Серед квітів і дітей

У далекому 1938 році 28 вересня в місті Токмак, що на Запоріжжі, у родині коваля і домогосподарки народилася тринадцята дитина. Назвали донечку Зоя, що в перекладі означає “життя”.

Разом із братиками і сестричками дівчинку виховували в атмосфері любові і взаємоповаги. Ненька просто обожнювала своїх дітей і неймовірно любила квіти. Вони росли і в будинку, і на вулиці. Подвір’я просто потопало у різнобарв’ї айстр, троянд, ірисів, чорнобривців. У всій цій неймовірній красі зростала і маленька Зоя. Дівчинка відерцем носила воду з річки і поливала улюблені квіти. У 1941 році, як і мільйони інших родин, сім’ю спіткала біда, ім’я якій – війна. Разом зі старшим сином тата забрали на фронт.

До школи Зоя пішла лише у 1946 році. Навчатися було складно, адже не вистачало ані підручників, ані зошитів, ані чорнил. Проте все це не стало перепоною для отримання знань. Зоя закінчила 10 класів із золотою медаллю. Потім вступила до вишу, отримала червоний диплом агронома. Молодого спеціаліста направили на роботу до білозерського радгоспу. У Білозерці у неї успішно склалася не лише кар’єра, а й особисте життя.

“Сам Бог послав мені чоловіка”, – розповідає жінка.

У 1960 році пара стала на весільний рушник, а через рік у них народилася донечка Римма. Подружжя Тюхтенків користувалося повагою у колективі “Райгоспсільгосптехніки”, де вони разом працювали. Зої Леонтіївні довіряли будь-яку справу. Вона працювала й інженером з технормування, і юристом, який не програв жодної справи у суді. На заслужений відпочинок жінка вийшла у 1993 році, останній запис у трудовій книжці – начальник планово-економічного відділу “Райагропостач”. Сьогодні про активну трудову діяльність жінці нагадують численні грамоти, подяки і нагороди за високий професіоналізм.
А через три роки, коли життя вже не вирувало буденними справами, на Зою Леонтіївну чекало важке випробування. Хвороба прикувала до ліжка чоловіка. Десять років вона доглядала за інвалідом І групи. Зрозуміти, наскільки це важко, може лише той, хто відчув це на собі.
Життя пролетіло, наче мить. Дорослою і самостійною стала донька Зої Леонтіївни. Римма закінчила з червоним дипломом сільгоспінститут, отримала спеціальність бухгалтера. Вдало вийшла заміж, народила двох чудових синочків. Старший Євген пішов маминим шляхом, обравши бухгалтерію, менший Павло, як і тато, пішов у море. Своїх чотирьох правнуків Зоя Леонтіївна називає янголятками.
Кожен свій ранок жінка розпочинає зустріччю з улюбленими квітами. Радо вітають господиню доглянуті китайські троянди, бадьорі фікуси, різнобарвні пеларгонії. А в теплу пору року милують око, додаючи настрою і душевних сил, сотні дивовижних мешканок саду.
Незважаючи на непросту долю, Зоя Леонтіївна відчуває себе надзвичайно щасливою жінкою. Вона мала прекрасну родину, пізнала радість материнства, була хорошою дружиною, а зараз – улюблена бабуся і теща, про яку завжди пам’ятають рідні.

Марія і Володимир Форущенки
“Придніпровська зірка” №39 від 28 вересня 2018 року