Сад життя: як білозерчанка вирощує екзотичні культури під обстрілами

Жителька Білозерки Валентина Березіна понад 40 років займається власним садом, у якому завдяки кропіткій праці, легкій руці та любові до рослин ростуть також і екзотичні гранати, хурма та інжир.

Як садівництво підтримує білозерчанку під час війни з Росією – дізнавалося наше видання.

“Мені з дитинства подобалося щось саджати та вирощувати. Батько давав мені та сестрі по метру землі на городі – каже, давайте, займайтеся. Так я і в сестри “віджимала” цей клаптик, так мені кортіло посадити, доглядати, дочекатися врожаю”.

Пані Валентина стала успішною тренеркою з гандболу, має звання заслуженої тренерки України. Так, серед її учениць була уродженка Білозерки та вихованка місцевої ДЮСШ, бронзова призерка Олімпіади в Афінах 2004 року Ірина Гончарова. Проте завжди зі змагань Валентина Березіна також привозила екзотичні саджанці для свого саду.

“З Криму, з Азербайджану я намагалася привезти додому кущики гранату та хурми, у нас тоді їх важко було дістати. Я сама роблю відводки, акліматизую деревця до нашої місцевості. Так вони й ростуть вже багато років. Саджанці роздаю тим, хто хоче: приємно бачити, як твої рослини продовжують жити в інших садах. А плоди – і роздаю, і продаю. Цього року досить гарний урожай”.

Пані Валентина зауважила, що гранати, інжир і хурму можна зберігати від кількох місяців до пів року. А ще варто приготувати гранатовий сік або інжирне варення.

“Також ми зробили вино з ягід ірги (деревце, що має фіолетово-чорні ягоди, які є клондайком вітамінів – ред.), самі не вживаємо, але друзі були у захваті від смаку”.

За словами пані Валентини, все своє життя вона захоплювалася садом і рибалкою.

“На жаль, зараз ловити рибу у нас недоступно через обстріли та мінування. Але сад для мене – це все. Я через нього і не виїхала з Білозерки. Були “прильоти” – величезна вирва посеред саду, кілька дерев сильно пошкодили уламки. Так було шкода їх викопувати, я з деревцями розмовляла, бо вони для мене живі. Тож попросила пробачення, що була змушена викорчувати…”.

Проте Валентина Березіна має багато планів на майбутнє свого саду, який підтримує її також психологічно.

“Якби не моє садівництво, не знаю, як би витримала всі ці обстріли та руйнування. А так є заняття – корисне, улюблене. От хочу з гранатових кущиків деревця сформувати. Доглядаю за кущами мигдалю, фундука, фісташок, актинідії. Мені приємно, що можу і з людьми поділитися саджанцями та врожаєм. Можна сказати, що я дарую життя через свої рослини, це дуже приємно і надихає”.

Побажаємо пані Валентині, щоб її “сад життя” тільки збільшувався і рясно родив, даруючи радість їй та всій Білозерці.