
Приклад людяності: як білозерчани згуртувалися та допомагають один одному
У Білозерці, попри постійну небезпеку, звичайні мешканці взяли на себе надзвичайну місію. Разом із військовою адміністрацією та волонтерами, активісти організовують роздачу гуманітарної допомоги та підтримують односельців у скрутні часи.
Ці люди назвали себе квартальними, розділивши селище й окремі великі вулиці на ділянки-квартали, аби опікуватися тутешніми мешканцями.
Квартальні стали справжньою опорою для тих, хто залишається під обстрілами й не може самотужки перенести важкі реалії війни.
Як працюють, що спонукає робити цю складну, а часом і невдячну справу, і чи не заважку ношу взяли на свої плечі, – дізнаємося далі.
“Квартальні – це дуже відповідальні люди, готові безкорисливо допомагати іншим“
Інспектор з гуманітарних питань Білозерської селищної військової адміністрації Людмила Верестюк розповідає, як мешканці селища, у якому до повномасштабного вторгнення проживало понад 9 тисяч жителів, згуртувалися і в час лихоліття продовжують допомагати одне одному.

“Така самоорганізація білозерчан стала найбільш видимою у 2023 році. Після визволення правобережної Херсонщини до нас почали їхати волонтери, громадські організації, благодійні фонди. Усі вони хотіли допомогти тим, хто залишався у Білозерці – в окупації, а згодом – під обстрілами з Лівобережжя. Спочатку було важко роздавати допомогу, утворювалися черги. З часом на кожній вулиці або її частині почали працювати люди, яким ми, аби уникнути скупчення, по черзі видаємо гуманітарну допомогу. Квартальні на своєму транспорті чи за допомогою інших активістів по черзі забирають вантажі й далі привезене роздають жителям свого кварталу”, – розповідає Людмила Миколаївна.
За її словами, зараз у Білозерці є 98 квартальних. Це люди середнього та навіть старшого віку, більшість з яких – жінки. Тепер, каже інспектор, їхня співпраця стала чіткою та злагодженою, та й складна безпекова ситуація хоч-не-хоч спонукає діяти швидко.



“Телефоную квартальним, призначаю окремий час для зустрічі з кожним. Ми видаємо їм талон, за яким вони й отримають гуманітарну допомогу, яку везуть людям. Так само швидко квартальні працюють і на своїх вулицях, де часто вже сусіди допомагають активістам розвантажити привезене. Звісно, людям похилого віку доводиться нести продукти, воду, хліб до порогу. Але ніхто з квартальних не сказав мені, що їм важко. Тому й не можу когось виділити чи окремо похвалити. Усі вони дуже відповідальні люди, які готові безкорисно допомагати своїм сусідам та навіть тим, хто живе на інших вулицях, але дуже потребує підтримки”, – каже Людмила Верестюк.
Співпрацюючи з активістами, в адміністрації змогли охопити допомогою приблизно 4 тисячі мешканців Білозерки. Вони отримують хліб, воду, продуктові набори, пакети гігієни. Разом з тим окрему допомогу тут надають вразливим категоріям населення – сім’ям військовослужбовців, людям з інвалідністю, багатодітним сім’ям.

“У нас є й такі квартальні, які допомагають розвести отримане й активістам з інших вулиць, тим, у кого немає власного транспорту. Це Федір Хілько та Микола Ільченко – безстрашні чоловіки, готові своїми автівками доставляти вантажі по вулицях. Велика їм подяка! А взагалі, кожен квартальний – молодець. Усім їм вдячність за працю, яка на сьогодні є дуже важкою і небезпечною”, – каже інспектор з гуманітарних питань Білозерської СВА.
Світлана Піскун, квартальна вулиці Фестивальна: “Давайте будемо допомагати один одному!“
Про свою місію допомагати людям розповідає жителька Білозерки Світлана Піскун. До повномасштабного вторгнення вона з чоловіком Володимиром були підприємцями, мали власний продуктовий магазинчик – металевий вагончик, який змушені були зачинити, коли ворог зайшов у селище.
Ті дні Світлана згадує з особливими хвилюваннями – як ходили з чоловіком на мітинги, як дивилися в очі ворогові, й особливо те, як з окупації, до доньки, що працює за кордоном, попри страх, вивозила дев’ятирічну онучку Кіру.
Виїжджали тоді через Снігурівку, через 27 ворожих блокпостів! Та відразу після звільнення жінка повернулася до чоловіка – у рідну Білозерку.
Дивлячись, як люди потерпають після обстрілів, Світлана Піскун почала самотужки шукати волонтерські організації та фонди. Вона гуглила в інтернеті й писала їм повідомлення із закликом про допомогу. І волонтери відгукувалися – привозили ковдри, одяг, посуд, ліки, продуктові набори.
Така підтримка була особливо потрібною людям після підриву окупантами Каховської ГЕС, коли були підтоплені вулиці Приозерна, Садова. Тоді активістка знайшла волонтерів, які забезпечили потерпілих посудом, ковдрами, медикаментами.
Речі, які привозили волонтери, Світлана складала у своєму колишньому магазині. Вона і сьогодні роздає їх тим, хто має потребу. Навіть завозила гуманітарку до населених пунктів Чорнобаївської громади, де у модульних будиночках поселили тих мешканців Білозерщини, чиє житло росіяни зруйнували повністю.
“Серед тих, чия хата розбита вщент, мій свекор, якому 86 років. Залишився без даху над головою… І хоча це вже друга війна, яку йому доводиться переживати, бо в Другу світову був дитиною, каже – такого, як творять росіяни, ще не бачив!” – хвилюючись, розповідає Світлана.
Сьогодні Світлана Піскун – квартальна на своїй вулиці Фестивальній. Розповідає, що розпочалася ця справа сама собою.

“Спочатку це була одноразова акція: в адміністрації запитали, в кого є транспорт, і попросили нас привести допомогу. А коли ми з чоловіком побачили, як важко справлятися з труднощами, що принесла війна, старшим людям, уже без прохань продовжили цю роботу”, – говорить Світлана.
Тепер жінка переконана, допомагатиме людям, доки Бог дає сили, бо й сама дуже вдячна їм за підтримку.
“10 березня 2023 був прямий приліт в наш будинок. Горів дах і другий поверх. В цей час ми з чоловіком були вдома. Доки приїхали рятувальники, сусіди та люди з інших дворів стали в ланцюг, передавали один одному воду і так гасили наш дім. А після пожежі розбирали з нами завали й навіть, хто скільки міг, допомагали грошима… Хіба таке можна забути? Ні, я ніколи їх не кину!” – емоційно розповідає Світлана.


За словами квартальної, в соціальній мережі вона створила вуличну групу, у якій щодня пише жителям Фестивальної, запитуючи про те, які мають проблеми та труднощі.
“Звертаючись до людей, завжди кажу їм: “Давайте будемо допомагати один одному, давайте будемо дивитися один за одним: чи всі живі, чи всі здорові… А коли через прильоти зникає світло, прошу тих, хто має генератори, аби дали можливість людям зарядити необхідні прилади”, – говорить жінка.
Допомогу Світлана Піскун розвозить зі своїм чоловіком Володимиром власним бусом, а її розвантажувати та, за потреби, розносити людям похилого віку допомагають сусіди чоловіки.
“Два-три рази на місяць отримуємо в адміністрації й роздаємо людям воду, щотижня хліб, продуктові набори. Буває, наш “бусик” ламається, тоді просимо привести отримане Федора Хілько чи Миколу Ільченка. Це квартальні з інших вулиць, які нам ніколи не відмовляють. За нашим будинком є майданчик, там ми видаємо допомогу, але робимо це дуже швидко, бо маємо подбати про безпеку людей!”, – каже Світлана.




Квартальна додає, що сьогодні люди мають потребу у засобах гігієни, тому сподіваються, що волонтери знову привезуть й такі пакунки. Світлана щиро говорить, що її вулиця Фестивальна – найкраща. Попри небезпечне життя у рідній Білозерці, вона з оптимізмом дивиться у майбутнє. Головне, каже, залишатися людьми у будь-якій ситуації.



Життя на лінії фронту – надзвичайно складне випробування, але згуртованість та взаємопідтримка білозерців допомагає місцевим долати виклики часу і не втрачати віру у перемогу.
У наступних публікаціях ми розповімо про інших квартальних, кожен з яких заслуговує на окрему увагу та глибоку вдячність односельців.
Ірина Квітка