16.9 C
Kherson
Середа, 14 Вересня, 2022

Останні новини

Незабутні спогади про школу

Анна, 25 років, програміст:

– Шкільні роки – це свята, подорожі, дружба, перше кохання. У цей період життя ми вчимося дружити, прощати, бути милосердними, а це так важливо в наш час. Крім знань, зі школи ми виносимо найцінніше – вміння бути людиною. Я завжди згадую своїх учителів із вдячністю. Кожен з нас запам’ятовує щось своє про рідну школу. Для одних – це дискотеки і шкільні вечори, для інших – олімпіади, конкурси, улюблені уроки. Але найголовніше – в школі ми знайшли справжніх друзів.

Мені дуже сподобався наш випускний вечір. Це надзвичайно зворушливий день для всіх. Ми пройшли коло по Білозерці разом із першими вчителями, класними керівниками та директором, на шкільному подвір’ї нас гостинно зустріли батьки. Ми співали, говорили слова вдячності усім присутнім, дивилися виступи малечі для нас. Надзвичайно зворушливими були танець дітей з батьками (хлопчики – з мамами, дівчатка – з татами), та вальс із вчителями. Ніхто не стримував сліз, чи то від смутку, чи то від радості. А як ми хвилювалися під час фінального вальсу випускників, коли всі дивилися на нас, затамувавши подих, а ми жахливо нервували, боячись збитися і зробити щось неправильно. Проте, все пройшло на ура. Згадую і мурашки по шкірі. Як би хотілось пережити той день ще раз.

Олена, 26 років, медсестра:

– Пам’ятаю свій перший шкільний день – 1 вересня. Це один з найкращих днів у моєму житті. Біля школи грає музика, всі гарно одягнені та з квітами. І серед них – ти. Взагалі, мої улюблені шкільні свята це перший і останній дзвоники. Шкільні роки – найбільш безтурботні і щасливі роки. Хоча деякі так не вважають і хочуть швидше стати самостійними, дорослими. У шкільні роки ми вважаємо, що нас навантажують, не розуміють, змушують вчитися, не дозволяють довго гуляти. Але ми не замислюємося над тим, що в дорослому житті набагато важче. Коли приходиш до рідної школи через роки, на зустріч випускників, коли бачиш вчителів, свій клас, друзів, то стає так тепло на душі, ніби ти звідси і не виходив. Справжні вчителі роблять все, щоб наші шкільні роки дійсно були чудовими і незабутніми.

Наталія, 38 років, журналіст:

– Моя школа… Чесно кажучи, я не пам’ятаю усіх подробиць шкільного життя. Особливо під час навчання у початкових класах, на відміну від останніх двох років. Наш 11-Б був особливим, сформованим з двох класів після закінчення девятого. Зірок із неба ми не хапали, а ось потоваришували так, що сьогодні більшість однокласників породичалися через кумівство та стали справжніми друзями. Минуло більше двадцяти років, як ми закінчили школу, але не забуваємо про зустріч випускників і збираємося щороку. Ось і зараз група однокласників у Вайбері рясніє повідомленнями про заплановану зустріч. Спілкуючись з однокласниками, ми часто згадуємо вчителів, особливо нашого класного керівника Панкєєва Володимира Володимировича. На жаль, сьогодні його вже немає поруч із нами… Він був особливою людиною, можливо іноді різким, але справедливим. Його батьківські настанови допомогли багатьом із нас зробити правильний вибір у житті. А скільки ми насміялися від його неповторних жартів! Світлий спомин про нашого Вчителя назавжди лишиться у наших серцях.

Дорогою на роботу я часто зустрічаю свою першу вчительку Надію Іванівну Василевську. Завжди привітна, усміхнена, позитивна. Такою вона була, коли я прийшла до першого класу, такою залишилася, коли я привела до неї свого старшого сина. Надія Іванівна по-справжньому любить дітей і вони відповідають їй взаємністю та успішним навчанням.

А ще мені пощастило навчатися у такої неймовірної вчительки, як Надія Миколаївна Феніна. Спокійна, врівноважена, інтелігентна, її щиру українську неможливо було наслухатися. Затамувавши подих, ми насолоджувалися поезією відомих українських митців, найкращі твори яких нам читала Надія Миколаївна. У ній все гармонійне – і зовнішність, і внутрішній духовний світ. Довгі роки разом із Анатолієм Миколайовичем вони залишалися ідеальною парою для односельців, допоки хвороба не забрала чоловіка…

Справжнім прикладом для наслідування для нас дівчат була Валентина Михайлівна Ковязіна. Витончена, граційна, елегантна. Через твори відомих письменників, змістовні публікації у пресі та приклади з власного життя вона вчила нас порядності, відповідальності та цілеспрямованості. Завжди у тонусі нас тримав Григорій Олексійович Задніпряний. Завдяки його креативному підходу до викладання, біологію знали майже всі. Він був не просто вчителем, а й дуже цікавим співрозмовником, проводив для нас багато позакласних заходів на різну тематику. Не знаю, можливо це лише здається, але сьогодні зовсім інші школярі. Вони не такі згуртовані, як випускники минулих поколінь, майже не спілкуються один із одним після закінчення школи. Можливо, у всьому винен інтернет…

Катерина, 36 років, підприємиця:

– Я завжди посміхаюся, коли згадую свою Широкобалківську школу. У нас був дружній клас, тому спогади загалом позитивні.  На перервах дуріли як могли. Пригадую і розбите вікно у підсобці, і як стенди падали в класі. І всі один за одного стояли, «не здавали» порушників. Щодо вчителів, то я була завжди в захваті від Олени Валеріївни Сахно. Вона читала у нас українську мову. Якщо не помиляюся, то зараз вона навчає діток у початковій школі.  Олена Валеріївна – це не просто гарний та кваліфікований вчитель, це добра, щира, усміхнена жінка, яка завжди могла допомогти та підтримати. Якщо щось було не зрозуміло на уроці, то ми поверталися до теми знову. Я не пам’ятаю, щоб вона кричала на нас чи ображала, як деякі вчителі. На урок з української мови я йшла з великим задоволенням і любила цей предмет. Правду кажуть, що від вчителя дуже багато чого залежить. І я дякую їй за знання, за тепло, увагу та щирість, яку відчував кожен з нас на уроці.

Випускники  Широкобалківської школи 1985 року:

-Як швидко лине час… Щороку 1 вересня діти йдуть до школи, покоління за поколінням. Кожного ранку на шкільному подвір’ї Широкобалківської середньої школи 20 років поспіль нас гостинно і радісно зустрічала директор школи, відмінник освіти Неоніла Дмитрівна Грішанова. Скільки нас, хлопчиків та дівчаток, пригадують своїх любих вчителів. Щиро дякуємо вам за вашу працю. Ви зростили нас справжніми людьми. Ми досягли своєї мети в житті, стали лікарями, вчителями, військовими і просто гарними людьми. І в ці лютневі дні хочеться пригадати усіх наших вчителів Широкобалківської школи та подякувати вам і побажати міцного здоров’я! Дякуємо, що ви є у нашому житті!

Випускники Понятівської ЗОШ 2001 року:

Найщиріші слова подяки присвячуються педагогічному колективу Понятівської ЗОШ (тепер гімназії). Шановні вчителі! Тільки через багато років з дня закінчення школи приходить усвідомлення того, що чудові роки, проведені в стінах цього навчального закладу, зберігають найприємніші спогади нашого дитинства. І сьогодні ми, тепер вже не пустотливі учні, а серйозні дорослі люди, хочемо подякувати вам, дорогі наші, за знання, за вашу мудрість, за терпіння та доброзичливість, за готовність завжди прийти на допомогу. Нехай ваш багаторічний досвід і невичерпний ентузіазм відданості своїй справі продовжує перетворювати в вогонь знань іскри допитливості в серцях наступних поколінь учнів! Низький вам уклін!

останні новини

spot_imgspot_img

Інші новини

Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал «Білозерка.Інфо» – незалежного та впливового інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас щомісячним внеском від 25 гривень. За ціною лише однієї чашечки кави, ви підтримаєте роботу усієї редакції і допоможете зробити наші громади ще більше відкритими, читачів – більш обізнаними, а діяльність влади – прозорішою.

З повагою, Редакція bilozerka.info