Подорож до внутрішнього спокою та щастя. Історія психологічної допомоги

0
61

До мене прийшла жінка. Вона ввійшла в кімнату і завмерла на порозі. У руках  не зупиняючись «жмакала» маленький клуночок. Видно було що вона дуже хвилювалася. Зазвичай, я так не роблю, проте її слова, міміка, жести досягли своєї мети і я погодилася піти до неї додому. 

Її чоловік втратив сенс життя. Він лежав днями на дивані. І майже не спілкувався. В ті рідкі хвилини, коли щось казав – виявляв небажання ТАК жити… Вона розповідала, що її серце крається від того, що вона бачить. І так триває вже декілька місяців. Коли почула про приїзд психолога у село – пішла. Наважилася, хоч і казала, що всю ніч не спала. Переживала не тільки про те, що психолог не погодиться прийти додому. А і про те, як відреагує чоловік на прихід«названої гості». 

Упускаючи подробиці, скажу, що цілу годину ми розмовляли… Весь цей час я уважно слухала, намагаючись«зачепитися» за інтерес до чогось. Серед сірого розчарування у житті; серед чорного розпачу війни; серед зруйнованої війною справи всього життя; серед виснажливої хвороби та важкої реабілітації; серед втрати родинних зв’язків через вимушене переселення дітей та онуків здавалося, що немає того світла у кінці тунелю…

А потім я знайшла! Ми говорили про дитинство. І про те, що батько вщепив любов до мандрів. І що раніше він їздив, відкриваючи нові міста України для себе. І сам, і з дружиною. І кожного разу з поїздки привозив…натхнення. І навіть 2-3 дні були насиченими і сповненим життям у новому просторі інших міст. 

  • А коли ви останній раз виїжджали? Що заважає поїхати? 
  • Війна ж…
  • Так. Війна. Нас визволили з окупації. Шлях відкритий. 
  • Якось це не на часі…

 

Ми говорили і говорили…

Зі втомленого «старця» з’явився цікавий, мудрий чоловік з блиском в очах. Це була інша людина. Він розповідав про мрії, плани на поїздки. Він згадував минулі часи та цікаві випадки під час мандрів…

Коли за мною закривалися двері, я почула чоловічий голос: «Ось бачиш, нічого воно не дає, ті твої психологи…»

А навесні я його зустріла. Випадково. У магазині. Цей красивий чоловік, з іскрами в очах розповів, що приїхав з поїздки. Він захопливо розповідав, що там бачив, які емоції прожив…

– Хочу дружину відвезти туди. Нехай також насолодиться цими видами. Та і відпочине… Коли як не зараз. Все життя ми важко працювали. Війна забрала все, крім будинку. Проте, навіть на маленькі гроші можна жити «на повну». Не гроші важливі, а бажання і мрії!

Я йшла додому і співала в середині себе, а по щоках текли сльози. Так, психологи теж люди! І кожна зцілена душа – це мій особистий привід для щастя! Ось така вона, робота психолога, що «нічого не дає».

 

Інна Корміленко, психологиня ГО  «Білозерський центр регіонального розвитку»

Ініціативу «Заклади культури в деокупованих громадах Херсонщини як осередки психологічної та правової підтримки мешканців» впроваджує ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» за сприянням Програми розвитку ООН (UNDP) в Україні за фінансової підтримки Уряду Данії.

Фото з архіву ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» та Сanva

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь