“Там, де Діма, завжди був сміх…”

0
803

Для родини Вознюк із Ромашкового ця осінь стала найстрашнішою… Після періоду невідомості, пов’язаного із пошуком рідної людини, прийшла трагічна звістка про непоправну втрату.
12 вересня 2023 року 39-річний старший солдат Дмитро Вознюк прийняв останній бій на Сході, в районі Андріївки Донецької області…
Родина героя – корінні мешканці Ромашкового. Душа у хлопця ще змалку була тепла, як сонце, і щедра, як наші поля. У Дніпровському дитячому садочку він був яскравою зірочкою, радісною і моторною. У школі – лідером серед однокласників. Притягував своєю дотепністю, харизмою, гострим розумом, та насамперед порядністю і добротою. Кожної перерви довкола ромашківця гуртувалися старші хлопчаки, вищі на дві голови. Там, де знаходився Діма – завжди був сміх і радісні обличчя.
Про згиблого захисника усі згадують із теплотою, бо він був надзвичайно позитивною людиною, комунікабельний, дружелюбний. Діма постійно підтримував зв’язок із однокласниками, навіть через багато років після закінчення школи.
До війни чоловік працював водієм. Це була його улюблена робота, бо ще з дитинства захоплювався технікою. Любов до цієї справи перейняв від батька. У Дмитра були золоті руки.
Певний період життя ромашківця пов’язаний із роботою водія у Білозерській службі зайнятості. Його колишні співробітники до цього часу не можуть оговтатися від страшної звістки про загибель колеги. З сумом згадують його як дуже гарну людину, уважного, вихованого. В офісі служби жодний стілець не був розгойданий, будь-яка поломка швидко й майстерно ремонтувалася руками Дмитра. Від його людяності всі були у захваті. Щодня запитував колег, як справи. Допомагав у всьому, про що просили, жодного разу нікому не відмовив.

Дмитро був гарним господарем і чоловіком. Молода сім’я жила дружно і щасливо, виховували двох діточок. Мали багато друзів, мудро будували плани на майбутнє.
Дмитро й в родині був життєрадісним, чуйним та добрим. Завжди допомагав дружині та батькам. У години відпочинку був душею компанії, жив зі смаком, весело і щиро.

Війна забрала батька, який більше за життя любив своїх дочечку і сина. Сторонні люди дивувалися неймовірному зв’язку Діми з дітками. Він знав про них усе: що люблять, що їдять, чим лікувати, коли захворіють, про їхніх друзів і захоплення. І дітки також любили тата понад усе. Нестерпний біль втрати крає серце його рідних і близьких…
4 жовтня 2023 року Білозерська громада попрощалася з Героєм, який повернувся на щиті…
Надто дорогу ціну ми платимо за перемогу, тому не маємо права програти! У пам’ять про Дмитра, заради майбутнього його дітей і дітей усієї України.
Герої не вмирають! Повірте, соколи, наша пам’ять не загине, як і спрага українців до волі, до свободи нашої рідної землі. Там, де наші сльози і молитви, ростимуть кущі калини і наші янголи-захисники будуть оповиті теплими спогадами і вічною вдячністю від нас, живих.
У ці трагічні дні слова зайві. Знайдіть час для святого мовчання, щоб осягнути увесь щем поранених сердець і об’єднатися в єдине ціле для спільної боротьби з ворогом за розстріляні долі і нашу Велику Перемогу.
Олена Бутковська

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь