
Овочевий рай. 10 цікавих фактів про село Велетенське
Кожний населений пункт нашої рідної Херсонщини має свої унікальні риси. Так, мальовниче село на правобережжі заплави Дніпра, вздовж протоки Борщівки – Велетенське або Велетень, як його називають місцеві, десятиріччя відомо всій Україні неймовірно смачними овочами та працелюбними жителями.
Тож пригадаймо 10 цікавих фактів історії Велетенського.

До 1917 року землі, де нині розташоване село, належали поміщикам Скадовським, а потім Профатілову. Виникло Велетенське і радгосп «Городній Велетень» згідно з рішенням радянської влади у 1929 році. Основною робочою силою в ньому стали вихованці дитячого будинку, який знаходився на території Благовіщенського монастиря у Приозерному. Багато з них так і залишилися жити у Велетенському: Ксенія Іванівна Бирюкова, Поліна Григорівна Донскова, Леонід Федорович Маленко.

У 30-х рр. 20 ст. у «Городньому Велетні» вирощували різноманітні сорти томатів, арахіс, кунжут, мексиканські помідори (фізаліс) як сировину для кондитерів, бавовник. Працювала тут і тваринницька ферма, вирощували також коней для армії.

Під час Голодомору 1932-33 років врятував місцевих годувальник-Дніпро. Директор радгоспу Бурлинський створив бригаду рибалок, які постачали в село рибу. На березі річки стояв великий казан, в якому варили юшку для працівників радгоспу та їх сімей. Саме завдяки цим заходам у Велетенському від голоду ніхто не помер.

Активна молодь Велетенського – Галина Гордієнко, Леонід Маленко, Галина Донскова, Леонід Топоров, Георгій Панченко (їх звали «Синя блуза») у 1935 році організувала велокрос в Одесу з трудовим рапортом. Зустрічали їх там з оркестром та кожному вручили за гарну роботу комплект камер та покришок на велосипед.

З 1937 по 1955 рр. (окрім періоду нацистської окупації) директором радгоспу став Симон Мойсейович Столпер. Старожили згадують його як інтелігентну, добру та енергійну людину, який дуже шанував і підтримував молодь. Так, радгосп придбав катер «Рєзвий» для масових виїздів на лиман і до Херсона.
Чималий дохід радгоспу давало вирощування насіннєвих культур: кабачків, огірків, кавунів, динь. Сушили фрукти та збирали насіння домогосподарки та пенсіонери. Їм безкоштовно надавалися кабачки, дині, кавуни – на їжу собі і тваринам, а насіння вони передавали радгоспу.

17 серпня 1941 року Білозерщину окупували війська ІІ-ої німецької та 4 румунської армій. На захоплених територіях нацисти встановили режим жорстокого терору. Так, у березні 1942 року окупаційне керівництво конфіскувало у населення Велетенського весь обмолочений хліб, соняшникові та інше насіння. Виходять розпорядження про обов`язкову здачу німецьким військам молока, яєць, свинини, меду.
«Городній Велетень» працював у період окупації під тією ж назвою. Вирощували в основному зернову групу, овочі, боби та тютюн. За виконану норму нацисти давали робітникам 500-700 г хліба з ячменю та устюків. А хто норму не виконував, не отримував нічого.

Зі спогадів Примиренка А.П.
“Нашу сім`ю, після того, як батька заарештувало гестапо, вигнали на вулицю, тоді на свій ризик нас прихистив на 5 відділку Алі Гусейнов. Люди змушені були красти їжу у фашистів. і лише тому не попадались, що наш Алі Мухамедович нікого не видавав окупантам. Так і жили – мучились до 13 жовтня 1943 року, бо саме тоді під крик «Wed!» і свист нагайок всіх мешканців радгоспу погнали степом в сторону Киселівки.
Більшість велетенців жило в Максимівці (там фашисти спалили на вогнищі дружину воїна В. Гуняш та його 4-х дітей). Ми жили у поляків в селі, біля станції Засілля, в сім’ї Барбари Кірхер. В цьому ж селі жили сім’ї Жигалова В. і Полусняка Г. Після звільнення радгоспу всі мешканці повернулися додому лише у березні 1944 року. Більшість жила в землянках, а на 2 відділку навіть у бліндажах».

За відважну боротьбу з нацистами 90 велетенців було нагороджено орденами та медалями. 41 житель радгоспу так і не повернувся з поля бою – Героям у центрі села встановлено меморіал, побудований за проєктом та під керівництвом Василя Федоровича Примиренка.

Після закінчення Другої світової війни “Городній Велетень” продовжив вирощування овочів. Помідори сорту «Велетенські» мали великий попит у всьому СРСР, а шпинат і редиска вивозились і на Камчатку, і на Північ. У квітні 1963 року на базі консервного заводу і радгоспів «Городній велетень» та «Овочевий», розташованих недалеко від міста, було створено Херсонський консервний комбінат.

У “Городньому Велетні” вирощували помідори, салатний перець, баклажани, кабачки, редиску, шпинат, капусту, столові та цукрові буряки, кукурудзу. 1/3 площ відходила під озимі та ярові зернові, зернобобові (горох, люцерна) та технічні (соя). Значна частина земель відводилась під багаторічні та однолітні трави та фруктові сади.

Російські військові захопили Велетенське в перші дні повномасштабного вторгнення в Україну. Але, як розповідають місцеві жителі, не базувалися постійно. Заїжджали на бронетехніці та “Уралах”, перевіряли – шукали наших військових. Переважно це були вояки з “ДНР” та “ЛНР”. Ходили з обшуками по домівках.

Проте місцеві жителі вірили й чекали на звільнення від окупантів, яке відбулося 11 листопада 2022 року.
Наразі Велетенське переживає важкі часи своєї історії: через цілодобові обстріли російської армії з села виїхало 80% населення. Проте ті, хто залишився, продовжують вирощувати городину та фрукти, бо наша щедра херсонська земля завжди прогодує своїх дітей, які сміливо і незламно працюють на ній.
Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу Людмилі Колєсніченко, Людмилі Островенко, Ользі Бєлінській, Світлані Мішиній.