“Серце дому” не зупинилося: зворушлива історія про допомогу сусідам

Про життя на лінії фронту нашому виданню розповіла мешканка Білозерки Світлана. Ця історія про те, як війна руйнує звичний, закритий спосіб життя, але водночас виявляє справжню людяність і готовність прийти на допомогу.

…До війни, як і зараз, ми жили досить закрито, тихо, маленькою дружньою сім’єю. Були, звичайно, близькі друзі, колеги по роботі. У чуже життя ми не лізли і в своє майже нікого не пускали. Якщо образно – знали двох сусідів з одного боку і двох – з іншого. Цього було достатньо.

Прийшла війна, окупація, під час якої члени нашої маленької родини опинилися не вдома. Тому під час окупації руzzкими – я була сама, з п’ятьма собаками і п’ятьма котиками. Більшість з них у різний час забрала з вулиці. Після звільнення приїхав чоловік і я вже отримала козир – я не сама.

Почалися обстріли. Перший був 13 грудня 2022року. Якщо хто забув, вони продовжуються і понині… Багато земляків за цей час виїхав. Селище змінилося, має багато болючих ран, які чую під час обстрілу і бачу коли раз в тиждень-два ходжу вулицями селища, щоб вирішити якісь питання і проблеми.

Боляче бачити те що сталося, як змінилося селище – без людей і машин, без дитячого сміху… Іноді здається, що я одна залишилася на цій планеті. “Асвабадітєлі ” звільнили від усього…

Не так давно через мою близьку подругу на мене вийшла сім’я, з якою я була знайома. Віталася, але ніяких відносин не було. Просто знала, де живуть. Після чергового дуже сильного обстрілу з пожежею і руйнуваннями на початку літа ця сім’я виїхала, захопивши мінімум речей і собаку. Тож хотіли через мене дізнатися, що з їхньою домівкою, чи можу я навідатися до них. Пообіцяла, що як буде безпечно, без дронів і обстрілу – зайду. Пішла, наробила купу фото – з двору, страшного і сумного, красивого і щемливого для душі господарів.

Світлини вразили, викликали емоції, бо фото рідної, а тепер ще і пораненої домівки нікого не можуть залишити байдужим. У кожному кроці по чужому двору відчувалися дбайливі руки господаря і господині, хоч їх вже там не було доволі давно, але видно, з якою любов’ю вирощували виноград, троянди, помідори… Як все продумано, доречно, по-хазяйськи…

Пройшов час, і хазяйка запитала мене, чи змогла б я, якщо вони перешлють ключі, зібрати деякі речі, а потім передати їм. Не знаю чому погодилася. Мабуть, зі співчуття від того, що бачила безліч хат, які вже поряд світить голими ребрами – без шиферу і вікон. Тож і ця може бути наступною, а люди залишаться без нічого.

Отримала ключі, зайшла в чужу оселю, в якій ні разу не була за 36 років проживання зовсім поряд. Із порогу відчула дивовижну гармонію дому, чистота – при тому, що люди о 4 ранку з ліхтарем збирали речі… На стіні “цокав” годинник – серце дому, він не зупинився за цей час. На холодильнику висіли, до сліз милі, прояви слів кохання цієї сім’ ї одне до одного… Зняла їм відео, а сама ходила і гірко плакала, сновигаючи чужим будинком…

Така біль, така туга, крик душі і питання до Всесвіту:

“Чому, чому все так, що ця любляча сім’я, як і тисячі інших сімей, змушені тинятися світом, склавши все своє життя в пару клумачків через цих здичавілих ZVірів,пришельців з боліт?…”

Побачивши відео зі своїм домом, сім’я сказала, що поки відміна тривоги. Можливо, ситуація зміниться, і вони таки повернуться. Так хотілося їм вірити в це диво… Черговий обстріл дав зрозуміти, що терміново треба щось робити, бо може бути пізно… Ми з чоловіком дбайливо, як для себе, склали речі, про які написали господарі. На певний день був призначений вивіз. Через дронову небезпеку перенесли на наступний. У призначений час приїхали, загрузились та все ж були проблеми через дрони. Після ремонту, того ж дня, ввечері все цілим і неушкодженим доправили господарям в їх тимчасову домівку.

Господиня сказала, що вона плакала відкриваючи кожну коробку, бо там був запах дому… Звісно, вони безмежно вдячні тим, хто привіз, і нам, пакувальникам – чарівникам з зони на нулі.

Ця історія, на щастя, завершилася добре, бо потрібні речі таки вдалося доставити. Ми через багато років життя поряд дізналися про те, хто жив поряд і які вони… Мабуть, у нас тепер з’являться нові друзі, які теж зможуть прийти на допомогу якщо що…

Чому і для чого ця довга історія? Нагадати тим, хто виїхав, про дім. Дати можливість роздивитися людей поряд, адже можна багато років жити поряд і нічого не відати про цих людей.

…Бажаю добрим людям миру в душі та світі, а тим, хто без запрошення прийшов в наш великий дім, що називається Україна, повернутися нарешті на “родіну”. Бо явно заблукали, і ми їм зовсім не раді, бо їх “родіна” за тисячі км від нас.

До речі, ті, хто був радий цим пришельцям, зараз теж можуть бути в печалі, бо і їхні хати світять голими ребрами без дахів і вікон. Знаю таких декілька… СВОлоти з роzzії свої “подарунки ” всім роздають, хто чекав і хто ні…

Ось таке наше життя-буття в зоні на нулі. Херсон – це Україна!!!

Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.