Страху немає, але розпач накриває. Гортаєш соцмережі й бачиш, як подорожують, відпочивають, сміються однолітки. А потім — чергування, виклик, і вже немає часу на сантименти. Потрібно дістатися до хворого, пораненого, смертельно травмованого — і зробити все, щоб зберегти життя.