“Тримайте рівновагу, навіть коли світ хитається!” – учитель фізкультури Музиківського ліцею Наталія Борисова

Музиківка щодня чує відлуння фронту. Діти навчаються онлайн і ховаються в укриттях, коли звучать сирени. Та щойно не чути ворожих дронів, шкільний спортивний майданчик оживає: учні бігають, змагаються, сміються. Безтурботну юність важко залякати, а жагу до спорту — перемогти неможливо.

Особливо коли поруч людина, яка робить спорт справжнім святом, вчить командному духу і дарує відчуття звичайного життя. Для своїх вихованців Наталія давно стала не просто вчителькою, а наставницею, порадницею і другом.

Під час повномасштабної війни уроки фізкультури у Музиківському ліцею набули нового сенсу. Тут не лише виконують вправи та змагаються в онлайн-челенджах, а й навчають тримати рівновагу у світі, що хитається від вибухів.

Про виклики війни, уроки онлайн та віру в своїх вихованців напередодні дня фізичної культури та спорту говоримо з учителькою фізкультури Музиківського ліцею Наталією Вікторівною Борисовою.

Дитинство і спорт

Наталія Борисова народилася в Музиківці. Тут вона навчалася у школі, а після шостого класу поїхала до Львова на відбір у обласну школу-інтернат спортивного профілю.

“Я не знаю, як мої батьки зважилися відпустити таку маленьку дитину до Львова. Я тоді навіть поїздом ще не їздила… Досі для них і для мене це загадка!” – усміхається Наталія.

Дівчинка займалася гандболом і легкою атлетикою. Її першими наставниками були Микола Павлович Горщинський (легка атлетика) та Віктор Павлович Олійник (гандбол).

У сім’ї Наталії не було професійних спортсменів, але спорт завжди супроводжував по житті її тата, який працював електриком. І старший брат не раз захищав честь району на змаганнях з легкої атлетики та футболу.

Після закінчення коледжу Наталка вступила до Львівського державного інституту фізкультури. Там вона ще більше зріднилася зі спортом, здобула звання кандидата в майстри спорту з легкоатлетичного семиборства та захищала честь інституту та Львівської області на всеукраїнських змаганнях. Юність і студентські роки загартували її характер і навчили витримки.

Повернення до рідної школи

Після завершення навчання Наталія повернулася у Музиківський ліцей.

“Тоді зі мною працювали ще четверо колег – учителів фізкультури, а я, 22-річна, була наймолодшою. Набиралася досвіду у заслуженого вчителя України Володимира Леонтійовича Мироненка, з яким пощастило працювати поряд. А наша колишня директорка Неля Володимирівна Гричун була відомою шахісткою на всю Херсонщину! – розповідає Наталія. – Але потрібно було заслужити авторитет в учнів. Я досі згадую, як за ними бігала: траплялося, учні початкової школи починали заняття на шкільному подвір’ї, а закінчували за межами села –десь під Висунцями!”

Вона пригадує, що тоді у школі все було зовсім інакше. Ніхто навіть не чув про дистанційне навчання. Натомість працювали різні гуртки – баскетбол, волейбол, легка атлетика, а уроки фізкультури були майже щодня.

Наталія завжди намагалася бути поруч із дітьми. Хлопці часто приходили до неї на подвір’я навіть у вихідні, а дівчата ділилися історіями про перші закоханості й довіряли таємниці.

“Колись переді мною стояв вибір: професійний спорт або вчителювання. Я свідомо обрала друге. А вчитель має вчитися усе життя. Тому я зростала разом зі своїми учнями. Фізкультуру не усі люблять, тому найважливіше тут – зацікавити і зберегти зв’язок з дітьми!” – зізнається Наталія і щиро ділиться: – А знаєте, був момент, коли я відчула: тепер я не наймолодша, тепер я стала наставником. Пам’ятаєте шкільні зарядки о восьмій ранку? Якось поспішаю на таку руханку, а мене наздоганяє молодий колега і каже: Не поспішайте, я почну, а ви продовжите!”

Перед війною у всі сфери життя увірвалася цифронізація. Вона принесла не лише позитив – учні все менше рухалися і більше часу проводили біля гаджетів. Саме тоді Наталія почала організовувати спортивні челенджі. Виклик кидала не лише учням, а й колегам у ліцеї.

“Ми були активними учасниками обласних та всеукраїнських проєктів – європейські дні шкільного спорту, руханки, челенджі… Згодом взяли участь в програмі “Активні парки”, яку започаткував президент у 2021 році.  В межах цього проєкту проводили заходи з учнями, випускниками, вчителями. Залучали й сім’ї вихованців: діти разом із батьками знімали відео про те, як ведуть активний спосіб життя.”

Далі – участь в проєкті Klitschko Foundation “Посилка успіху”, де нам двічі вдалося перемогти і отримали такий завжди потрібний спортивний інвентар!

Від фонду братів Кличко взяли участь ще й у проєкті “Клич друзів – граймо разом” і стали володарями сучасного нового спортивного майданчика.

Виклики війни

Наталія виховує двох синів. Молодший має особливі потреби, тому на початку війни старший брат вивіз його за межі Херсонщини. Наталія ж залишилася в селі, опікуючись хворим братом, племінниками та батьками.

В окупації вона, як і її колеги, підпільно проводила уроки онлайн, ховала від окупантів спортивний інвентар, а українську освіту відстоювала навіть під час масових обшуків і вимоги перейти до російської школи.

“Жоден учитель нашого ліцею не став на темний бік окупантів. Коли вони наполягали викладати у російській школі, ми запитували: а за якою програмою? “Какая разница!” – сердито відповідали. У них усе життя так: какая разница!” – емоційно каже вчителька.

Вона пам’ятає той момент, коли вперше побачила у Музиківці українських воїнів. Миттю побігла додому і витягла зі схованки шкільний жовто-блакитний прапор, з яким її учні перемагали на спортивних змаганнях.

“Я принесла його до “танку”, і саме наш прапор, як символ стійкості й перемоги, повісили військові в центрі села!” – з гордістю розповідає Наталія.

Після визволення до Музиківки почали повертатися вчителі та діти. Педагоги вдихнули у школу нове життя, але через небезпеку навчання тут продовжили онлайн.

Війна приносила біль і втрати. Учень Наталії Вікторівни, спортивний красень Олександр,  загинув під обстрілом у Херсоні.

“Пам’ятаю, як ми провели футбольний матч… А на наступний день, на станції технічного обслуговування у Херсоні, на Таврійському, був приліт. Туди разом із батьком приїхав Сашко… Не стало нашого дев’ятикласника, активного, чудового хлопця…”, – з сумом згадує Наталія.

Попри труднощі та виклики долі, вона не зупинилася: проводила онлайн-змагання, челенджі, записувала разом з дітьми спортивні відео, навіть у невеликій кімнаті свого дому виходила на уроки з цікавими вправами та завданнями.

“Онлайн навчання? Фізкультура онлайн! Спочатку це було дійсно важко. Неприйняття, внутрішній протест… А потім – розуміння: це ж вихід! Навіть ті діти, хто був не надто активним, виходили із зони комфорту, вставали зі стільців, записували свої активності та зрозуміли: кожен може бути активним, кожен може бути цікавим для інших! Тепер я впевнена, що сучасна фізкультура – це не лише про нормативи, а про формування людини зі спортивним характером і командним духом. Людини, яка може орієнтуватися у різних життєвих ситуаціях, вести чесну гру і, попри все, йти до своєї мети і перемоги”, – каже Наталія Вікторівна.

Спортивні досягнення і челенджі

Під час війни невтомна творча робота Наталії Борисової та її учнів не лише продовжилася, а й набрала обертів. Діти знімають відео своїх вправ і досягнень. Активності фільмують навіть в укриттях – стрибки, удари м’ячем, набивання, руханки.

Одразу після звільнення Херсонщини учні ліцею взяли участь у захопливих перегонах Сool Race (“Круті перегони”) у Києві. Потім їх запрошували на змагання у Київ знову, але напередодні обстріляли Херсонський вокзал, і ніхто не наважився ризикувати.

Наразі Наталія Вікторівна разом зі своїми ученицями захопилася черлідингом. Дівчата вже стали призерами області і, завдяки підтримці колективу та сільради, поїхали до Львова – на V Всеукраїнський етап змагань “Пліч-о-пліч” Шкільні ігри з черліденгу. На початку червня 2025 року вони взяли участь у обласному етапі змагань з футзалу, де своїм запальним виступом підпримували футзальні команди області.

Учні та вчителі Музиківського ліцею і надалі беруть участь у різних конкурсах, проєктах, акціях, влаштовують велопробіги та нові активності.

“Нещодавно стали учасниками всеукраїнського челенджу від United by Sport та UaActive до Всесвітнього Дня Землі. Це були змагання з плоггінгу – цікавого виду активності, коли біг поєднується зі збором сміття. Отримали інвентар, згуртувалися, і провели екологічно-спортивний забіг!” – захопливо розповідає Наталія.

Спортивно-екологічний забіг – плогінг, в межах челенджу від United by Sport та UaActive до Всесвітнього Дня Землі

Також учителька Музиківського ліцею Наталія Борисова радіє новому досвіду: нещодавно мала нагоду представляти Херсонщину та свій освітній заклад в складі судійської бригади на фінальному етапі Всеукраїнського фізкультурно-патріотичного заходу “Козацький гарт”.

Премія Верховної Ради України

У 2024 році Наталія Борисова отримала премію Верховної Ради України. Передувало цьому голосування на сайті Херсонської обласної адміністрації.

“Колектив й громада висунула мене на цю премію, окрім мене в фіналі брали участь ще чотири педагоги області. І хоча я проти нагород, бо вважаю, що всі наші учителі достойні, тут було народне голосування — і стало цікаво!” – каже наша співрозмовниця.

 Творча, енергійна Наталія Борисова перемогла!  

“Третину премії одразу віддала на ЗСУ, бо саме завдяки ним маю можливість працювати. Ще частина коштів піде на слуховий апарат для сина — річ недешева, але життєво необхідна”, — пояснює вона.

Для Наталії Вікторівни найприємніше те, що до голосування причетні і її учні, що це їхні відгуки та подяка за працю, і що колишні вихованці, як і теперішні учні однаково посміхаються і обіймають її на вулиці.

“Кожен їхній забіг, кожен стрибок, кожен кидок, кожна усмішка – це доказ того, що життя сильніше за війну. Я хочу, щоб мої учні були витривалими, щоб могли бігти й ніколи не зупинялися на півдорозі. Бо результат завжди приходить потім, а працювати потрібно сьогодні”, – упевнено каже учителька фізичної культури.

Вона веде домашнє господарство, доглядає сад-город, любить квіти і завдячує батькам, які, попри поважний вік, допомагають їй із хатніми справами, вивільняючи час для улюбленої роботи.

“Ви будете на майданчику з м’ячем?” – наздоганяючи учительку, запитують невгамовні хлопчаки та дівчата.

“Я вас чекаю!” – усміхаючись, відповідає Наталія Вікторівна і серйозно додає:

“Але дивіться за безпекою в небі! Життя – найголовніше, а м’яч ще поганяємо!”

І поки вчителька фізкультури з Музиківки виходить на майданчик разом зі своїми учнями, у цього села є майбутнє. Майбутнє, яке виростає з дитячої віри, руху вперед і вміння тримати рівновагу навіть тоді, коли світ довкола хитається.

Ірина Квітка

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.