Олена Бєлозоренко: «Під час обстрілів я накривала собою козу, а чоловік мене»

0
275

В період окупації перед мешканцями Станіславської громади постав складний вибір: залишитися по сусідству з ворогом або виїхати з рідного краю та шукати прихисток на чужині.

Олена Бєлозоренко разом із чоловіком Валентином вирішили нікуди зі Станіслава не їхати, адже розуміли, що несуть відповідальність за своїх кізоньок. Без турботливих рук господарів вони були приречені на загибель.

Плани мирного життя

До війни Бєлозоренки успішно розвивали власний бізнес-проєкт «Лиманська коза». Ще у 2012 році подружжя продало квартиру в обласному центрі та переїхало до Станіславу. Спочатку займалися вирощуванням городини, а через пару років придбали на базарі двох маленьких кізочок – Білку і Стрілку. Згодом, накопичивши досвід, Бєлозоренки розширили стадо до 18 голів. В основному розводили кіз зааненської породи, які давали добрі надої. Поштовх для подальшого розвитку бізнесу Олені дав Білозерський центр зайнятості, який направив її на спеціальні курси для приватних підприємців. На кошти, які жінка отримала для розвитку підприємницької діяльності, Бєлозоренки придбали холодильник для дозрівання сирів. Так почалася історія їхнього крафтового сироваріння.

Цією справою у родині займалася Олена, а Валентин доглядав за козами, годував та здоював тварин. З кожним роком асортимент «Лиманської кози» розширювався, а разом із ним і кількість клієнтів, які купували екологічно чисту продукцію. Згодом міні-ферма стала улюбленим місцем для херсонських туристів. Бєлозоренки регулярно приймали гостей, влаштовували для них дегустацію сирів, пригощали молоком, вином або чаєм, знайомили з козами. Туристичний напрямок бізнес-проекту надихав подружжя на подальший розвиток власної справи. Але всі плани зруйнувала війна.

Взаємний порятунок

Звістка про початок війни сколихнула увесь Станіслав. Спершу люди відмовлялися у це повірити, а потім почали думати, як жити у нових реаліях.

«Звісно діти за нас переживали, пропонували поїхати до них у Київ, але ми відразу сказали, що не зможемо жити без свого господарства, яке неможливо було забрати з собою. А лишити у Станіславі – це приректи їх на голодну смерть. Ми ніколи б не пішли на це, бо кози для нас – частина родини», – розповідає пані Олена.

На жаль, невтішна доля, від якої Бєлозоренки вберегли своїх годувальниць, чекала на багатьох тварин, господарі яких вимушені були полишити їх, втікаючи від війни. Через активні бойові дії із сусідньої Олександрівки полями розбрелися корови, свині, кози, кури, качки, собаки та коти.

Частину тварин, які прийшли до їхнього будинку, Бєлозоренки взяли у свою родину.

«Дехто з господарів приводив нам своїх кіз, коли виїжджав. Звісно ми не могли відмовити їм, адже розуміли, чим це може закінчитися для тварин. Проте окрім кіз, ми доглядали і годували ще й чужих собак та котів, які до нас приблудилися», – ділиться жінка.

Догляд за великим господарством, яке в окупацію збільшилося майже втричі, додав клопотів Бєлозоренкам. Проте тварини стали для них справжнім емоційним порятунком у важкі часи окупації. Догляд за господарством відволікав від тривожних думок.

Подружжя рятувало кіз, а вони – господарів. Оскільки молочної продукції у Бєлозоренків було більше ніж вдосталь, вони охоче ділилися нею з односельцями. Часто станіславці обмінювалися один з одним тим, що мали. До речі, Олена принципово не купувала російські товари у місцевих магазинах.

На щастя, до війни фермери встигли зробити запаси кормів, тож протягом тривалого часу не мали з цим проблем. А коли зернові почали потроху вичерпуватися, сталося диво.

«Моя донька організувала збір коштів на корм для наших тварин у соціальній мережі. Благодійники перерахували 14 тисяч гривень. Проте придбати щось через безготівковий переказ в окупації було практично неможливо. Інтернету в нас майже не було, а піймати зв’язок вдавалося лише на даху будинку або на кручі на березі лиману. Те, що я знайшла оголошення про продаж ячменю в інтернеті і продавець погодився отримати кошти на картку – справжнє диво, бо після цього інтернет у нас повністю зник», – розповідає Олена.

Ще одне диво, на думку жінки – у тому, що до їхньої оселі так і не зайшли російські військові. Найбільше господарі боялися за своїх кіз, щоб окупанти їх не забрали та не пустили під ніж.

«Ми жили у найнебезпечнішому місці в Станіславі, адже окупанти самі ж нас і обстрілювали. Виїжджали на край села і гатили по нашому району. Снаряди летіли, а ми працювали… Пам’ятаю як під час одного з обстрілів ми знаходилися надворі біля кіз. Я собою намагалася прикрити козу, а чоловік мене, проте на щастя, всі лишилися живі. Взагалі я часто звертаюся за допомогою до Бога, він чує мої молитви», – говорить Олена.

У пошуку родин для кізоньок

Сьогодні справи у родинному бізнесі Бєлозоренків трохи покращились, адже з’явилася можливість реалізовувати продукцію через інтернет. Після деокупації місцевим мешканцям навіть дихати слало легше, адже з їхніх плечей впало ярмо страху та поневолення.

Сьогодні Олена та Валентин удвох обходять півсотні кіз, частина з яких дійні – це дуже важко і фізично, і матеріально. Молодняк підростає, а разом із тим збільшуються потреби у кормах.

Бєлозоренки покладають великі надії, що зможуть знайти своїм підопічним добрих господарів, які турбуватимуться про тварин та отримуватимуть смачне та цілюще молочко.

Тож якщо ви любите тварин, хочете мати власну екологічно чисту продукцію, а можливо й започаткувати свою справу, – звертайтеся до родини Бєлозоренків. Для них вирощування кіз – не просто бізнес, «Лиманська коза» – то справжня любов до тварин і природи.

Наталія СВИРИДА

Публікація підготовлена в рамках короткострокового проєкту громадської організації “Білозерський центр регіонального розвитку”, який підтримується Фондом реагування на надзвичайні ситуації для жінок і дівчат, заснованим #HIAS у співпраці з #VOICE в рамках проєкту, що фінансується #USAID під керівництвом Save the Children в Україні. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» і не обов’язково відображає погляди партнерів.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь