Власниця козиної ферми “Коза Амальтея” у Музиківці Тетяна Страмнова відновлює свій сімейний бізнес після деокупації Херсонщини. Показником успішності цього процесу стала поїздка жінки до Італії у вересні минулого року. В європейській країні підприємиця отримала відзнаку за стійкість на світовому фестивалі Slow food в Італії.
Слоуфуд, Slow Food (англ. slow food – “повільна їжа”) – це рух, що сприяє місцевим продуктам та традиційній їжі. Був заснований Карло Петріні в Італії 1986 року та з тих пір поширився світом. Цей рух, альтернативний фаст-фуду, прагне зберегти традиційну та регіональну гастрономічну культуру.
“Це відзнака за стійкість, підтримка італійського слоуфуду за те, що я не кинула свою справу, не залишила, не опустилися руки”, – каже Тетяна.
До Італії українка привезла власну продукцію та отримала від організаторів багато позитивних відгуків щодо її якості.
“Українські продукти – найкращі”, – переконана власниця ферми.
Сьогодні Тетяну Страмнову як виробника козиних сирів підтримує мережа Slow Food в Україні та її лідерка Юлія Пітенко.
“Вони мені допомагали неодноразово, особливо після початку повномасштабної війни. Завдяки Slow Food в Україні я змогла купувати корми для кіз, коли взагалі у мене не було можливості це робити”, – з вдячністю зазначає підприємиця.
Бізнес в умовах війни
Ферма “Коза Амальтея” як особисте селянське господарство була створена у 2018 році. Власники починали бізнес із 3 кіз та одного цапа, а вже через рік сімейна ферма розширилася до 25 кіз та 2 цапів. Тоді господарі почали розвивати власний бренд. У 2020 році створили контакту ферму “Коза Амальтея” для допомоги у соціалізації дітей з інвалідністю.
Господарство Тетяна назвала на честь першої кізоньки Амальтеї, яка досі живе на фермі (їй 7 років). Згідно з грецькою міфологією, Амальтея – божественна коза, що вигодувала Зевса своїм молоком, коли він був ще немовлям.
“До 2022 року у мене було близько 20 постійних клієнтів з різних областей України. Більшість замовників – із Західної України та Києва. Спочатку замовляли по 100-200 грамів козячого сиру, а потім в декілька разів більше. Товар відправляла «Новою Поштою». У порівнянні із цінами на крафтовий сир в інших регіонах країни, моя продукція вартувала значно дешевше”, – розповідає пані Тетяна.
У 2020-2021 роках господарка виготовляла до 10 кілограмів сира на тиждень. В період окупації процес виробництва та реалізації продукції значно ускладнився.
“Свій ринок збуту я фактично втратила, адже дуже часто не було електрики, пошта не працювала. Продукцію реалізовували на базарі у Херсоні. Чоловік возив туди бринзу і один-два види сиру. Що залишалося – їли самі або роздавали сусідам”, – ділиться господиня.
На місці реалізовувати продукцію було неможливо, адже у багатьох односельців є корова або коза, своє натуральне господарство, свій сир.
Після деокупації власниця козиної ферми потрохи відновлює довоєнні обсяги виробництва та поновлює базу клієнтів.
“Зараз тільки починаю збільшувати кількість продукції. Ціну доведеться підвищувати, бо електроенергія та зерно дорожчають. До війни рентабельність виробництва була на рівні 41,5%. Сьогодні про неї говорити ще зарано”, – ділиться пані Тетяна.
Друга спроба
Війна для Тетяни Страмнової почалася ще десять років тому, коли їй разом із родиною довелося тікати з окупованої росіянами Донеччини. Подружжя залишило там свій затишний будинок та успішний бізнес. Все це довелося знову наживати на Херсонщині, на малій батьківщині Тетяни.
“На Донеччині у нас була велика ферма, де ми вирощували перепелів. 3,5 тис штук! Були й індики, качки, але основний напрямок – саме перепели. Згодом їх просто банально не було чим годувати. Продавати – нікому, люди масово виїжджали з окупації або просто не мали грошей…”, – згадує події десятирічної давнини Тетяна Страмнова.
Коли ситуація на Донеччині почала загострюватися, жінка разом із двома дітьми вирішила на деякий час поїхати до матері у Херсон.
“Спочатку пожили у мами, потім оселилися у Зеленівці. У мене діти з аутизмом (молодший син Іван та старша донька Ірина), відвідують спеціалізовану школу, тож хотіли жити десь поближче до Херсона”, – згадує Тетяна.
Потім випала нагода придбати невеличку хатину у Музиківці. Будиночок дуже сподобався дітям Тетяни, вони відразу назвали його домом, тож вирішили купувати нерухомість саме тут.
Подружжя зайнялося вирощуванням курей-бройлерів, отримали навіть грант на придбання інкубатору, але такого успіху, як із перепелиною фермою на Донеччині, досягти не вдалося.
Згодом Тетяна вирішила просто поміняти курей на щось інше, а там вже подумати, як бути далі. І треба ж такому статися, що один чоловік на OLX запропонував жінці трійко кіз та цапа.
У родини вже було 2 кози, проте на 4 козах справа не закінчилася. З часом їх ставало все більше, а разом із тим і молока, яке необхідно було переробляти.
“Дороги вина та смаку Херсонщини”
“Я почала експериментувати з молоком, адже його було багатенько. Бринзу зробила, а потім захотіла навчитися робити козячий сир. Спочатку не дуже виходило, викидала, виливала, бо треба знати нюанси. Але потім я досягла поставленої мети”, – говорить Тетяна.
До війни пані Тетяна робила близько 15 видів козячого сиру, яким смакували клієнти з різних куточків України. Але першими, звісно, спробували сирну смакоту рідні.
“Дуже люблю виробляти качотту, це універсальний сир. Всього за тиждень готовий. Можна додавати зерна конопель, пажитнику, з кавовою, винною, медовою (монтазіо), пивною скоринкою. Зі скоринкою довше зріє – десь 2 тижні, тобто, сир замочується у вині, каві, пиві тощо. Цей вид сиру твердий, він більш натирається, як швейцарський. Робила я ще крем-сир лабне у травах прованських, в оливковій олії”, – ділиться виробничим процесом підприємиця.
Також Тетяна навчилася правильно варити гауду та пармезан – це вже визрівання від місяця до півроку. Хоча, наприклад, з маасдамом ще потрібно поекспериментувати, там складний процес виробництва для того, щоб виходили великі дірочки.
З кожним роком пані Тетяна дізнавалася все більше про таємниці сироваріння, і це надихало її на подальшу бізнес-діяльність. Саме тому вона стала “сирною амбасадоркою” проєкту “Дороги вина та смаку Херсонщини”.
“Юрій Палічев, координатор проєкту, запропонував мені співпрацю. Цей проєкт туристичний, подібний вже розробили ще до пандемії коронавірусу на Одещині. У нас теж намагалися зробити, щоб я, наприклад, брала участь у ньому не тільки з сирами своїми, але і з козиною фермою, як заклад сільського туризму”, – говорить Тетяна.
Думки про використання своєї козиної ферми у туристичному напрямку приходили пані Тетяні вже давно. А почала вона з того, що запросила на екскурсію до себе діток із розладами аутистичного спектру (РАС).
“Я бачила, що мої син і донька після спілкування з кізоньками ставали спокійнішими, більш соціалізованими. Доця взагалі навчилася доїти кіз, син теж допомагає, вичісує, доглядає за тваринками. Тому я запропонувала екскурсійну розвиваючу поїздку на свою ферму для дітей з аутизмом, це було влітку 2021 року. Емоції були дуже позитивні, всім сподобалося, хотіли й далі працювати у цьому напрямку. Тим більше на той час ми взяли в оренду у Музиківської громади 1,5 га землі”, – розповідає підприємиця.
Проте початок війни з Росією зруйнував усі плани Тетяни Страмнової та її родини. Замість розвитку бізнесу господарям довелося дбати лише про збереження поголів’я. Коли у село заходили кадирівці, фермери просто закривали кіз у сараї. Боялися, що їх заберуть. Крім того, відчувалася нестача кормів, хоча, в принципі, кози можуть їсти і сухостій, але вагу тоді зовсім не набирають і з молоком можуть виникнути проблеми. На щастя, всі ці випробування залишилися позаду.
У період окупації громади Тетяна дбала не лише про своїх тварин, а й про односельців. Жінка безкоштовно роздавала людям сирну продукцію. Робила спеціальне безлактозне молоко для діток, які мають відповідні проблеми.
Відродження “Кози Амальтеї”
У порівнянні із сусідніми громадами, після звільнення, Музиківка не зазнала масованих ворожих обстрілів, хоча й зовсім без них не обійшлося…
“Деякі мої кози не пережили цих обстрілів, вони дуже лякаються гучних звуків, у них може навіть початися епілептичний припадок. Так що втратили ми дещо поголів’я. Але й нові народилися – поназивали їх – Муха, Джавеліна, Саушка, Стугна, Байрактар”, – розповідає Тетяна.
Наразі у фермерському господарстві Тетяни Страмнової – 43 кози, 15 козенят і 6 цапів. Багато хто перед виїздом із Музиківки приводив Тетяні своїх кіз.
“Чоловік каже, повісимо табличку на паркані “Гуртожиток для кіз”. А мені всіх шкода, хай будуть”, – говорить жінка.
Пані Тетяна наразі подала пакет документів на освітній проєкт SEED 3.0, щоб отримати грантову допомогу і придбати сучасне обладнання для виробництва сиру в окремому приміщенні. Адже мрія про комплексне фермерське господарство, розвиток сироваріння, зелений туризм та дидактичну ферму з екскурсіями для соціалізації інклюзивних дітей нікуди не поділися.
“Я пройшла відбір, тепер беру участь у навчальній програмі. Потім співбесіди, менторські зустрічі. У вересні відбудеться півфінал та презентація свого бізнес-плану. Для участі у проєкті відберуть тільки 10 чоловік, які й отримають гранти”, – ділиться планами Тетяна.
За словами підприємиці, певні проблеми у розвитку її бізнесу пов’язані сьогодні з логістикою, оскільки у Музиківці немає відділення “Нової Пошти”.
“От би ще “Нова Пошта” у нас в селі приймала на відправку посилки, то я б змогла своїм постійним клієнтам частіше відсилати замовлення. Тому що їхати до Херсона чи Миколаєва і небезпечно, і дорого”, – говорить пані Тетяна.
Незважаючи на війну, незламна жителька Музиківки та її родина продовжують плекати своє фермерське господарство, доглядати за козами, варити крафтовий сир, садити городину та вирощувати квіти.
“Рідна земля дає сили, віримо, що після Перемоги все відновимо. Хочеться і сир робити, і туристів приймати, і садибу зеленого туризму відкрити” ,- підсумовує нашу розмову незламна Тетяна.
Олена Бджола,
Елла Петренко