Пів століття в хірургії

Для Миколи Антоновича Шеремета шлях до медицини був довгим і тернистим. Представникам його покоління треба було виявити неабияку силу волі й наполегливість, аби здобути обрану професію. Як засвідчив час, зусилля не були марними…

Микола Антонович народився 19 листопада 1934 року на Чернігівщині у великому селі Нова Басань. Мама працювала на колгоспному полі, батько був ковалем. Микола став п’ятою, найменшою дитиною в родині.

“Дитинства, як і юності, у нас, можнасказати, не було, – згадує лікар, – війна, окупація, а потім – голод 1947 року. Та й пізніше не бачили достатку”.

До школи пішов у 1941 році, там навчали німецької мови. Але згодом, з настанням холодів, кинув навчання. Знову у перший клас вирушив у 1943 році.

“Наше село звільнили 15 вересня і відразу відновилися заняття у школах”, – розповідає чоловік.

Після закінчення 7 класів хотів вступати до медичного училища, але передумав. Щоб отримувати там стипендію, треба було дуже добре вчитися, і Микола Антонович сумнівався, чи це йому до снаги. Тому пішов у Ніжинський ветеринарний технікум. Після його закінчення у 1954 році молодого спеціаліста направили у Рівненську область. Трохи працював у сільському ветеринарному пункті, а потім його призвали до армії. За два роки служби у повітряно-десантних військах здійснив 15 стрибків з парашутом. Під час служби ні на хвилину не залишав думок про медицину. Після демобілізації поїхав у Крим, влаштувався ветеринарним фельдшером у радгосп у Євпаторійському районі і готувався вступати до вузу. Від часу навчання у школі минуло вже кілька років, але навіть проконсультуватися було ні з ким – у селі працювала лише початкова школа. Проте це не завадило Миколі Антоновичу у 1959 році успішно здати вступні іспити і стати студентом Кримського медичного інституту.

На той час вже був одружений, сину виповнився рік. Тож навчання доводилося поєднувати з роботою – працював на залізниці, заводі. На запитання, як це можливо, Микола Антонович відповідає:

“Дуже просто. Уранці – заняття в інституті, а потім – робота в другу чи третю зміну. Так усе і встигав”.

У 1965 році закінчив інститут за спеціальністю “лікарська справа” і отримав направлення на Херсонщину. В обласному відділі охорони здоров’я пропонували роботу за різними лікарськими спеціальностями, але Микола Антонович наполіг на тому, що хоче працювати саме хірургом. Така вакансія була у Білозерці. Районна лікарня на той час мала 70 ліжок, усі відділення – в одній будівлі. У палатах часто не вистачало місць, хворих доводилося розміщувати у коридорі.

Навіть у таких умовах хірурги успішно оперували. Поступово лікарня розширювалася, умови покращувалися, але хворих менше не ставало. Із листопада 1972 року по січень 1999 року Микола Антонович очолював хірургічне відділення. За цей час здійснив тисячі планових і ургентних операцій. Були і вогнепальні поранення, і трепанації черепа, і операції на кістках, і торакальні… Робота є робота, тому для хірурга не важливо, кому надавати допомогу. Але зізнається, що найважче оперувати п’яних:

“Не слухаються, “воду варять”, під дією алкоголю часом неадекватні”.

Микола Антонович брав активну участь в організації і створенні 60-ліжкового хірургічного відділення. Коли у районі постало питання про будівництво багатопрофільного корпусу лікарні, Миколу Антоновича відрядили до столиці для затвердження проєкту. І це йому вдалося. За свідченнями колег і пацієнтів, лікар став неперевершеним майстром операцій на шлунку. Справа в тому, що раніше виразка шлунку була проблемою хірургів, бо погано піддавалася терапії. Так що на рахунку Миколи Антоновича безліч врятованих пацієнтів. Зараз розроблено багато ліків, тому резекцію шлунку роблять нечасто, лише у термінових випадках.

Із січня 1999 року М. А. Шеремет працює лікарем-хірургом у поліклініці. До весни цього року мав ще й ургентні чергування. Мало яке з них обходилося без операцій, а такі термінові втручання дуже складні, адже рішення треба приймати невідкладно, немає часу підготувати пацієнта і себе.

Маючи вищу кваліфікаційну категорію з хірургії, Микола Антонович виховав цілу плеяду послідовників. Кожен, хто працював разом з ним, вважає себе учнем М. А. Шеремета. Нинішній завідуючий хірургічним відділенням О. В. Сірик запевняє:

“У тому, що я відбувся як хірург, велика заслуга Миколи Антоновича. І не лише у плані медицини. У 1974 році мене, інтерна, прислали у Білозерку “на прорив”: так сталося, що Микола Антонович залишився єдиним хірургом. Тож саме у нього я навчався професійній майстерності, а значення практики у нашій справі неможливо переоцінити”.

Сьогодні найближчий колега М. А. Шеремета – травматолог поліклініки В. М. Арабаджі. У тісному тандемі вони працюють не один рік, можуть завжди повноцінно замінити один одного.

“Але для мене Микола Антонович і зараз залишається наставником. визнаючи його авторитет, я завжди з пошаною дивлюся на нього знизу вгору”, – говорить Володимир Микитович.

Лікарська професія вимагає постійного навчання, самовдосконалення, вчитися потрібно все життя. Микола Антонович завжди був активним у цьому плані, постійно їздив на курси, привозив нові технології, запроваджував їх у відділенні. Постійно розширював свої знання в хірургічній практиці, протягом багатьох років передплачуючи медичну газету “Медікул амікус” та журнал “Клінічна медицина”. Він був умілим керівником і організатором, дбав, щоб лікарі вчасно отримували нові категорії.

Тож колектив відділення залишався стабільним. Для Миколи Антоновича нема дрібниць у роботі, наприклад, вимагав такого режиму в операційній, що інспектор Фреймут відпочиває. Колеги називають його корифеєм хірургічної служби району. Він належить до тих людей, для яких не існує вікових обмежень у роботі. Сьогодні Микола Антонович – другий найстарший за віком діючий хірург в області.

Людяний, коректний і комунікабельний, Микола Антонович має незаперечний авторитет серед лікарів і пацієнтів не лише району. Його високо цінують на обласному рівні. М. А. Шеремет тривалий час був членом правління обласного хірургічного товариства, має безліч грамот і подяк, у тому числі облдержадміністрації, управління охорони здоров’я, у 2004 році отримав відзнаку Міністерства охорони здоров’я України. Про високий професіоналізм Миколи Антоновича свідчить і той факт, що у свій час його призначили керівником інтернатури Олександра Сірика – сина О. В. Сірика. Рідкісне явище, коли районному хірургу доручають таку справу.

Микола Антонович – багатогранна людина. Товариський, дуже гарно співає, знає безліч пісень. Довгий час був учасником хору медпрацівників. Колеги називають його енциклопедією анекдотів та історій про старих хірургів. Це глибоко ерудована людина, має чудову пам’ять. Багато читав і зараз читає українську, російську і світову класику, пам’ятає імена авторів і зміст їхніх творів, цікавиться життям України і світу. Він активний і веселий, готовий до подорожей, тому не відмовляється зустрітися з однокурсниками, родичами. Однак жоден з трьох синів лікаря не продовжив справу батька. Але своїми знаннями, вмінням і майстерністю він щедро ділився з колегами.

19 листопада М. А. Шеремет відзначатиме 80-річний ювілей.

Майже 50 років свого життя він лікує жителів нашого району, перші пацієнти вже приводять на консультацію своїх онуків. Не зважаючи на вік, Микола Антонович і зараз у строю, готовий лікувати, консультувати, дарувати здоров’я. Тож бажаємо вельмишановному ювіляру доброго здоров’я, подальших успіхів у роботі і всіляких гараздів!

Вікторія Ружина

“Придніпровська зірка”, 14.11.2014 р.