4.8 C
Kherson
Вівторок, 22 Листопада, 2022

Останні новини

Незнані імена Херсонщини

Україна виборює своє право на існування як держава, а український народ – на свою свободу, честь, гідність та мирне життя. Багато героїв Херсонщини загинули за вільну Україну. Проти московського дикого ворога наразі ведуть боротьбу наші ЗСУ. Імена наших військових, їхні звання та подвиги навіки вкарбуються в пам’яті народу України. Але варто відзначити, що боротьба з московським ворогом триває понад 350 років, а надактивно розпочалась близько сотні років тому. Протягом 1917-1921 років Україна боролась за свою незалежність з різними претендентами на її землі – більшовиками, поляками, країнами Антанти, прибічниками «Єдиної неділимої Росії». Вагомий внесок у розбудову української армії та держави тих часів зробили уродженці Херсонщини, мова про яких піде далі.

Хочеться щоб херсонці пам’ятали свого земляка Михайла Михайловича Конониківа.  Відомий полковник армії УНР народився 10 червня 1864 року у Херсоні. Закінчив Херсонську класичну гімназію, потім Одеське піхотне юнкерське училище. Служив у 15-му стрілецькому полку 4-ої стрілецької бригади в Одесі. На нестройових посадах брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії – полковник. У 1918-1919 рр. служив на посаді хотинського та бердичівського повітового військового коменданта Української Держави та УНР. З 18 жовтня 1919 року став начальником етапно-розподільчого пункту в м.Могилів-Подільський, з 15 червня 1920 року призначений скарбником управління постачання начальника Тилу Армії УНР. Доля Канониківа після 1920 року невідома.

 

Українця Аполліна́рія Серато́новича (Серапіоновича) Марши́нського можна охарактеризувати як державного діяча УНР, фінансиста, міністра фінансів Директорії. Народився він у 1865 на Херсонщині. У 1890 році закінчив Київський університет, перебував під впливом «Старої громади», був учасником літературного гуртка «Плеяда». Під час поїздки у 1889 році до Галичини для налагодження контактів із І.Франком та М.Павликом був ув’язнений у Львові. 1891 року переїхав до Риги, а 1899 року –  до Дерпта (тепер Тарту), де працював фінансовим інспектором. В Україну повернувся у 1916 році, працював у фінансових установах, директором Катеринославської державної ощадної каси. З листопада 1917 року Аполлінарій Маршинський – директор відділу прямих податків Генерального секретарства фінансів УНР. У 1919 році був віце-міністром фінансів в уряді УНР. Згодом емігрував до Польщі, а в 1923 році – до Чехословаччини, де став громадсько-культурним діячем, викладав історію та письменство України в Українському педагогічному інституті в Празі, обрав псевдонім Левківський. Крім того, Аполлінарій Маршинський викладав українознавство у садівничій школі М.Мельника, з 1924 року – українську літературу в Українському педагогічному інституті ім. М.Драгоманова. Перекладав оповідання І.Франка російською мовою, працю М.Костомарова «Богдан Хмельницький». Помер 30 липня 1929 у Празі.

 

Мужній воїн, командир Олекса Дмитрович Алмазів, який народився 6 січня 1886 року в Херсоні, увійшов в історію України як один із сподвижників ідеї української національної держави. Але на відміну від багатьох інтелігентів тих часів відстоював українську державу зі зброєю в руках. Це український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Командир Окремої гірської батареї Гайдамацького коша Слобідської України у 1918 році, Окремої гірської батареї Запорізького полку кінних гайдамаків імені кошового отамана Костя Гордієнка, Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР з 8 грудня 1918 року, Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону 16-го загону у 1919 році. На чолі цього дивізіону у квітні 1918 року брав участь у поході полковника Болбочана на Крим. Влітку 1919 року відзначився у боях із Таращанською бригадою РСЧА на Шумщині. За часів Гетьманату охороняв український державний кордон у районі станцій Сватове-Білокуракине-Старобільськ. У 1919 році брав участь в успішному наступі Армії УНР із району Деражні на Вапнярку, в боях за Кам’янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ, у тому числі і проти Добровольчої армії. В липні-серпні 1920 року гарматний дивізіон під командуванням Алмазіва вів оборонні бої на півдні Тернопільщини. 21 листопада 1920 року з армією УНР перейшов річку Збруч у районі Підволочиська і був інтернований. Олександр Дми́трович Алма́зів учасник Першого зимового походу армії УНР. 1920 року брав участь у боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста. 3 серпня 1921 року був підвищений до звання генерал-хорунжого Армії УНР. До кінця свого життя генерал захищав ідею незалежності України.

 

Володи́мир Іва́нович Кедро́вський – державний і політичний діяч, публіцист, полковник Армії УНР, який народився 13 серпня 1890 року в Херсоні та відомий тим, що взяв активну участь в українізації військових частин. На ІІ Всеукраїнському військовому з’їзді 5-11 червня 1917 року Кедровський був обраний заступником Голови Українського генерального військового комітету. Згодом сповняв обов’язки товариша Генерального Секретаря військових справ, завідувача мобілізаційного відділу УГВК. Був членом Центрального Комітету Всеукраїнської Селянської Спілки, делегатом від України на Всеросійську демократичну нараду. З 1917 року – член Української Центральної Ради. 1 вересня 1917 року був призначений заступником Генерального секретаря військових справ у новосформованому уряді та одержав звання підполковника Армії УНР. З 1 квітня 1918 року по 15 жовтня 1918 року очолював статистичне бюро і відділ освіти та бібліотек у Херсонській земській управі. З 15 листопада 1918 року – начальник мобілізаційного відділу штаб військ Директорії. Брав участь у вуличних боях із Червоною армією, під його командуванням у столиці роззброєно групу комуністів. З січня по березень 1919 року – член місії УНР у Османській імперії. З 30 квітня 1919 року – голова комісії з розслідування справи повстання отамана В.Оскілка. З 16 травня 1919 року – головний державний інспектор УНР. Воєнний представник Українського Уряду при головному штабі військ Антанти в Салоніках. З грудня 1919 року – посол УНР у Латвії, Естонії та Фінляндії. З 1921 року спеціальний воєнний представник Директорії УНР і особово-уповноважений Головного Отамана Петлюри при уряді Османської імперії. 1966 року він видав спомини «Обриси минулого» і «1917 рік», де описав моменти своєї боротьби за українську державність.

Своєю героїчною боротьбою проти російської окупації волелюбна Херсонщина пише нову сторінку в історії України. Впевненні, що український прапор замайорить у кожному населеному пункті Херсонщини, а вдячні херсонці пам’ятатимуть своїх героїв – тих, хто боровся за свободу сотні років тому, і тих, хто став на захист Батьківщини сьогодні!

Сергій Ільчишин,

кандидат історичних наук,

директор Волочиського історико-етнографічного музею

останні новини

spot_imgspot_img

Інші новини

Вітаємо, ви дочитали до кінця матеріал «Білозерка.Інфо» – незалежного та впливового інтернет-видання. Якщо вам сподобався цей текст, пропонуємо підтримати нас щомісячним внеском від 25 гривень. За ціною лише однієї чашечки кави, ви підтримаєте роботу усієї редакції і допоможете зробити наші громади ще більше відкритими, читачів – більш обізнаними, а діяльність влади – прозорішою.

З повагою, Редакція bilozerka.info