“Потрібно відбудувати не лише школи”. Як освіта Білозерської громади працює онлайн і чекає на повернення дітей

Після повномасштабного вторгнення у Білозерській громаді не пролунало жодного шкільного дзвоника. Уже четвертий рік поспіль уроки проходять через екрани комп’ютерів, а шкільні коридори, спортивні зали й класи дедалі частіше опиняються під ударами російських снарядів. Та навіть у таких реаліях фронтова громада продовжує боротися за найважливіше – зберегти свої шкільні родини.

Про те, як у цих умовах вдається втримати учнів, педагогів і віру в майбутнє, говоримо з начальником управління освіти, культури, молоді та спорту Білозерської селищної ради Андрієм Дібровою.

Від початку війни – на дистанційці

Дистанційне навчання у школах Білозерської громади розпочалося ще під час пандемії COVID-19. Але те, що тоді здавалося тимчасовим рішенням, після 24 лютого 2022 року стало новою реальністю.

Навчальний рік 2025–2026 був одним із найскладніших. Онлайн-уроки вже давно стали звичними, а вчителі навчилися працювати в нових умовах. Та війна щодня додає нові виклики.

Близько п’яти відсотків педагогів досі залишаються у прифронтових населених пунктах і проводять уроки під звуки дронів, артилерії та авіаударів. Учителі й діти розкидані по різних областях України та світу, але навчання не можна поставити на паузу.

Сьогодні у громаді налічується 11 закладів загальної середньої освіти. Вісім працюють дистанційно, один – у змішаному форматі.

”Два заклади тимчасово призупинили роботу. Кізомиський ліцей після деокупації так і не відновив діяльність. Під час окупації його керівник пішов на співпрацю з російськими військовими й відкрив школу за російськими стандартами. Після звільнення громади учні перейшли до інших шкіл нашої громади. Не працює й Таврійська початкова школа. Причина проста й водночас болюча – в селі мала чисельність дітей. У громаді триває обов’язкова евакуація, тож сьогодні всі її школярі навчаються далеко від дому”, – говорить Андрій Діброва.

Менше дітей – менше шансів зберегти школи

У 2025–2026 навчальному році у школах Білозерської громади навчалися 1506 дітей. Роком раніше їх було 1772.

Із завершенням навчального року всі випускники Білозерської громади вчасно отримали документи про освіту.

Свідоцтва про здобуття базової середньої освіти отримали 177 дев’ятикласників. Із них 11 закінчили школу з відзнакою: двоє учнів Білозерського ліцею №1, п’ятеро – Білозерської гімназії №2, троє – Білозерської гімназії №3 та один – Дніпровської гімназії.

Повну загальну середню освіту цього року здобув 61 випускник Білозерського ліцею №1 імені О. Я. Печерського. Семеро з них отримали свідоцтва з відзнакою.

Ще у 2024 році мережу закладів загальної середньої освіти Білозерської громади привели у відповідність до Закону України “Про освіту”. Колишні школи, які надавали повну загальну середню освіту, були переформатовані у гімназії. Відтепер профільну середню освіту для старшокласників усієї громади забезпечує лише Білозерський ліцей №1 імені О. Я. Печерського.

До війни у громаді навчалося близько 2700 школярів

Найскладніше набрати перші класи

Найскладнішим завданням сьогодні Андрій Діброва називає формування мережі перших класів. Після звільнення правобережної Херсонщини, у 2022–2023 роках ще жила надія, що люди масово повертатимуться додому. Родини записували дітей до перших класів. Здавалося, що громада поступово відновлюється. Сьогодні ситуація зовсім інша.

”Війна затягнулася. Люди бачать, що безпекова ситуація не змінюється. Багато хто втратив житло, отримав житлові сертифікати й облаштовується на новому місці. Саме там вони віддають дітей до першого класу. Це дуже тривожний сигнал. Якщо учнів середніх і старших класів педагогам здебільшого вдалося втримати, то першокласники все рідше приходять до своїх рідних шкіл, нехай навіть дистанційно”, – ділиться керівник.

Втім, бувають історії, які повертають віру. Діти, які після евакуації перейшли до шкіл за новим місцем проживання, згодом попросили батьків повернути їх до своєї школи – нехай і в онлайн-форматі.

Є й зовсім несподівані приклади. До шкіл Білозерської громади переходять учні з інших областей України.

”До нас прийшли діти з Дніпропетровської та Кіровоградської областей. Вони бачать, як навчаються наші учні, часто через знайомих чи родичів, і переходять до наших онлайн-шкіл. Бо й там очне навчання дуже складне: постійні тривоги, довгі години в укриттях, після яких дітей просто відпускають додому. Але найважливіше, – переконаний Андрій Діброва, – це щоденна робота педагогів”.

Учителі й класні керівники не втрачали зв’язку з родинами, телефонували, писали, підтримували дітей і весь цей час давали їм зрозуміти: їхня школа чекає на них.

Там, де є вчитель

Попри евакуацію, Білозерській громаді вдалося зберегти майже 90 відсотків педагогічних працівників.
За словами Андрія Діброви, дефіциту кадрів сьогодні немає. Рятує і внутрішнє сумісництво – один учитель може дистанційно викладати одразу у кількох школах громади.
Найбільше педагогів і школярів нині живуть в Одеській, Миколаївській, Вінницькій, Харківській областях, є й Львівській, Тернопільській, а також у Кривому Розі та Кропивницькому.
Складніше з родинами, які виїхали за кордон. Європейське законодавство передбачає, що українські діти мають навчатися в школах країни перебування. Частина поєднує дві освіти: дитина відвідує місцеву школу і водночас залишається учнем школи Білозерської громади. Є й ті, хто принципово не віддає дітей до іноземних закладів освіти й продовжує навчання лише онлайн у своїй школі.

Війна руйнує школи

Сьогодні пошкоджені всі одинадцять закладів загальної середньої освіти Білозерської громади.

Білозерський ліцей №1 понівечений російськими обстрілами.

Білозерська гімназія №3 майже зруйнована — будівля залишилася без даху.

У гімназії №2 реактивний снаряд пробив перекриття — впали бетонні плити.

Велетенська гімназія практично знищена двома керованими авіабомбами.

Серйозних руйнувань зазнали Дніпровська, Правдинська, Томинобалківська гімназія, де пошкоджені будівлі, укриття та зруйновані спортивні зали.

Найважча ситуація — у Білозерці, Дніпровському, Кізомисі, Велетенському, Томиній Балці. Ці та інші прибережні населені пункти залишаються у червоній зоні.

Тут російські удари руйнують не лише школи. Люди втрачають свої будинки, починають життя заново в інших містах і селах. Разом із ними дедалі далі від рідної громади віддаляються і діти.

Учні продовжують перемагати

Попри війну, школярі Білозерської громади продовжують доводити, що бажання вчитися і досягати успіху сильніше за обставини.

Уже третій рік поспіль школи громади беруть участь у Фізкультурно-оздоровчих заходах та змаганнях “Пліч-о-пліч всеукраїнські шкільні ліги” під гаслом “Разом переможемо” Учні змагаються з баскетболу, волейболу, легкої атлетики, футболу, черлідингу, та інших видів спорту.

Цього року Правдинська гімназія посіла друге місце в обласних змаганнях з волейболу серед команд дівчат. У ІІI обласному турі в командній першості команда з черлідингу “Миролюбівка” Миролюбівської гімназії посіла ІІ почесне місце.

І ці перемоги теж були незвичними — дистанційними. Школярі виконували спортивні вправи, записували їх на відео, а журі оцінювало результати.

У рамках проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади», за запрошенням Соколівської громади Кропивницького району Кіровоградської області, відбулася дводенна поїздка дітей з Білозерської громади, в межах якої було заплановано екскурсію місцевим дендропарком, купання в басейні, а також товариська гра з футболу.

Попри війну, ушколах Білозерської громади продовжується впровадження реформи Нової української школи. У 2025 році заклади загальної середньої освіти отримали нові підручники для учнів 1, 2, 6 та 8 класів. Дистанційне навчання не стало паузою і для самих педагогів. Учителі постійно підвищують кваліфікацію: беруть участь в онлайн-вебінарах і конференціях, навчаються на платформах “На урок”, “Prometheus”, “EdEra”, “Освіта.Дія”, ХАНО, проходять курси Міністерства цифрової трансформації, займаються методичною роботою, реалізовують власні плани професійного розвитку та отримують відповідні сертифікати.

За словами Андрія Діброви, окрему увагу в громаді приділяють дітям з особливими освітніми потребами. Із ними дистанційно працює Інклюзивно-ресурсний центр Білозерської селищної ради, який надає підтримку не лише дітям, а й їхнім батькам. Нині на обліку центру перебуває близько 100 дітей.

Ще одним кроком стала міжнародна співпраця. Завдяки дружбі між Білозерською громадою та угорським містом Захонь, з яким у квітні цього року підписали Меморандум про співпрацю, двадцятеро дітей громади з 11 по 20 липня побували в Угорщині. За запрошенням мера Захоня Ласло Хельмеці вони змогли відпочити, оздоровитися та побачити Європу.

Важливою частиною позашкільного життя залишається національно-патріотичне виховання. У всіх закладах загальної середньої освіти громади триває Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра “Сокіл” (“Джура”). У кожній школі де діти вчаться командній роботі, відповідальності, взаємодопомозі та поглиблюють знання з історії й традицій України.

Окрема гордість — Білозерська мистецька школа. Вона відновила дистанційне навчання ще у 2023 році. Відтоді 120 її вихованців, займаючись онлайн зі своїми викладачами, постійно стають переможцями міжнародних та всеукраїнських конкурсів.

У школах громади продовжують працювати й гуртки. Після уроків діти можуть займатися тим, що їм до душі: відвідують “Юного художника”, “PRO Фото”, гуртки конструювання та моделювання одягу, “Юного правознавця”, “Сувенірний” та інші.

Навчання не зупинили блекаути

Минулої зими війна поставила перед освітянами нові виклики.

Російські удари по енергетичній інфраструктурі залишали людей без світла і тепла. Та навіть тоді навчання не припинилося.

Учителі знаходили можливість працювати на зарядних станціях, павербанках, шукали місця зі стабільним інтернетом і продовжували проводити уроки.

У Zoom та Google Meet проходили не лише заняття, а й батьківські збори, педагогічні наради, зустрічі з учнями.

”Ми не зупинили навчання. І будемо працювати далі, що б не сталося”, – говорить Андрій Діброва.

Він зізнається, що найбільше сьогодні захоплюється своїми колегами.

”Багато педагогів втратили житло. Дехто й досі проводить уроки з прифронтових населених пунктів. Інші працюють із різних областей України, але щоранку виходять на зв’язок зі своїми учнями.

Особливо, каже він, вражає робота вчителів початкових класів. Годинами вони не відходять від комп’ютерів, навчаючи дітей не лише читати й писати, а й користуватися гаджетами, працювати в онлайн-середовищі й не втрачати інтересу до навчання.

”Якщо дитина хоче навчатися – вона буде навчатися. Якщо вчитель хоче навчити – він знайде спосіб. І дуже важливо, щоб батьки довіряли педагогам”.

І попри всі труднощі, наголошує Андрій Діброва, заклади освіти Білозерської громади впоралися та забезпечили якісне завершення навчального року.

Недалеко від дому

Андрій Діброва очолює управління освіти, культури, молоді та спорту Білозерської селищної військової адміністрації з 1 січня 2026 року. До цього працював заступником начальника управління, ще раніше – заступником директора дитячо-юнацької спортивної школи, тренував юних футболістів.

Він родом із Білозерки. Тут минуло його дитинство, тут грав за місцеву футбольну команду “Іскра”, тут створив сім’ю. Дружина Аліна працює вчителькою географії у Білозерському ліцеї, син Єгор також навчається у цьому закладі.

Майже всю окупацію родина залишалася вдома. Виїхали лише у вересні 2022 року, коли російські військові почали примушувати освітян до співпраці. Оселилися неподалік – в Одесі. Уже після визволення правобережної Херсонщини, у березні 2023 року, повернулися.

”Далеко від дому їхати не хочемо. Ми тут народилися, тут живемо. Це наша земля. А небезпека сьогодні, на жаль, є всюди”, – каже Андрій Діброва.

Любов до футболу він не залишив і під час війни.

На новому місці зібрав команду хлопців 2014–2017 років народження. Спочатку тренував її сам, а згодом передав молодому наставнику. Сьогодні юні футболісти проводять товариські матчі з командами Чорнобаївської громади, міста Херсон, беруть участь в обласних турнірах. Цього року серед восьми команд вони посіли четверте місце на обласних змаганнях у Миколаєві.

Відновлення почнеться з укриттів

Про майбутнє Андрій Діброва говорить без ілюзій. Навіть якщо війна закінчиться завтра, школи не відкриють свої двері наступного дня. Відбудову потрібно починати з укриттів. Сьогодні без них не може працювати жоден навчальний заклад.

У громаді є шість протирадіаційних укриттів цивільного захисту. П’ять із них вдалося відновити за підтримки міжнародних партнерів, благодійних організацій, донорів та громад партнерів. Усі відновлювальні роботи проводилися вже під час повномасштабного вторгнення. Та російські обстріли продовжують нищити навіть те, що вже вдалося відновити.

Не меншої шкоди зазнала й дошкільна освіта. Із тринадцяти дитячих садків громади пошкоджені дванадцять. Найбільших руйнувань зазнали заклади у Дніпровському, Велетенському, Кізомисі, Томиній Балці та Білозерці.

Призупинили роботу дитячо-юнацька спортивна школа, Центр творчості дітей, юнацтва та молоді Білозерської селищної ради, більшість закладів культури.

Відбудувати потрібно не лише приміщення

Наприкінці розмови Андрій Діброва насамперед просить подякувати педагогам.

”Вони у нас титани. У надзвичайно важких умовах тримають освітній фронт”.

Дякує батькам, які, попри війну й евакуацію, не втратили довіру до своїх шкіл, підтримують зв’язок із педагогами й допомагають дітям навчатися. А найбільше – самим учням.

“У них війна забрала звичайне дитинство. Вони не бігають коридорами на перервах, не збираються після уроків, не повертаються додому разом із друзями. У дітей це вкрали”.

Наостанок Андрій Діброва додає слова, які, мабуть, і стали головною думкою нашої розмови.

”Відродити можна все. Але потрібно відбудувати не лише школи. Потрібно відновити бажання людей повернутися додому. А справжнє відродження, на його думку, почнеться з того дня, коли до відбудованих шкіл знову прийдуть діти… Коли після літніх канікул класи пахнутимуть свіжою фарбою, миром і спокоєм, а в коридорах лунатиме дитячий сміх. Саме заради цього сьогодні Білозерська громада продовжує тримати свій освітній фронт”.

Ірина Квітка