ТОП-5 текстів травня: щемкі історії життя та боротьби мешканців фронтових громад Херсонщини

У травні команда “Білозерки. Інфо” продовжила інформувати жителів деокупованих громад Херсонщини про важливі події у регіоні. Щодня наші журналісти відстежують ситуацію у населених пунктах Правобережжя, комунікують із представниками влади та ТГ, висвітлюють роботу волонтерів і благодійників.

У травні ми писали про наших героїчних земляків, про проблеми громад та їх розв’язання та внесок жителів Херсонщини у Перемогу.

Найбільше реакцій від читацької аудиторії отримали такі матеріали:

• “Я була щаслива, я була у “Казці!” – заслужений працівник освіти Людмила Кисла. Життя ексдиректорки закладу дошкільної освіти – центру розвитку дитини “Казка” – нерозривно пов’язано з роботою у Станіславі. Дитячий садочок з потужною матеріальною базою створювала по крихтах, а чудовий колектив підтримував усі її найсміливіші ідеї. 
• “Поки чекаю — я живу”: історія мами морпіха з Чорнобаївки, який зник безвісти у Маріуполі. Сьогодні Олена Корчаковська із Чорнобаївки живе між снами, обмінами і надією. Її син, військовослужбовець 36-ї бригади морської піхоти Олександр Татарінов, зник безвісти 10 квітня 2022 року в Маріуполі, коли українські військові виходили із заводу Ілліча. Але попри біль і невизначеність, які вона переживає п’ятий рік поспіль, жінка готова говорити про сина. 
• “Я чекатиму всіх в Олександрівці!” — учителька Наталя Лисенко про життя під дронами і цінність дому. Заради мрії стати педагогом ще зовсім юною, у 14 років, вона вступила до Херсонського обласного наукового ліцею. Пізніше продовжила навчання у ХДУ. У 2025-му, у 45 років, почала вчитися на психолога. Заступниця директора Станіславського ліцею імені К. Й. Голобородька досі викладає онлайн та вірить: Олександрівка вистоїть і колись тут знову буде чути не дрони, а дитячий сміх.
• “Тепер лиман пахне найсильніше”. Історія старости Олександрівки Наталі Каменецької, яка разом із людьми тримає село. Попри постійну зайнятість, а сьогодні робота старости прифронтового села триває без пауз – і в кабінеті, і в дорозі, і в телефоні 24/7 – нам вдається поговорити з Наталією Олександрівною. Під час розмови вона щиро зізнається: за час великої війни й сама змінилася разом із селом. Каже про це стримано, але в голосі – досвід, який не обирають. Та є і те, що залишається незмінним. Вона не перестала боротися. І не перестала тримати – свій старостат і своїх людей.
• “Хоч у собачій будці, але вдома”: історія шевця і художника зі Станіслава, який втратив усе, але не бажання повернутися. Павло Григорович Петренко родом із села Станіслав на Херсонщині — там, де Дніпро-Бузький лиман починається буквально за 250 метрів від його дому. І тут минуло понад 70 років його життя. Швець, якого знали далеко за межами громади. Комбайнер із 38-річним стажем. Художник, який малює пейзажі й портрети. І рибалка, що з дитинства не уявляв себе без лиману. Та війнa змусила залишити все…