Таємничі назви річок та поселень Білозерщини: якою була османсько-кримськотатарська сторінка історії краю

Наша рідна Херсонська область фантастично багата на історичні пам’ятки, які сторіччями вивчаються археологами і краєзнавцями. Проте є одна загадкова царина, що може дати неймовірно цінну інформацію, хоча досліджена недостатньо, – це старовинні карти.

Наше видання поспілкувалося з відомим херсонським краєзнавцем, архітектором та громадським діячем Сергієм Дяченком, який десятиріччями вивчає саме ці раритети, й цього разу поділився своїми знахідками саме з історії колишнього Білозерського району.

Карта Занноні – безцінний доказ османсько-кримськотатарського періоду Херсонщини

«Понад 10 років тому я вирішив розшифрувати карту Річчі Занноні, 1767 року. Це була дореволюційна копія у нашому краєзнавчому музеї, маловідома на той час. Наразі архіви скануються та викладаються у вільний доступ, тобто тепер знайти цю карту не проблема. Територія сучасної Херсонської області входить до його карти № 24 з «Атласу Польщі».

Від себе додамо, що Джованні-Антоніо Річчі-Занноні (1736–1814) – відомий італійський географ, картограф, астроном, геодезист, математик. Працював географом Венеціанської республіки і гідрографом торгового флоту в Парижі.

Найбільшим його професійним досягненням якраз і було розроблення великомасштабного (1:629 000) атласу Польщі (Карти Польщі з її провінціями, воєводствами, землями і регіонами).  Ініціатором видання був польський магнат і воєвода, меценат Юзеф Олександр Яблоновський.

«Занноні робив цю карту у двох варіантах – для Польщі та для Османської імперії. Відповідно, тодішні назви річок та населених пунктів можна побачити латинською та арабською графікою запису (польська та діалекти татарської мови). Тож карта дає дуже багато інформації про населені пункти, річки, взагалі про територію, де ми зараз живемо, станом на середину XVIII сторіччя», – зазначає краєзнавець.

На території Херсонщини тисячоліттями змінювався національний склад. Греки, скіфи, сармати, готи, гуни, хазари, половці, кримські татари, османи однаково називали степові сонячні місця півдня України своєю малою Батьківщиною. Але ми досить небагато знаємо про це, та найдивніше, що майже нічого про останній період з усіх.

«Тобто на карті Занноні ми можемо побачити нашу територію до анексії її Російською імперією у 1768–1774 роках. Як-то кажуть, до «Росії тут навсегда», яка зробила все, аби від попередньої історії й сліду не залишилося, аж до приховування таких от мап, які мали би бути у кожній бібліотеці».

Дяченко зауважив, що територія між Інгулом та Інгульцем на карті Занноні у більшій мірі й описує колишній Білозерський район, адже здебільшого населені пункти, які показані на карті, розташовувалися у гирлах річок, балок та їх притоків.

«Річка Вірьовчина називалася у 18 сторіччі Чуль-Су – це перекладається як «пустельна місцевість + річка». Скоріше за все, кожний новий народ, що жив у Північному Причорномор’ї, підлаштовував ті назви, що вже існували, до своєї мови. Адже гідроніми (річкові топоніми) зберігають найбільш давні найменування».

«У книзі Олександра Середи «Османсько-українське степове порубіжжя у XVIII–XIX ст.», яку я дуже рекомендую, йдеться якраз про вплив Османської імперії на тодішню територію півдня України. Сам автор володіє турецькою мовою, працює в архівах Стамбула. Окрім кількох надзвичайно цінних османських документів, які стосуються і нашої території, він навів довідку про адміністративний поділ Північно-Причорноморських степів, які знаходилися у складі Османської імперії: наприклад, були Вілаяти, Ейялети (провінції), а були й дрібніші територіальні одиниці, що обмежувалися маленькими річками. Про таку якраз і йдеться, вона називалася «Інгул Батаклу Єрлер».

Краєзнавець наводить приклад, що територію від Інгульця до Кам’янки (Камянської Січі) османи називали Беябан-Узі. Його центром була фортеця Кизикермен (тепер – Берислав).

“Можливо, центром межиріччя Інгулу та Інгульця була Вітольд-Хаммані, це теперішній Богоявленськ (Вітовка), південний район Миколаєва, а, можливо, й Козячий Ріг (Кізомис), який в цих межах має ширший підпис, ніж для інших пунктів”.

«Сафа-Ґерай Хаммамі» на Білому озері та хан-п’яниця

Річка Білозерка на карті Занноні має назву Ак-Гюлі («біле озеро»). Сергій Дяченко вважає, що насправді ця назва, можливо, і не татарська, і не слов’янська, а більш давня. Ми маємо лише переклади на обидві мови.

«На карті Занноні на Білому озері вказано населений пункт, де намальовані намети кочівників. Тобто поселення було періодичним, хоча сама стоянка могла бути сталою. Називалося це поселення «Сафа Герай Хаммамі». Сафа Герай – це реальна людина, представник кримськотатарського дому Гераїв з монгольської династії Чингизідів. Ймовірно, на берегах Білого озера йому належала земля, й там випасалася худоба, якою володіла його родина».

«Взагалі, хаммам – це купальня. Ми знаємо про Білозерські джерела, ймовірно, вони і є прив’язкою до цього топоніму, якщо тут і зараз влаштована купальня, то так само вона могла бути на цьому місці і триста-чотириста років назад».

Варіантів того, чиє ім’я відображене у топонімі – небагато, з відомих останніх представників Гераїв з цим ім’ям у Криму два – батько та син, каже Дяченко.

“Старший Сафа Ґерай (бл. 1595–1640) – син кримського хана Селямета I Ґерая (1608–1610). Влітку 1637 року Бахадир I Ґерай став новим кримським ханом і призначив своїх молодших братів Ісляма Ґерая та Сафу Ґерая калгою та нуреддіном. У вересні цього ж року року Сафа Ґерай був командувачем кримьских військ під час великого набігу на Московське царство.

40-тисячне кримськотатарське військо з боями прорвалося через південну прикордонну лінію та взяло у полон 2281 московитів”.

А у 1640 року нуреддін Сафа Ґерай брав участь у великому кримському поході на Правобережну Україну, під час якого і загинув. Власне тому його син – Сафа Ґерай – й отримав тримав ім’я батька, бо той не дожив до його народження.

У 1661–1662 рр. Сафа Герай займав кримський трон, але увійшов в історію не з кращої сторони. Подейкують, що Сафа Герай прикладався до пляшки і заробляв здирництвом. Коли зійшов на кримський трон, то принизив гідність монарха, тому що торгував милом та рибою. Його не любив і простий народ, і беї. Він швидко втратив трон через те, що не підтримав султана в австрійському поході – його просто кинули солдати та офіцери. Після цього скандалу Сафа Герай жив на острові Родос і продовжив займатися своєю улюбленою справою – торгівлею.

Проте, каже краєзнавець, історик Халім-Гірай (1772–1823) дав йому іншу характеристику: «Був він людиною розумною, яка цінувала вченість і освіченість, і щедрим. Однак це не врятувало його від інтриг знаті».

Вільхове селище і «погана фортеця»

Село Дніпровське, каже краєзнавець, – теж неймовірно цікаве історичне місце. Колись тут було поселення Білозерське, так його назвав Георгій Скадовський, що досліджував це городище. Тепер укріплений мис знищив осетровий завод, залишилася лише околиця стародавнього городища. На карті Боплана воно називалося Більховісся, тобто Вільхове селище.

«Є ж річка Вільховий Дніпро, колись вона була просто Вільховою. Вона починається від херсонського гідропарку, тече повз Великий Потьомкінський острів (який зараз і називається Великим Вільховим), і впадає у Дніпровський лиман. Якраз посередні цієї річки на єдиному мисовому суходолі й розташовувалося це поселення. За часів Боплана його вже не існувало, лише вали з ровами, – він їх позначив, як «руїну». А у часи Занноні, можливо, якесь селище там відродилося, адже бачимо тюркську назву Віл-кевії – де «кевії» й означає «селище». Й хоча цей топонім і показаний з іншого боку Олександрівського Шанцю (Айос-Александр-Каласі), та у Занноні багато подібних «віддзеркалень».

Цікавим топонімом на карті Занноні є фортеця Хорлі-Каласі – у перекладі «погана фортеця». Є відчуття, що це те ж Дніпровське, але лише оте давнє городище з валами. Ймовірно, тому й подана така дивна характеристика тих укріплень. Навпроти, через Дніпро, починається острів Великий Погорілий (це Білогрудів). Ці назви насправді схожі – Хорлі (Горілий) і Погорілий. Можливо одне отримало назву від іншого, – гадає Дяченко.

«Далі йде на карті Козирк – це Козій Ріг, Кізомис. Це дійсно важливий мис, за яким починається Дніпровський лиман, й завершуються острови. Та карта Занноні має ту особливість, що всі останні Дніпровські острови показані чомусь у гирлі Південного Бугу”.

Краєзнавець посяснює: карта Занноні здебільшого є результатом письмових описів. І якщо опис вказує, що якийсь пункт знаходиться у гирлі такої-то річки, то у вас вже буде два варіанти: на якому березі гирла? А якщо вказано, що між такими-то річками розташованіо кілька пунктів, то неможливо показати точні відстані між ними, вони будуть й подані лише у черзі, але не у географічному положенні.

“Так, Занноні показав Козиріг вже аж на мису між Дніпром та Бугом, й всі ті острови в гирлі Південного Бугу насправді були описаними як такі, які знаходяться навпроти Козирогу. Й у цьому сенсі ви не будете бачити протиріч. Так, навпроти Кізомису на карті Занноні вказаний острів Анни – Анна Атасі. Острів з такою назвою навпроти Кізомису зустрічаємо й на іншій карті того ж часу. Тобто все правильно. Також Занноні вказав й інші острови та укріплення на них навпроти Кізомису: Телі-Атесі (острів Тендра у гирлі Дніпра), Ку-Узі (з боку Збур’ївки) та острівне укріплення Демірі-Каласі. Кізомис був дійсно важливим пунктом, тому мав такі прив’язки саме до себе. Відомо, що навіть Херсон планували заснувати саме на місці Кізомису».

Також Сергій Дяченко звернув увагу на річку Верхній Солонець, яка знаходиться поряд із Софіївкою.

«У Лимані є річка Верхній Солонець. Тюркською мовою вона підписана як Яшол-Дерезі (тиха зелена долина або балка). Стригіно, розташоване на карті поряд – можливо, це і є Софіївка».

Цікаво, що Занноні неподалік Томиної Балки на карті використав назву «Яхуді-Кевії» – «юдейське селище». Дяченко робить припущення, що там могли жити караїми – один з корінних народів Криму. Можливо, в околицях можуть трапитися залишилися надгробків старих часів.

Станіслав міг мати назву Шайтан-Куле

«Є ще загадка з вказаним на карті Занноні Шайтан-Куле. Його розташування визначається на місці Станіславу, але назва виглядає дивною, й такою, яка не фіксувалася раніше. «Куле» – це вежа, у нашому випадку така, яка відіграє роль маяку, розташування на мису – зрозуміле. Вежі на берегах Лиману згадуються часто. Але чому «диявольська» (чортова) вежа? Урус-шайтаном османи називали кошового отамана Івана Сірка (1610–1680) за його мужність”.

У 1678 році Сірко воював якраз на Лимані. На військовій раді вирішили знищити великий морський транспорт із продовольством, який був відправлений із Константинополя до Кизи-Кермена. В Очакові його перевантажили на 130 дрібних суден. Імовірно знаходячись десь за Станіславським мисом, запорожці пропустили османські кораблі в Дніпро, а потім із тилу вдарили по них. Бій був короткий. Козаки знищили османів, а гребців каторг – полонених – визволили.

У листі до Івана Самойловича Сірко написав: «…липня 12 числа проти Краснякова на гирлі Карабельном [проти Кізомису], ударив на ті всі судна, оволоділи єсми ними одне тільки судно вітрилами й многими гребці ушло». Було взято 500 полонених, а також захоплено 7 гармат, 20 прапорів і все продовольство. Для османського війська, яке й до того терпіло від нестачі продовольства і фуражу, це була велика втрата.

“Хоча, ця версія виглядає правдоподібною, та існує інший варіант, адже корінь назви без голосних літер виглядатиме «с-т-н + к-л», що фактично і є назва «Станіслав», адже у перекладі грецьких імен грецьке закінчення «кл» (як от Софокл, Перікл, Геракл) змінюється у слов’янській мові на «слав». Тим не менш історія про Сірка могла вплинути на відозміну якоїсь іншої вимови цієї назви саме на слово «шайтан»”.

Загадкові тюркські назви річок Білозерщини

Також на карті Занноні вказано річку Бальчик та село Карабальчик.

«Схоже, що це назва річки Корабельної – від Дніпровського до Кізомису. Теж давня назва. Взагалі-то бальчик – це мул, що характерно якраз для гирла Дніпра. «Кара» – це і чорний, і великий, і довгий у тюркських мовах. Так, на Сході велика, важка, довга дорога називається «кара йул», а коротка – «ак юл» («біла») – що є синонімом «щасливої дороги».

Дослідник згадав і про річку Нижні Солонці, вказану Річчі Занноні.

«Це гирло Дніпра, тут знаходиться село Олександрівка. На карті воно має назву Куйджаман-Дерезі. Куйджаман – це «великий», «величезний». Втім, як ми говорили, це може бути більш давня назва, яка була схожою на це тюркське слово.

Біля Олександрівки – городище Скелька, давнє римське поселення. Поряд з Куйджаман-Дерезі Занноні вказав острівець – Айя-Атасі («Святий острів»). Ймовірно, цей острів знаходився дійсно проти, але вже ближче до лівого берега – Ярошів острів (Вербка)».

Краєзнавець каже, що якщо більшість цих назв, які видаються тюркського походження, не сприймати такими, а зазирнути глибше у часі, то у всіх у них була благодатна основа, адже на правому березі Дніпровського лиману існувала купа стародавніх поселень: грецьких, римських й візантійського часу, як-от Скелька, Станіславське поселення, Золотий Мис, Глибока Пристань, та, зрештою, й Дніпровське. Навіть коли вони зникли, їх залишки вражали, а назви продовжували існувати та поступово видозмінювались

“Всі ці археологічні поселення зараз нам відомі за назвами, які їм надали археологи, справжні їх назви загубилися у часі. Тож карта Річчі Занноні дає нам багато матеріалу, аби зробити перший крок до їх реконструкції. Звісно ж, окремим шаром в нас проходять османські часи, які, як не дивно, досліджені найменше. А отже і сама по собі карта Річчі Занноні, й назви річок, фортець та поселень, які вказані на ній, можуть дати старт історичним дослідженням щодо пластів багатонаціональної історії нашого краю. І спростувати назавжди твердження Росії про те, що вони принесли нам сюди цивілізацію, бо тут був «дикий степ»», – вважає Сергій Дяченко.

Олена Бджола    

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.