У Висунцях дві родини отримали модульні будинки від релігійної організації

Анфіса Миколаївна Кошева до війни разом із сім’єю мешкали у Херсоні у власному будинку. Проте окупанти забрали у родини майже все, що вони наживали впродовж багатьох років.

“Війну ми зустріли вдома. Перші дні намагалися не панікувати, хоч це було дуже важко. Бігали у пошуках продуктів, намагалися кооперуватися із сусідами – хто, що знайде…” – розповідає жінка.

Після деокупації Херсону родина вирішила переїхати до родичів у село Висунці Музиківської громади. На початку червня минулого року на Кошевих чекало чергове випробування. Внаслідок підриву Каховської ГЕС будинок родини затопило. Наразі оселя непридатна для проживання.

“Ми зібрали всі потрібні документи для того, щоб за програмою “єВідновлення” отримати компенсацію. Але поки що нашу заявку не розглянули через те, що у місті ведуться активні бойові дії і комісія не може приїхати оцінити збитки”, – говорить Анфіса Миколаївна.

Проте одного дня родині усміхнулася доля. За ініціативи Чорнобаївської церкви “Ісус – хліб життя” сім’я отримала новий модульний будиночок.

“Якось мені зателефонувала Наталія Іванівна (депутатка Музиківської ОТГ) і сказала, що зовсім скоро ми отримаємо помешкання. Потім приїхала комісія, оцінила наші умови життя і повідомила, що через місяць у нас буде свій невеличкий дім. Тепер ми мешкаємо у власному будиночку. Він набагато менший за наше житло у Херсоні, але дуже радіємо тому, що маємо”, – говорить жінка.

У будинку площею 18 квадратних метрів є два ліжка, кухня із усім необхідним для життя: невеличка стінка, стіл та дві табуретки. Також холодильник і буржуйка, проведена електрика та каналізація. Сам будиночок дерев’яний, а зовні обшитий металом.

Нову оселю також отримала Ганна Юріївна Цабенько. 30 років тому жінка разом із чоловіком переїхали до Висунців із Хмельницької області.

“Ми тут влаштувалися на роботу до фермерського господарства. Нам дуже сподобалося на Херсонщині: гарний клімат, родюча земля, тому і вирішили тут залишитися. Згодом купили будинок, у якому народилось троє наших діточок. Потім діти виросли і роз’їхались, чоловік помер. Я залишилася сама”, – ділиться пані Ганна.

Жінка продовжувала працювати на фермі, мала невелике підсобне господарство — корову та город. Жила скромно, але ніколи не нарікала на долю. Все це було до війни..

“Коли після визволення правого берега почались обстріли, мені в город прилетіла бомба і завалилося пів мого будинку. Звістка про те, що я матиму своє житло, застала мене зненацька. Приїхали пастер і ще один чоловік та зафіксували мої умови проживання. Через місяць залили фундамент, привезли будинок і встановили його. Також я отримала документи на житло. У будинку є все потрібне для життя: меблі, холодильник, буржуйка, є кімната під комору. Я дуже щаслива, що маю своє житло”, – не стримує емоцій Ганна Цабенько.

Війна забрала у людей найдорожче — рідних, власні будинки, спокійне та розмірне життя. Але залишила  віру та надію на краще і ще раз засвідчила, що наші люди не залишать одне одного у біді. Попри всі негаразди ми разом йдемо до перемоги!

Анна Долінченко