Тарас Воронцов віддав життя за майбутнє своїх синів

На початку повномасштабного вторгнення музичанин Тарас Воронцов став на захист рідного міста у складі 2-ої роти 194-го батальйону 124-ї бригади ТрО. 1 березня 2022 Герой загинув на території Бузкового парку.
Історію бійця розповіли журналісти “Укрінформу”.

Тарас народився у Чабанівці Хмельницької області. Коли йому виповнилося 5 років, разом із родиною переїхав до Музиківки. Після закінчення школи працював на консервному заводі, у приватному садівництві, на концерні “Електромаш”, а з 2014 року – санітаром “швидкої”. У свій час пройшов строкову службу на флоті та військову підготовку на виїзних навчаннях.

Молодший син Тараса – підліток, а старший – боєць Нацгвардії. Саме він і повідомив сім’ї про те, що розпочалась війна, зранку 24 лютого 2022 року. На той момент він перебував у Гостомелі.

“Через день у селі почали збиратись чоловіки, щоби захищати Херсон. Так мій Тарас потрапив до військкомату, звідки був розподілений до 2-ї роти 194-го батальйону 124-ї бригади ТрО. Спочатку їх відправили додому, але потім повернули. Він одразу мені сказав: “Якщо не ми, то хто? В мене син воює, я не можу сидіти вдома”. Відмовляти його не було сенсу – не той характер”, – розповіла дружина бійця Олена.

Військовий надзвичайно дорожив своєю родиною, привчав синів до спорту, а вони – поважали та завжди дослухались до батькових порад.
Раніше Тарас захоплювався вишивкою. Цій справі його навчила бабуся, хоча батько бійця був проти такого “дівчачого” хобі. На жаль, його вишивки були знищені під час пожежі.

Крім того, Тарасу дуже подобалися мотоцикли. Разом зі своїми синами  ремонтував та розбирав двоколісний транспорт. Також  чоловік виготовляв із дерева різні корисні речі.
Тарас та Олена прожили у шлюбі 22 роки, а до цього протягом трьох зустрічались.

“Він був душею компанії, дуже любив жартувати. Міг розвеселити і підтримати, коли треба. Нам всюди було добре разом: чи в кав‘ярні в місті, чи на городі або біля будинку вдома. Він міг усіх заохотити до роботи, підтримував позитивний настрій”, – згадує  дружина бійця.

49-річного захисника посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

“Я припускаю, якби чоловік не пішов тоді до військкомату, то шкодував би про це потім. Якби він не зробив цього тоді – пішов би зараз, упевнена в цьому”, – поділилась Олена.