Пенсіонерка з Білозерки пише патріотичні вірші та вірить у перемогу України

Валентину Іванівну Кравченко з Білозерки можна сміливо назвати довгожителькою – жінці вже виповнилося 80 років. Неймовірний оптимізм та любов до людей допомагають їй виживати під час війни.

Про молодість душі та вагому соціальну допомогу білозерчанка розповіла нашому виданню.

“Не знаю, я всім кажу, що маю 18 років, це мої відчуття. Бо можу і пісню заспівати, і пожартувати, і взагалі – почуваюся всередині молодою. Хоча живу одна, у мене є моя золота Лариса (соцпрацівниця Лариса Питомець – ред.), яка в усьому мені допомагає. Бо, звісно, вже й спина та ноги не завжди слухаються”.

Валентина Іванівна вже життя пропрацювала перукаркою і завідувачкою перукарні, обслужила тисячі клієнтів та виховала понад 200 молодих майстринь перукарської справи. Каже, що була щаслива в цій професії, бо саме до неї лежала душа.

“Мама моя не дуже схвалювала мій вибір, але я затялася – тільки перукаркою хочу бути, і все! Поступила в училище, мала неабиякі успіхи, тож швидше за всіх отримала посвідчення, бо високо оцінили мої здібності та бажання працювати. У мене добре все виходило, мене керівництво заохочувало грамотами, і не тільки. От, у 1973 році подарували позолочений годинник, приємно. Я дуже любила свою роботу”.

Хоча пані Валентина вже на пенсії, до неї все одно звертаються її колишні клієнти з проханням підстригти. Вправну майстриню досі цінують клієнти і навіть вітають із днем народження.

“У мене шостого січня день народження. Торік приходили мої клієнти: і квіти приносили, і шампанське, і торт, вітали мене. А я за стіл запрошувала, бо наготувала,  хотілось пригостити”.

Також Валентина Іванівна згадує, що п’ять років тому запросила жити до себе на квартиру земляка, Анатолія Оврамовича, у якого складні стосунки з родичами. Йому 87 років, він уже ходить з паличкою, тож соціальна робітниця Лариса Питомець з Білозерського Центру надання соціальних послуг допомагає і йому.

“Ларисочка нам як рідненька, все зробить, принесе, поспілкується. Адже я вже 11 років без чоловіка, він помер. Але, знаєте, після його смерті я почала писати вірші, їх і друкували. Мені так легше стає, коли вірші створюю. Онучка каже, що пишається мною, що я творчістю займаюся…”