«У кожній бісеринці — молитва»: як Марія Ревенко з прифронтової Федорівки вишиває ікони і прикрашає село

Коли через обстріли російських загарбників в селі зникає світло, у вікні її хати мерехтить теплий вогник свічки. Марія Ревенко читає молитву і вишиває.

Мешканка прифронтової Федорівки, яка з початку повномасштабної війни жодного разу не покидала свого дому, щиро вірить у Господній захист. Бо переконана: молитва не раз рятувала її оселю та рідних у найнебезпечніші миті.

Минулого року завзята майстриня розписала стіну в ново облаштованому дитячому просторі. Невдовзі планує взятися й за сільську зупинку. Малювання — давнє захоплення художниці. А от вишивати бісером Марія Іванівна почала перед початком великої війни.

Місцевий храм вже прикрашають ікони, створених її руками. Та нині 69-річна Марія працює над масштабною роботою — вишиває Хресну дорогу Ісуса Христа.

У Великдень розповідаємо зворушливу історію про силу віри й творчості.

«Краще б пішла на бухгалтера!»

Мешканка Федорівки Марія Іванівна Ревенко захопилася малюванням ще змалку. Каже, любов до пензля прищепив їй брат, який також мав мистецький дар. Щоправда, він більше тяжів до портретів, а Марії до душі були пейзажі. Разом вони відвідували шкільний гурток образотворчого мистецтва. Та після закінчення навчального закладу їхні життєві дороги розійшлися: брат обрав фах будівельника, а вона вступила до Херсонського училища при тодішньому Будинку творчості, аби стати художницею.

«Оце вже вибрала! Краще б пішла на бухгалтера чи вчительку», — зітхали її працьовиті батьки. До того ж, за навчання довелося платити. Але дівчина не зламалася — здобула освіту і почала працювати художником-оформлювачем у радгоспі.

Згодом влаштувалася у Федорівську школу. Хоча офіційно за фахом не працювала, її талант не залишився без уваги: разом з колективом вона оформлювала музейні експозиції, декорувала класні кімнати, виготовляла наочні матеріали.

«Чого ми тільки не творили з учителькою української мови  Валентиною Іванівною Черепащук: і короваї з жайворонками з пап’є-маше, і карту України з пінопласту …», — усміхається Марія Іванівна.

Після виходу на пенсію руки майстрині все одно просили роботи. І Марія розмалювала стіну у власній хаті – розлогою гілкою з метеликами.

«Довго працювала над тим розписом. Аж шкода, що все змило дніпровською водою…», — з болем говорить жінка, згадуючи які втрати принесла війна.

«Я благала Господа відвести лихо!»

Марія Іванівна каже: пам’ятає початок повномасштабного вторгнення з першої хвилини.

У ту ніч вона вишивала. Закінчила роботу о четвертій ранку, а вже о шостій її розбудив брат: «Маша, війна!»

Вони вибігли з хати й побачили в небі ворожі літаки й гелікоптери. Незабаром окупанти вже були в селі.

Найбільше лякала їхня присутність поруч: важка військова техніка з гулом рухалася сільськими вулицями, дула кулеметів були спрямовані на будинки, озброєні російські солдати вривалися на подвір’я… У такі моменти Марія ще дужче молилася, благаючи Господа відвести лихо. І траплялося диво: ворожі танки розверталися і від’їжджали.

«Кого в нас тут тільки не було: і “ДНРівці”, і буряти… Якось глянула на їхні ноги — а вони в галошах!  Так і хотілося закричати: “Чого ж ви в тих галошах на нашу землю приперлися?!” Але в руках у них були автомати…», — з гіркотою згадує час окупації жінка.

Марія розповідає й про те, як у червні 2023-го, після підриву ворогом Каховської ГЕС, вода хлинула у село і дійшла до її подвір’я.

«Тільки уявіть: навкруги все затоплює, а я взяла свячену воду, і поливаю нею двір!  «Якщо вже прийшла ця біда, то нехай зупиниться на моєму подвір’ї!» – звертаюся до Господа. І знаєте — вода з Дніпра далі не пішла!» — ділиться неймовірною історією жінка.

Утім, будинок Марії Іванівни постраждав: вода змила і малюнок на стіні, який створила власноруч. Та завдяки підтримці волонтерів і активістів, які допомогли з будівельними матеріалами й технікою, вони з братом зробили ремонт і залишилися в рідному домі. А розпис Марія відтворила знову.

«Всім мирного неба!»

У 2024 році до майстрині звернулася староста села Яна Володимирівна Ломія. У Федорівці облаштували новий дитячий простір, і щоб зробити його затишним та цікавим для малечі, запросили Марію Ревенко. Для художниці закупили інвентар і фарби, й кілька місяців вона розписувала кімнату.

«Почала з журавки. У її крилах — бубонець. Для мене це алегорія України, яка кличе на допомогу. А навколо я зобразила казкових героїв, які символізують світ: звірят, пташок, хмаринку, що котить сонечко. Недовго думала, що написати. Просто: «Всім мирного неба!» Бо тепер ці слова звучать зовсім інакше, ніж до війни», — розповідає про свою творчу роботу Марія Іванівна.

Незадовго до початку війни федорівська майстриня Марія Ревенко відкрила для себе ще одне джерело натхнення — вишивку. У час окупації, обстрілів це захоплення стало для неї справжнім порятунком: вона бралася за голку щодня.

«Поки звертаюся до Господа — мені не страшно!»

Коли навколо лунали вибухи, здригалися шибки й тремтів дім, Марія брала до рук нитки, бісер, канву — і занурювалась у тиху молитву. Адже кожна її вишита ікона — не просто декоративний витвір. Це розмова з Господом, щире прохання про мир, життя і захист.

«Бувало, гримить поруч, а я молюся й вишиваю. І поки звертаюся до Господа — мені не страшно!», —зворушливою ділиться Марія Іванівна.

Серед її робіт — ікони Казанської Божої Матері, «Семистрільна», Господа Вседержителя та інші духовні образи, які прикрашають Федорівський Храм Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ. Коли церква постраждала від обстрілу, вишиті ікони майстрині залишилися на своєму місці — неушкоджені, немов під Божим захистом.

Декілька своїх творінь, освячених у храмі, Марія подарувала меценатам з Італії, які приїжджали до села з гуманітарною місією.

А на початку війни вона отримала благословення на створення унікального проєкту — Хресної дороги Ісуса Христа. Це масштабна серія з 14 ікон, сповнених глибокого змісту та духовної сили. Нині мисткиня завершує вишивати дванадцяту з них.

«Священник якось сказав мені: «Прошу, не закопуйте свій талант». І я зрозуміла – це призначення. Коли вишиваю, відчуваю — Бог поруч. У кожній бісеринці — частинка молитви, крапля моєї віри і боротьби з цим злом», — говорить жінка.

Вона навіть склала власну молитву — за нашу країну, за її захисників, за перемогу. І за свого сина Олександра, який нині боронить Україну.

Жінка, яка оживляє стіни

Сьогодні ім’я Марії Іванівни відоме у громаді. Торік в сільській церкві відбулася її перша виставка — ікон та картин, створених у найважчі миті.

А коли над селом на повну засяє тепле херсонське сонце, Марія приступить до нового проєкту — розпису сільської зупинки. У Дар’ївській громаді її вже охрестили жінкою, яка «оживляє стіни», тож звернулися до майстрині з проханням втілити ще одне творче замовлення.

У непрості часи саме завдяки таким людям, як Марія Ревенко, у світі народжується й зберігається краса. Її роботи — в домівці, у храмі, в громадському просторі. І, здається, що з кожною новою іконою чи розписом ця жінка не просто прикрашає стіни — вона несе світло і торкається людських сердець.

Ірина Квітка