35 років віддаляють нас від трагедії на Чорнобильській АЕС. Важко навіть оцінити масштабність негативних наслідків аварії, котру спричинив вибух на четвертому енергоблоці. Протягом всіх цих років Чорнобиль нагадує про себе тим, хто рятував людство від невидимого ворога.
Серед ліквідаторів аварії на ЧАЕС – Михайло Іванович Славич. Чорнобаївець збирав уламки зруйнованого реактора на даху будівлі третього енергоблоку. До Прип’яті він потрапив з Білозерського райвійськкомату, куди резервіста викликали на воєнні збори. У складі військового підрозділу, в межах 30-кілометрової зони зараження, чоловік перебував місяць.
«Офіцерський склад, в якому був і я, розселили у будинки по троє осіб, – розповідає ліквідатор, – звідти возили до станції. Під час підйому на дах будівлі третього енергоблоку ми двічі змінювали одяг. Перед безпосереднім збором заражених уламків одягали свинцеві халати. На дах виходили по дзвінку, так само і поверталися до приміщення. Протягом 10-15 секунд лопатами підбирали уламки і кидали їх в реактор. Потім спускалися на шостий поверх, приймали душ і перевдягалися, на першому поверсі знову змінювали одяг. Повернувшись до військової частини, відпочивали, дивилися фільми. Я міг виходити на дах енергоблоку лише два дні поспіль, на третій просто не було сил встати з ліжка. Страшенно боліла голова, нудило, підвищувався артеріальний тиск».
Таких «виходів» у Михайла Івановича було 18, доза опромінення, яку отримав ліквідатор склала 21 рад. І це не просто цифра, а справжній вирок організму. До Чорнобиля чоловік мав відмінне здоров’я, після повернення – став постійним пацієнтом лікарів.
«Думаю, без планових обстежень і профілактичного лікування, напевно взагалі не зміг би сьогодні працювати, допомагати дітям і онукам. Хоч і коштів на це іде чимало», – ділиться ліквідатор. Проте Михайлу Славичу довелося боротися не лише з хворобами, а й доводити свій статус чорнобильця у чиновницьких кабінетах. Оскільки інформація про ліквідаторів була засекреченою, звернувся до міністерства оборони. Всі дані про перебування у зоні зараження знайшли. З тих пір Михайло Іванович, який має статус інваліда війни ІІ групи, заслужено користується державними пільгами. Сьогодні це, зокрема, 300 куб.м. газу в опалювальний період, безкоштовний проїзд на будь-якому виді громадського транспорту, щомісячно 403 гривні на харчування. Крім того, ліквідатор отримує гідну пенсію. «Мене завжди дивувало, коли деякі люди запитували, а де ти купив посвідчення, – говорить чоловік, – у Чорнобилі, відповідаю». Після повернення із радіоактивно зараженої зони і оздоровлення чоловік продовжив працювати інженером на Херсонському ремонтно-механічному заводі. З 1998 року Михайло Іванович очолює службу охорони центрального ринку в Херсоні. Михайло Славич – щасливий чоловік, чудовий батько двох синів і щедрий дідусь для двох онуків. Саме заради них він продовжує слідкувати за своїм здоров’ям і працювати, не зважаючи на пенсійний вік. Повноцінне життя після Чорнобилю існує, але краще подібних помилок людству не повторювати…
Щороку 26 квітня учасники ліквідації аварії на ЧАЕС збираються біля пам’ятного знаку у Білозерці. Багатьох з тих, хто брав участь у цій надважливій і надзвичайно небезпечній справі, сьогодні вже немає серед нас. Ті, кому дарований шанс на життя, продовжують боротися за своє здоров’я. Чорнобиль не проходить безслідно…
У Станіславі проживає ліквідатор Василь Олексійович БАБИЧ. Колишній правоохоронець брав участь в евакуації людей із зараженої зони. Чорнобаївець Степан Михайлович КУЗЬМИЧ, у складі херсонської бригади газовиків, півроку прокладав газопровід до райцентру Поліське. 19-річним юнаком до Чорнобиля потрапив білозерець Дмитро Іванович КУЧИНСЬКИЙ. Солдат строкової служби возив начальника оперативної групи у саме жерло небезпеки – до четвертого енергоблоку. Володимир Борисович САВІНСЬКИЙ з Розливу ліквідовував наслідки екологічної катастрофи в межах 30-кілометрової зони. Найбільшу дозу опромінення отримав, коли працював дозиметристом. Білозерець Євген Петрович ІЛЬЧУК у небезпечній зоні працював водієм на пожежній машині, згодом возив солдат. Петро Тофільович БОВСУНІВСЬКИЙ з Білозерки перевозив спеціалістів з інших атомних електростанцій, котрі працювали на відновленні ЧАЕС. Кожен ліквідатор гідний шани і глибокої поваги.
Наталія СВИРИДА, “Придніпровська зірка”
Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал «Білозерка.Інфо» – незалежного та впливового інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас щомісячним внеском від 25 гривень. За ціною лише однієї чашечки кави, ви підтримаєте роботу усієї редакції і допоможете зробити наші громади ще більше відкритими, читачів – більш обізнаними, а діяльність влади – прозорішою.
