Не чекати кращих часів: як молодь Музиківської громади змінює її вже сьогодні

Коли за кілька десятків кілометрів – зона бойових дій, здається, що всі розмови мають бути лише про безпеку. Але в Музиківській громаді говорять й про інше. Про спортивний майданчик, де можна буде тренуватися просто неба. Про медіапростір, у якому молодь навчатиметься працювати з відео та інформацією. І про цифрову мапу, що збереже історію окупації та спротиву Херсонщини, поки її ще пам’ятають очевидці.

Саме ці ідеї принесли громаді одразу три перемоги в першому турі конкурсу “Гранти Президента України для молоді з малих територіальних громад”. Їхні автори отримали фінансування на реалізацію своїх ініціатив. Загалом на Херсонщині підтримали дев’ять таких молодіжних проєктів, та лише Музиківська громада здобула одразу три гранти.

Білозерка.Інфо поспілкувалася з координаторкою грантових проєктів-переможців, головою Молодіжної ради Музиківської громади Оленою Докієнко та автором одного з них – 18-річним Олександром Щербиною.

Про те, як народжувалися ці ідеї, що зміниться в громаді після реалізації грантів-переможців та чому молодь прифронтової Музиківки вирішила не чекати кращих часів, а діяти вже сьогодні – читайте далі.

“Молодь сама вирішила, чого їй не вистачає“

Голова Молодіжної ради Музиківської громади, заступниця директора з виховної роботи КЗ “Східненський ліцей” Олена Докієнко пригадує: усе почалося ще взимку 2026 року, після зустрічі з представниками Українського молодіжного фонду.

– Про можливість податися на президентські гранти нам розповіла інспекторка з питань молоді та спорту Музиківської сільської ради Світлана Позняк. Саме вона запропонувала нам долучитися і весь цей час була поруч, допомагала, консультувала, підтримувала. Ми одразу вирішили не вигадувати проєкти самі, а запитати молодь, що потрібно саме їй. Зібрали старшокласників, студентів, молодих людей із громади. Ідей було багато, але найчастіше всі поверталися до одного – потрібен відкритий спортивний простір, доступний кожному, – розповідає вона.

Спочатку команда думала облаштувати майданчик у приміщенні. Але молоді люди наполягли на іншому.

– Вони казали: “Ні, він має бути надворі. Щоб можна було прийти будь-коли, а не тоді, коли відчинені двері”. Це була їхня позиція, і ми її підтримали, – говорить Олена.

Так народився проєкт “VIRA. Простір відновлення”, авторкою якого стала голова батьківського самоврядування Східненського ліцею Дарія Штоюнда. Майбутній спортивний майданчик у Східному буде відкритим не лише для молоді, а й для усіх мешканців громади, серед яких і ветерани війни. На реалізацію цього проєкту молодь отримала 172 750 гривень.

Паралельно з’явилася ще одна ідея – зовсім іншого змісту. Учителька Східненського ліцею Анна Чихун запропонувала створити “Цифрову мапу пам’яті” – проєкт, який збере історії окупації, спротиву, спогади військових, ветеранів і мирних жителів. Це буде вебсайт, YouTube-канал та інтерактивна мапа громади. На його реалізацію передбачено 177 600 гривень.

Третім став проєкт 18-річного випускника Музиківського ліцею Олександра Щербини – “Музиківський медіахаб”. За грантові 152 380 гривень у молодіжному просторі створять сучасний медіацентр, де молодь навчатиметься працювати з відео, фотографією, соціальними мережами та створювати якісний український контент.

Разом ці проєкти отримали понад пів мільйона гривень грантової підтримки. Вони різні за змістом, але їх об’єднує одна ідея: дати молодим людям більше можливостей для розвитку саме у своїй громаді.

– Ми подали три абсолютно різні проєкти. Один – про фізичне відновлення, другий – про збереження пам’яті, третій – про навчання й цифрові навички. Мабуть, саме тому вони й зацікавили експертів, – додає Олена Докієнко.

Вона координувала підготовку проєктів “VIRA. Простір відновлення” та “Цифрової мапи пам’яті”, і разом із грантоотримувачками втілюватиме їх у громаді. Каже, найбільше запам’яталося, як молоді люди поступово почали сприймати ці ідеї як свої.

– Ми навіть окрему Telegram-групу створили. Разом обирали тренажери, сперечалися, обговорювали, що саме потрібно. Це вже були не просто заявки на конкурс. Молодь цим жила!

На підготовку грантових заявок знадобилося менше місяця. І всі три пройшли з першого разу!

Для Олени це була не перша участь у грантових програмах. Раніше вона вже реалізувала проєкт із облаштування дитячого майданчика за програмою DOBRE, а також брала участь у програмі Британської ради, де втілила проєкт для молодих мам в декреті і дітей до трьох років. Та навіть із цим досвідом нинішня перемога стала несподіванкою.

– Ми мріяли, що, можливо, пройде хоча б один проєкт. Коли сказали, що перемогли всі три, чесно, не повірили. Постійно перепитували: “А ми точно виграли?” І лише коли побачили Указ Президента, нарешті видихнули!

Сьогодні команда вже готується до підписання договорів. Попереду – закупівлі, реалізація і чимало викликів.

– Найскладніше – навіть не написати заявку. Найскладніше – втілити її зараз, коли ми живемо поблизу зони бойових дій. Останнім часом безпекова ситуація в громаді погіршилася, але в нас немає іншого шляху. І в договорі немає пункту, що проєкт можна відкласти до кращих часів.

Попри це, у громаді вже говорять про нові ідеї.

– Ми вже обговорюємо наступні проєкти. Хочемо, щоб вони допомагали молодим людям відкривати власну справу. Наприклад, мініпекарню чи кав’ярню. І, правду кажучи, мене найбільше тішить те, що хлопці й дівчата почали вірити: їхні ідеї потрібні й можуть стати реальністю.

Саме це Олена Докієнко і вважає найбільшою перемогою.

– Для мене ці проєкти про те, що молоді люди залишаються на Херсонщині. Всупереч усім труднощам й ризикам вони хочуть жити вдома і змінювати свою громаду. І це, мабуть, найбільша перемога з усіх!

“Можна поїхати. Це простіше. Набагато важче, але й цікавіше – залишитися і зробити кращим життя тут“

Коли почалася повномасштабна війна, Олександру Щербині було 14 років. У Музиківці разом із родиною він пережив російську окупацію, дочекався звільнення громади, а цьогоріч закінчив ліцей із відзнакою.

Хлопець щиро зізнається: ще кілька років тому, як і багато його однолітків, мріяв після школи вступити до університету в Києві чи Львові й будувати життя у великому місті.

Сьогодні йому 18. Сашко подає документи до вишів, але вже не шукає майбутнього далеко від дому. Усі вузи, куди він вступає, – у Херсонські.
Серед обраних спеціальностей – журналістика, менеджмент, публічне управління і навіть агрономія.

– Я, мабуть, багатогранна людина. Люблю комунікувати з людьми, але так само люблю землю, тому й агрономія мені цікава. Та у будь-якому разі, навчаючись в університеті, мені б хотілося використовувати самоврядування як ще один майданчик для громадського активізму, – усміхається хлопець і пригадує, як до війни разом із мамою часто їздив до Херсона.

 У дитинстві вона возила його до школи раннього розвитку, потім були прогулянки парком, у торговельно-розважальний центр. Тоді йому здавалося, що справжнє життя починається десь у великому місті.

– Колись мені здавалося, що краще життя – десь в іншому місці. А зараз зрозумів: можна поїхати. Це простіше. Набагато важче – залишитися і зробити кращим життя тут.

Саме з цього бажання народився його перший самостійний грантовий проєкт — “Музиківський медіахаб”, на який виділено 152 380 гривень підтримки. У молодіжному просторі планують облаштувати сучасну студію, придбати професійні камери, екшн-камери, світло, штативи та інше обладнання, щоб молоді люди могли навчатися створювати якісний український контент.

До цього у Сашка вже був досвід командної роботи. Він став капітаном команди програми UPSHIFT від UNICEF. Тоді вдалося виграти грант, за кошти якого для ліцею придбали тренажери, боксерську грушу та інший спортивний інвентар.

Активного юнака швидко помітили й запросили до Молодіжної ради при Херсонській обласній військовій адміністрації. Сьогодні він очолює відділ медіа та комунікацій Молодіжної ради, є заступником голови Молодіжного конгресу Херсонщини, розвиває сторінки у соціальних мережах, пише тексти, працює з командою та продовжує вивчати SMM.

Одним із найцікавіших для нього став проєкт із дослідження історії сіл Херсонщини.

– Ми досліджували населенні пункти області. Шукали цікаві факти, працювали з архівами. Тоді я зрозумів, наскільки важливо не просто споживати інформацію, а вміти її перевіряти й створювати якісний контент.

Саме це він і має намір передати іншим.

– Я хочу бути для молодих людей таким другом і ментором, яких свого часу зустрів в Молодіжній раді. Багато чого я навчився у Сергія Сергійовича Овчарова, який тоді був заступником голови, а нині виконує обов’язки голови Молодіжної ради при Херсонській ОВА. Тепер хочу передати свій досвід іншим.

Втім, реалізація першого самостійного проєкту розпочалася не так, як планувалося. Спочатку медіахаб мали облаштувати на базі ліцею, та через важку безпекову ситуацію довелося змінювати місце реалізації.

– Український молодіжний фонд поставився до цього з розумінням. Тепер плануємо відкрити медіахаб у молодіжному просторі громади.

Найбільшою підтримкою для Олександра завжди були найближчі люди. Він виріс без батька, і каже, що всім завдячує мамі Дар’ї та бабусі Валентині.

Поруч із ним його чарівна дівчина Дар’я Демидюк, теж із Музиківки. Вона підтримує його ідеї, допомагає не втрачати віру в себе й першою радіє кожній новій перемозі.

В розмові хлопець пригадує, як родина пережила місяці російської окупації в Музиківці. Під час так званих “зачисток” Олександра ховали вдома. Каже, пощастило лише тому, що їхній будинок у віддаленому провулку.

– Коли о п’ятій ранку починався гуркіт техніки, а потім прикладом автомата стукали у вікно, було дуже моторошно. Ми розуміли, що вони – терористи,  не визнають жодних законів, тому ніхто не знав, чим усе може закінчитися.

В історії його родини є ще один збіг, про який Сашко говорить з особливим трепетом. Коли прийшла повномасштабна війна, йому було 14 років. Саме стільки ж було і його прабабусі, коли почалася Друга світова війна.

– Я ще застав її. Вона померла, коли мені було дев’ять. Іноді думаю про цей символізм і його значення…

Ще під час окупації хлопець робив окопні свічки для військових. Після звільнення громади зрозумів, що хоче допомагати вже по-іншому – через молодіжні ініціативи, навчання і розвиток.

Для тих, хто лише думає про участь у грантових конкурсах, у нього є проста порада.

– Найбільша помилка – не почати. Якщо нічого не спробувати, то нічого й не станеться.

Попереду – реалізація першого великого самостійного проєкту. Він не приховує, що хвилюється. Але на запитання, навіщо все це в таких непростих реаліях, відповідає без вагань:

– Життя взагалі несправедливе. Ми вже існуємо в таких реаліях. Та це не означає, що треба скласти руки. Можна нічого не робити. Але за що тоді стоять наші хлопці? І як ми тоді будемо будувати своє майбутнє?

А наприкінці розмови він вимовляє фразу, яка, мабуть, найкраще пояснює і його вибір, і те, чому він вирішив залишитися.

– Я не хочу стати ще одним поколінням, яке занапастило свою країну.

Білозерка.Інфо висловлює вдячність за фінансову підтримку Європейського Союзу через свій проєкт “Підтримка прифронтових медіа та розслідувальної журналістики” (FAIR Media Ukraine), який впроваджується Internews International у партнерстві з Media Development Foundation (MDF). Білозерка.Інфо зберігає повну редакційну незалежність, а інформація, подана тут, не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу, Internews International або MDF.”

Ірина Квітка