“Поодинці ми краплинки, а разом – цілий океан”– голова правління ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” Елла Петренко

У час, коли світ здається хаотичним і жорстоким, а щоденні новини наповнені тривогою, зустрічі з людьми, які роблять добро, стають особливо цінними.

Елла Петренко саме з таких. Голова правління ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” щодня намагається змінити життя в громадах на краще. Вона шукає рішення там, де здається, що їх немає, впроваджує успішні ініціативи у громадах Херсонщини, розвиток яких через війну просто зупинився, і надихаючись результатом, упевнено йде далі.

Стежачи за діяльністю організації та пишучи новини про роботу команди ГО “Білозерський центр регіонального розвитку”, у журналістів сайту “Білозерка.Інфо” давно виникло чимало запитань до керівниці громадської організації. Однак, чесно кажучи, всі вони так чи інакше зводилися до одного: як в реаліях війни не опустити руки, де знайти сили й внутрішні стимули допомагати іншим тоді, коли й самому важко справитися з викликами сьогодення? І що мотивує взагалі змінювати життя довкола? А може, Елла знає більше, і бачить світло там, де зараз темрява? Спробуємо дізнатися.

“Мене підживлюють маленькі ініціативи – разом з сусідами ми облаштували дитячий майданчик і налагодили роздільний збір сміття”

Елла Петренко родом із Широкої Балки. Пригадуючи свої юнацькі роки, вона каже, що потяг до громадської роботи відчувала скільки себе пам’ятає. Лідерка в класі та староста групи, а під час студентських років доєдналася до молодіжних рухів Херсону.

Дівчина навчалася в Херсонському національному технічному університеті на інженера комп’ютерних систем, проте надихалася спілкуванням з людьми і завжди прагнула дізнатися щось нове.

“Технічна освіта дала мені можливість почуватися впевненим юзером у світі інноваційних технологій. І сьогодні, коли потрібно швидко знаходити функціонали, переходити на нові платформи, ці знання допомагають мені орієнтуватися у такому просторі. Втім я завжди шукала більшого, відчувала потяг до тих активних людей, яких інші часто вважали диваками”, – усміхаючись, розповідає керівниця Центру регіонального розвитку.

Насичене громадське життя Елли почалося з волонтерства на телефоні довіри громадської організації “Успішна жінка”, а знайомство із активістами Максимом Єлігулашвілі та Михайлом Гончаром із Херсонської обласної громадської організації “Молодіжний центр регіонального розвитку” переросло в заснування осередку у Білозерці.

“У 2006 році ми з подругами у Білозерці відкрили осередок “Молодіжного центру регіонального розвитку”, а у 2016-му перереєстрували його у самостійну громадську організацію “Білозерський центр регіонального розвитку”, – розповідає про заснування ГО Елла Євгеніївна.

Тим часом жінка вирішила продовжити навчання в Українському католицькому університеті за сертифікованою програмою “Управління неприбутковими організаціями”, а натепер закінчує магістратуру з курсу психології.Також активістка бере участь у форумах, майстер-класах, ретритах, конференціях громадських організацій. Таке навчання безупинно стимулює Еллу писати проєкти і впроваджувати громадські ініціативи на рідній Херсонщині.

“У громадській організації були у нас і великі, і маленькі проєкти, на рівні громади, району і на рівні будинку, ОСББ. До війни ми створили креативний простір “Крила”. Це було цікаве дозвілля для дітей і молоді. Впровадили клуб настільних ігор, влаштовували кінопокази, разом з психологинею Інною Корміленко адміністрували клуб “ЩасливаЯ”. Навіть для свого багатоквартирного будинку написала грант на облаштування дитячого майданчика на подвір’ї ОСББ, потім  налагодили роздільний збір сміття…” – ділиться Елла.

“Куди ми? Що з нами буде? Де знайдемо притулок?”

Колектив зростав, робота набирала обертів. Тепер у Центрі надавали юридичну, психологічну, профорієнтаційну підтримку. На постійній основі в ГО працювали 3–4 члени організації, задіювалися до 12-ти волонтерів. До війни у громадах колишнього Білозерського району завдяки Центру вдалося реалізувати понад 20 проєктів!

У 2016 році команда ГО “Білозерський Центр регіонального розвитку” взяла участь у проєкті “За прозорі бюджети”, в рамках якого активісти намагалися працювати у партнерстві з сільськими радами. До речі, сама Елла Петренко була менторкою в громадах не лише Херсонщини, а й Запорізької та Миколаївської областей.У 2021 році волонтерки таки знайшли комунікацію з керівниками Білозерської громади, зібрали пропозиції громадян до бюджету та розробили “бюджет для громадян”.

Активістки проводили в школах правопросвітницькі заходи, а перед повномасштабною війною подали заявку, і разом із відділом освіти виграли проєкт від програми “Мріємо–діємо”. Планували облаштувати в Білозерці просторий креативний простір для роботи з дітьми й молоддю.

“Перед війною ми шукали приміщення, яке б відповідало усім стандартам інклюзивності, у січні 2022 до нас навіть вже приїжджали фахівці-інженери від програми “Мріємо–діємо”, яким ми пропонувати відповідні будівлі. А потім сталася війна…” – на мить зупиняє розмову Елла.

24 лютого активістка прокинулася від вибухів в Чорнобаївці. Її чоловік тоді працював у галузі сільського господарства, а того дня був у своїх батьків у Станіславі. Еллу з дітьми він швидко забрав також у село.

“Далі було чимало дзвінків від колег, друзів, волонтерів з громадських організацій з різних куточків України. Усі щиро хотіли допомогти, тож доки була в Станіславі, організовувала доставку гуманітарної допомоги, забезпечуючи людей найнеобхіднішим. Та треба було виїжджати, бо залишився єдиний коридор. Той шлях до Миколаєва я хочу забути, але пам’ятатиму завжди… Одні посеред степу, аж раптом чоловік каже: за тією посадкою можуть бути росіяни… І я подумки будую алгоритм дій: як буду відчиняти двері автівки, виштовхувати дітей, рятуючи від небезпеки… Та обійшлося. Дісталися до Миколаєва, потім до Одеси. Там зупинилися у незнайомих волонтерів.  І врешті – Тульчин, Ладижин, Вінниця, де залишаємося понині”, – розповідає жінка.

“Туди, де ти можеш допомогти, сьогодні потрібно не йти, а бігти!”

За словами керівниці громадської організації, частина команди ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” вимушено релокувалася, а частина – залишається на Херсонщині. Між собою волонтерки жартують, мовляв, у релокації тепер мізки, а руки – на місці. Елла розуміє, скільки мужності та людяності треба мати, щоб під обстрілами, не шкодуючи себе, добиратися у прибережні та віддалені села, аби доставити людям гуманітарні вантажі, надати юридичну і психологічну підтримку.

Сама ж голова правління ГО “Білозерський центр регіонального розвитку”, маючи давні знайомства з волонтерами, активістами, фахівцями міжнародних організацій, знайомлячись з новими партнерами, готує проєктні заявки, аби допомагати землякам та, попри війну, підтримувати й розвивати життєспроможність рідного краю.

“Звичайно, з початком війни на першийплан вийшла гуманітарна підтримка людей. І добре, що у партнерів, які взялися нам допомагати, була довіра до нашої команди, бо від заснування ми звикли працювати прозоро – на сайті є звіти про кожен рік діяльності ГО”.

Наразі організація втілює грантові програми, пропонує громадам соціальні ініціативи та рішення, шукає донорів від міжнародних установ, працюєо над пакетами документів.

“Звісно, наші проєктні заявки не завжди перемагають в конкурсах, але ми намагаємося зробити все, аби бути максимально корисними людям та громадам. Та у нинішніх реаліях треба не йти, а бігти туди, де твоя цільова аудиторія, де ти можеш допомогти!” – ділиться досвідом Елла Євгенівна.

Після цих Еллиних слів одразу виникає питання: а зупинитися не хочеться?

“У всіх є моменти, коли руки опускаються, особливо у час війни…  А у вимушених переселенців є ще й бентежні думки про те, де твій дім і кому ти потрібен. Та я впевнена: якщо ти відкритий до світу, то обов’язково буде підтримка навзаєм! Коли торік ми проводили ретрит для нашої команди, до душі мені припав вислів: «Поодинці ми – краплинки, а разом – цілий океан», – відповідаючи на запитання, говорить активістка.

Про впровадження цікавих проєктів та їх реалізацію Елла може розповідати годинами. Адже таких ініціатив дуже багато.

Пригадує про співпрацю з ACTED та фондом “Життєлюб”, завдяки яким надали гуманітарну допомогу мешканцям Херсонщини, проєкт міжнародної організації  Save the Children,  коли команда проводила групові та індивідуальні заходи з батьками на тему психоемоційного стану розвитку дітей, як допомагали облаштовувати укриття в школах Білозерської  та Чорнобаївської громад, як після деокупації  збирали запити сільрад та передавали обладнання  від UCBI для ЦНАПів, укриттів, соціальних установ, як завдяки допомозі фонду RAZOM for Ukraine возили дітей на оздоровлення, і як тепер впроваджують пілотний профорієнтаційний проєкт разом з Alert для жінок, аби зробити їх фінансово спроможними.

У 2023 році “Білозерський Центр регіонального розвитку” в п’яти громадах Херсонщини реалізував проєктів на 20 мільйонів гривень, і на кінець цього, 2024 року, громадська організація також уже наблизилася до цих цифр.

“Якщо не відчиняються одні двері, то треба стукати в інші!”

Елла каже, що нові ініціативи можуть з’являтись зовсім неочікувано, буває, коли громадська організація пропонує можливості, а партнери кажуть: “Ні, нам не потрібно, ми самі”. Вона зізнається, що це розчаровує. Але то не катастрофа і треба йти далі.

“Якщо не відчиняються одні двері, то потрібно стукати в інші. У виграші мають бути люди, ми їм потрібні! Якщо ми у цей важкий час зробимо щасливішою хоча б одну людину, то наші зусилля не марні!  Зараз бачимо велику потребу у підтримці жінок, чиї чоловіки на фронті, пропали безвісти.  Їм потрібен соціум, спілкування. Нашим фахівцям ще потрібно пройти відповідне навчання, бо головне – не нашкодити”, – розповідає Елла про плани.

Зізнається, що сама працювала з психологомі радить усім, хто має потребу, знайти свого фахівця.

“Білозерка – ось моє все!”

Активістка переконана, її рятує робота.

“Мені потрібна динаміка, рух, нові знання… А коли ти, навчаєш, коригуєш, допомагаєш вийти з кризової ситуації, і бачиш, що можеш змінювати громаду через людей, то це надихає!” – ділиться голова громадської організації.

При цьому жінка зізнається, що не любить великих міст.

 “Після вимушеного переїзду я зрозуміла, що мені не подобається жити у великому місті. Білозерка – ось моє все! Не село і не місто… Всі одне одного знають, і від того ти наче в більшій безпеці. Тут менше ресурсів, але люди відкритіші, є простір і усвідомлення, що ти можеш їм допомогти! А мій досвід показує, що в селі можна робити класні речі. Тому ми відкриті до співпраці, з радістю приймемо в свою родину нових волонтерів, членів, і готові бути там, де потрібні” – натхненно говорить наша співрозмовниця.

Перебуваючи з сім’єю далеко від рідного краю, Елла дуже хоче повернутися у Білозерку. Але наразі важка безпекова ситуація не дозволяє сім’ї приїхати туди, де залишили затишок і спокій. Їхній будинок частково пошкоджений, друзі та знайомі роз’їхалися по світу.

“Я втратила відчуття дому, причетності до спільноти. Але моя родина, улюблена робота, спілкування з однодумцями, волонтерами, які, ризикуючи собою, допомагають іншим, – це та опора, що дозволяє усміхатися новому дню. Тому, друзі, живемо своє єдине неідеальне життя і тримаємо баланс!” – щиро радить Елла Петренко.