До бабусі, в якої хворе серце.  Олені прийшла на смартфон інформація: причина виклику, адреса, дані… Наталя Пупенко сказала, що молода фельдшерка поїде на виклик сама.

“А у мене паніка, а я в сльози! Так з опухлим обличчям і зайшла до пацієнтки. Та коли побачила стан хворої, взяла себе в руки і надала необхідну допомогу. Але сказати, що зараз я нічого не боюся… Та ні, неправда. Кожен випадок індивідуальний, кожен день, а тимпаче під час війни, готує важкі випробування. Ось приходить інформація: у людини опіки від вибухів. Серце починає калатати, але у тебе є дві хвилини, щоб взяти себе в руки, одягнути бронежилет, каску й сісти у швидку. Та ще 5–10 хвилин часу дорогою. А далі все – робота…” – ділиться медикиня.

Доньки Олени і колеги Наталії Пупенко

Повномасштабна війна для фельдшерки швидкої допомоги почалася з викликів. Через кілька днів після 24 лютого вони з водієм, прямуючи на виклики до людей, побачили росіян за Широкою Балкою. Багато важкої техніки йшло трасою А коли ворог не зумів прорватися у сусідню Олександрівку, зупинився у Станіславі.
Але навіть у темний час окупації медики робили свою справу. В селах залишалися переважно старші люди – з хронічними захворюваннями, серцевими нападами, а ще давалися взнаки постійний стрес та небезпека.
Трапилося й так, що три місяці у 2022 році Станіславський пункт “швидкої” перебував у простої, працювала лише одна бригада. Поряд йшли бої, і було вкрай небезпечно виїжджати на виклики.
Після звільнення Херсонщини Олена разом із колегами знову повернулася у стрій. У селах, які входять до зони обслуговування Станіславської швидкої допомоги – Олександрівці, Станіславі, Широкій Балці, Софіївці – залишалося чимало людей. Також, сподіваючись на краще, додому поверталися молодші мешканці.

Першу акубаротравму Олена Іванова отримала тоді, коли російські терористи мінометами обстріляли лікарню.

“Я була на зміні, як в сусіднє зі швидкою приміщення прилетів снаряд. Тоді я отримала травму вуха, зачепило барабанну перетинку. 10 днів лікувалася у херсонській лікарні, потім перевели у Білозерку… Оговталася, пережила, і знову до справи. А знаєте, який у мене був момент!? Під час війни, у 2023 році, я перший раз сама прийняла пологи. У швидкій! Рідні жінки із Широкої Балки зателефонували надто пізно, думали, що все обійдеться, бо то були не перші пологи… Так дорогою в лікарню й народилася чудова дівчинка Софійка. І все було добре, і в тому моменті я сама була така щаслива! Та немовля не прожило і 40 днів. Разом із мамою, татом, братиком росіяни, вдаривши артилерією, убили її у власному домі», – схвильовано розповідає фельдшерка.

У День незалежності за відданість професійній справі Олену Іванову нагородили відзнакою Президента України “За оборону України”. Та жінка не охоче згадує про свої заслуги. Врятовані люди – ось головна нагорода для медикині, яка працює у бойових умовах!

7 листопада Олена з водієм приїхали на виклик до своєї постійної пацієнтки. Вона називає Ларису Мойсеївну подружкою, бо зустрічається з жінкою у літах не рідше як кілька разів на тиждень. Хороша, спокійна, лежача жінка… 88 років. Проблеми з серцем, тиск, задишка. У той день її донька викликала бригаду, бо хвора перестала говорити й реагувати на інших.
По приїзду Олена діагностувала у пацієнтки підозру на інсульт. Потрібна була швидка госпіталізація. Та дорогою на Станіслав за опалим із дерев листям вони не розгледіли на дорозі розсипані міни “пелюстки”. Одна з них вибухнула з того боку, де сиділа Олена. Слава Богу, всі живі, але колесо розірвало вщент. Проте бригада з хворою опинилися на трасі – відкритій місцевості, яка видима і щільно обстрілюється росіянами.
Тоді працівники “швидкої”  на пробитому колесі вони дісталися Широкої Балки, де  місцеві мешканці змогли поставити “запаску”. А далі – полями, на свій страх та ризик, таки доставили хвору до місця призначення і передали іншій бригаді.
На жаль, траплялося й таке, що людей врятувати не вдається.

“Улітку ми виїхали на поле, де чоловік на тракторі підірвався на міні. Шансу на порятунок не було. Та й з інсультом чоловіка не довезли… Людям нестерпно важко оговтуватися після прильотів», – із сумом говорить фельдшерка.

Буває, під час порятунку людей, під обстріли потрапляють самі медики. Олена пригадує, як торік, під час госпіталізації хворого чоловіка дрон прилетів у машину швидкої – медики з хворим тоді не встигли дійти до автомобіля якихось десять метрів!
Нещодавно, коли мала відбутися розмова журналістів “Білозерка.Інфо” з Оленою Анатоліївною, вона повідомила, що їх автомобіль знову обстріляли!

“13 листопада о 12 годині ми їхали на виклик. Житель Станіслава отримав травму. Прибули на місце, до його дому, почали надавати допомогу. І коли уже на подвір’ї здійснювали госпіталізацію хворого, в автівку швидкої влучили дрони. Перший потрапив у передню частину, другий повністю розтрощив евакуаційний автомобіль, а уламки полетіли на нас. Я відчула знайомий дзвін у вухах, запаморочення в голові, і зрозуміла: ось воно знову! Акубаротравма, просто кажучи, – контузія. Водію уламок потрапив у спину, його врятував лише бронежилет…”, – ділиться відважна фельдшерка.

Олена зізнається, після цього випадку думка про те, що іншого разу може не бути, все більше тривожить її душу. Небезпека у громаді щодня зростає.
Наразі у Станіславі немає світла та газу, чисту воду дають, вмикаючи генератор на башті, раз на тиждень. Станіславський пункт швидкої допомоги через загрозу життю працівників тимчасово призупинив роботу.

Ворожий дрон вибухнув і біля власного будинку фельдшерки. Впав прямісінько на подвір’я, а донечка у цей момент була в хаті і все бачила. У будинку пошкодило вікна, двері, дах. Втім Олена з сім’єю залишається вдома, вірить, що повернеться на роботу і просить не героїзувати те, що мусить робити під час війни.

“Все буде добре!” – намагається заспокоїти нас мужня жінка.

Як же хочеться вірити у слова медикині, яка може навіть вилікувати ними.

Ірина Квітка