
«Не треба гучних слів!» Як електрик із Томиної Балки, ризикуючи собою, дає людям світло
У селі Томина Балка Білозерської громади гучно щодня. Населений пункт всього за 20 кілометрів від окупованого Лівобережжя, звідки загарбники прицільно б’ють з артилерії та запускають дрони. Просто жити тут та у сусідніх селах – великий ризик. А працювати – неймовірне випробовування, яке під силу одиницям.
Щоденно поспішає на допомогу селянам житель Томиної Балки, скромний електрик, ім’я якого знають усі місцеві.
Здається, тепер життя Миколи Івановича Медведюка – це щоденна боротьба за світло і надію в людських серцях. Він і сам не розгубив її серед війни, сподіваючись що ось-ось його Україна і рідна Херсонщина звільняться від ненависного ворога.
Тому під звуки вибухів Микола Медведюк іде на роботу, й ризикуючи собою, повертає світло у домівки земляків.

«Світ має знати, як люди мужньо тримають свій фронт!»
«Наш Микола Іванович робить дуже велику справу. Томина Балка, Новодмитрівка, Розлив, сусідні Кізомис, Велетенське, Комишани – після «прильотів» він поспішає у ці та інші села, щоб відновити електропостачання», – розповідає про односельця староста Томинобалківського округу Микола Любченко.
Микола Миколайович каже: офіційно Микола Медведюк працює охоронцем у СТОВ «Дніпро», та насправді його руки роблять усе, що стосується електрики – від великих аварійних ремонтів мереж після обстрілів до відновлення електроенергії в будинках односельців.
«Він завжди на зв’язку, готовий у будь-яку хвилину братися до роботи. Буває, навіть доводиться зупиняти. Бо дрони летять, а Микола Іванович за інструменти й вперед! І все це безкорисно, не розраховуючи на якусь дяку.
Собі в помічники часом бере ще одного електрика із СТОВ «Дніпро» Віктора Вікторовича Попошникова. Вони разом вилазять на опори й під вибухами відновлюють обірвані дроти електроліній. Із ними також працює Олександр Іванович Назаренко, який постійно тримає зв’язок із фахівцями обленерго, завдяки чому вдається швидко реагувати на пошкодження і узгоджуючи дії, ремонтувати лінії.
Але у цій бригаді найбільшу долю відповідальності і ризику бере на себе саме наш Микола Іванович!» – розповідає староста.
За його словами, уже багато разів електрики під час роботи потрапляли під обстріли. Окупанти цинічно б’ють по них артилерією, запускають дрони, і доводиться миттю зіскакувати зі стовпів й рятуватися. Але невдовзі вони знову повертаються до роботи.
Безпекову ситуацію у селах старостату Микола Любченко називає критичною. Удари з артилерії, РСЗВ, неймовірна кількість дронів – усе це реалії життя тих, хто залишається вдома. У Томиній Балці досі знаходяться 642 мешканці, у Новодмитрівці – 96, у Розливі – 65. До речі, саме у Розливі вже кілька місяців відсутнє світло, бо мережа йде з Широкої Балки через Томину Балку на Кізомис та Велетенське, де через постійні обстріли та обриви ліній не можуть відновити електропостачання.
Щодня дрони чатують за людьми, рятує лише той короткий час, коли трапляється туман чи дощ.
Староста каже, що в електриків сьогодні є лише один комплект потрібних інструментів, і на всі села цього недостатньо. Тому він уже замовив волонтерам лази, ремінь для безпеки та інші спеціальні інструменти, тому має сподівання, що скоро хлопці отримають необхідне. Електродротами для ремонтних робіт допомагає СТОВ «Дніпро», окрім того, їх передає Херсонобленерго. Технікою знову ж таки підтримує «Дніпро», що надає для відновлювальних робіт «БОБКАТ» – трактор із висувною стрілою. Спецтранспортом управляє ас своєї справи Василь Борисович Куліков.
Але найболючішим питанням для громади залишається суцільна небезпека через ворожі удари. Водночас людей, які сьогодні працюють у Томинобалківського старостаті, чимало. Це і волонтери, і активісти, що привозять хліб, гуманітарку та багато інших. Про усіх них, упевнений староста, потрібно розповідати. Аби світ знав, в яких умовах люди тримають свій фронт.

«Люди просять – треба допомагати!»
Нещодавно електрик Микола Медведюк разом зі своєю дружиною потрапив у аварію. Це сталося, коли вони поверталися з Білозерки, і машину наздогнав ворожий дрон. Микола Іванович зумів відвернути автівку і снаряд впав поруч, але машину перекинуло. Подружжю дивом вдалося врятуватися! А от авто, на якому електрик добирався на ремонти, розбите вщент.
Та, за словами старости, і після того, як Микола Іванович побував на межі життя, відчайдушний електромонтер не зупинився і продовжує робити свою справу.
Після почутого хочеться швидше поспілкуватися з мужнім електриком. Та староста попереджає – Микола Іванович окрім сміливості, має ще одну рису характеру: чоловік він дуже скромний.
Ці слова підтверджуються з перших хвилин нашої розмови.
«А навіщо про мене писати? Мене ж ніхто не примушує це робити, я ж сам!» – дивується нашим запитаннями Микола Іванович Медведюк.
У Томиній Балці він живе від народження. Знає тут всіх і все.
І з початку повномасштабної війни нікуди з дому не їхав. Охоче розповідає про своїх чотирьох онучок, яких подарували їм з дружиною Катериною Іванівною два сини, жартома робить оптимістичні прогнози про закінчення війни, а ось про себе та про те, що допомагає людям, говорить без особливого бажання.
І все ж дізнаємося, що й в окупацію, коли російські військові виїжджали в степи й били по селах, аби потім видати ці удари за атаку ЗСУ, Миколі Івановичу доводилося ремонтувати не лише світло, але й мережі газо- та водопостачання. А коли якось висловив свою думку про ті «прильоти», мало не постраждав. Каже, відчепилися росіяни від нього лише тому, що більше нікому було лагодити в селі комунікації. Тож багато разів ходив під автоматом, пережив обшуки, але вижив. А після звільнення роботи додалося: окупанти почали бити по прифронтових селах мінометами та «градами», а потім взялися запускати дрони – що не день, то все більше і більше.
Запитуємо у Миколи Івановича про аварію, у яку потрапив з дружиною. Мовляв, чи не хотілося після пережитого зупинитися, перечекати, виїхати?
«Ви що, смієтеся? Як виїхати? Куди? А хто тут буде працювати?» – щиро запитує у відповідь електрик.
«А дружина, хіба ж не відмовляла, вона ж за Вас хвилюється?» – продовжуємо, аби розпитати більше.
«Хвилюється, але підтримує. Знаєте, вона у мене яка? Люди просять – треба допомагати! Та й хіба ж то один раз… Мені й осколок у плече від снаряда потрапляв. Але ж зажило! – спокійно каже Микола Медведюк.
Чоловік розповідає, що електрики з їхнього та сусідніх сіл завжди на зв’язку і підтримують один одного. Вдячний своїм напарникам Віктору Попошникову і, особливо, Олександру Івановичу Назаренку, який надає чималу допомогу, співпрацюючи зі спеціалістами РЕЗу. І дуже жалкує за тими колегами-електриками, які загинули під обстрілами.
«Окрім Томиної Балки, Новодмитрівки, Розливу обслуговуємо й Кізомис, Комишани, Велетенське, Первомайське… У деяких селах вже немає електриків, але там є люди, їм потрібно жити. Жаль, що не всюди можу дістатися, бо окупанти порозкидали «пелюстки»», – каже Микола Медведюк.
У свої 62 він не вагаючись ризикує власним життям, щоб повернути землякам цивілізацію.
У день, коли ми спілкуємося, у Томиній Балці сталося чотири «прильоти». Микола Іванович зізнається: ледве й сам утік від ненависних дронів над головою.
В якийсь момент наш співрозмовник зупиняє розмову. Повідомляє: «дрон дзижчить, треба зачекати й послухати». А за мить каже: «пролетів» і розповідає про свої найближчі плани – що вже винайняв машину і завтра обов’язково поїде у Комишани, бо там люди від 24 грудня без світла.
Здається, ніщо не може зупинити його місії – принести світло туди, де темрява. А журналістів скромно просить лише про одне: «Не треба гучних слів. Аби нам усім вистояти, дожити й зустріти перемогу!»
Ірина Квітка