Окупанти забрали тата у багатодітної родини зі Станіслава

0
868

23 березня 2022 року у селі Станіслав ворог відкрив вогонь по автівці мирних мешканців. В результаті обстрілу один чоловік загинув, ще один – дивом зміг врятуватись.

Віталій Дрижак разом із кумом Олександром їхали у справах. По дорозі чоловіки зустріли колону російських танків. Станіславці з’їхали на узбіччя, подалі від біди, але окупанти все одно відкрили вогонь з автоматів, а потім вдарили по цивільній автівці з гранатомета. Олександр встиг вискочити з машини, а от Віталій згорів живцем.

На момент загибелі чоловіку було лише 43 роки. Віталій Дрижак з дитинства мав інвалідність. Часто їздив за кордон на заробітки. Працював водієм та слюсарем у фермерському господарстві. Мав щасливу родину – дружину і п’ятеро діток. Найстаршому синові на момент загибелі тата було 22 роки, а найменшій донечці – лише рік і три місяці.

“Ми знали його як хорошого сім’янина, він був дуже доброю та світлою людиною, старався завжди для дітей і родини”, – так про Віталія відгукується його кума Ольга, дружина Олександра, який знаходився на момент убивства поряд із загиблим.

Події дворічної давнини назавжди вкарбувалися у пам’ять дружини Віталія Світлани.

“Ми з дітьми були вдома, коли почули сильний вибух і побачили стовп чорного диму. Я навіть уявити не могла, що сталася біда. Перше, що прийшло на думку – напевно, вибухнули бензобаки у тракторній бригаді. Але потім почали приїжджати люди, які все бачили і розповідати мені, як це сталось…”, – розповідає жінка.

Коли почалась війна, Віталій усіляко намагався допомагати односельцям. За словами дружини Світлани, з перших днів повномасштабного вторгнення чоловік волонтерив та підтримував Збройні Сили України.

“Віталій хотів вступити до територіальної оборони, але так, як мав інвалідність, йому відмовили”, – говорить Світлана.

Після загибелі чоловіка, благодійну справу Віталія продовжив його старший син, який ремонтує сьогодні машини для наших солдатів. Світлана, в свою чергу, у складні часи допомагала односельчанам – продавала цукор, хліб, адже магазини поряд не працювали. В селі зостались майже одні пенсіонери, яким важко було під обстрілами ходити далеко за продуктами. Буденні турботи відволікали жінку від сумних думок. Пережити втрату коханого Світлані допомогли діти, яких вона безмежно любить.

“Безвідмовний, життєрадісний, душа компанії. Працьовитий і талановитий, майстер на всі руки. Люблячий батько та чоловік. Він завжди заохочував дітей і до роботи, і до навчання”, – з теплом і любов’ю згадує про Віталія його дружина.

Виїхати з рідного Станіславу після трагедії родина не змогла. Вісім місяців Світлана з дітьми пробули у російській окупації.

“Спочатку ми знаходилися у шоковому стані, навіть не думали про виїзд. Чоловіка ми змогли поховати лише через чотири місяці. Російські військові нам не давали забрати його рештки. На місці, де сталася трагедія окупанти ставили стою техніку, і нам не давали туди під’їхати. У день, коли ми наважились на виїзд зі Станіслава, нам повідомили, що можемо забрати фрагменти тіла Віталія. Звісно ми вирішили відкласти виїзд і пішли до згорілої машини. А вже увечері дізнались, що колону автомобілів, у якій ми мали виїжджати, обстріляли російські танки. Тому їхати ми боялись”, – ділиться пані Світлана.

Наразі жінка з трьома неповнолітніми донечками мешкають у Польщі. Після нового року їм вдалось виїхати за польською програмою “40+”. Остання передбачає грошову допомогу на дітей, а також надання безоплатного житла для родин у готелях.

Війна забрала у родини Віталія Дрижака найдорожче. Окупанти позбавили дітей можливості обійняти рідного тата, почути рідний голос та сказати йому такі важливі слова…

Анна Долінченко

 

 

 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь