Навічно в строю

0
969

Маленький Сергійко бачить маму, яка миттєво змінилась на обличчі, їй погано…

– Мамо, давай подзвонимо папі, – звертається хлопчик, побачивши у якому стані знаходиться ненька: сидить на підлозі, голосно плаче…

Тетяна дивиться на дитину і не розуміє, як вона скаже, що тата вже немає… Ці хвилини перекреслили все її життя, вбили разом із коханим її саму.

Чоловік Тетяни – лейтенант Ігор Капляр, родом із Дніпровського, командир танкового взводу роти вогневої підтримки 206-ого батальйону територіальної оборони ЗСУ, більше відомий серед товаришів по службі як “Футболіст”, загинув 27 березня 2024 року. Життя чоловіка обірвалося під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Сьогодні Україною розлітаються сотні сповіщень про загибель військових. Проте найбільше болить тим, хто втрачає рідних, друзів, знайомих. Вони усвідомлюють, що сталося, але душа відмовляється приймати страшну реальність.

Ігор Капляр назавжди залишиться живим для своєї люблячої дружини, яка постійно була поряд, підтримувала всі його рішення. Для своєї доньки, яку він опікав, як принцесу, та для маленького синочка, котрий був “хвостиком” татка.

“Ігор з Дімою охоче відвідували дитячий садочок і навчалися в одному класі, були справжніми друзями. Хлопчик ріс, як всі позитивні дітки, у любові, обцілований бабусею і дідусем. Саме вони виховували Ігоря. Так сталося, що батьки створили нові сім’ї і дитині було затишніше у бабусі. З дитинства хлопчик цікавився спортом – футбол став для нього улюбленим заняттям. Але через травму руки Ігор не зміг вступити до інституту ДВС, не пройшов медкомісію. Проте невдача не відбила у хлопця бажання отримати вищу освіту. Ігор успішно склав іспити та навчався у Миколаївському державному інституті. Після закінчення вузу працював у Білозерському райвідділі міліції”, – згадує мама Ігоревого друга дитинства Тетяна Болтушенко.

Ігор Капляр все завжди робив до ладу, його досягнення вражали і в юридичній сфері, і в підприємницькій, а також у спорті та на сцені. Чоловік був справжнім асом за кермом і гарним рибалкою, дотепним жартівником та справжнім інтелектуалом.

Односельці добре пам’ятають, як у молоді роки цей жвавий хлопчина віртуозно грав на музичних інструментах, співав, декламував, мав чудове почуття гумору. Таку ж любов віддавав футболу, стадіон у Дніпровському став для нього місцем сили.

Характерною рисою Ігоря була доброзичливість і любов до людей. Як власник продуктового магазину, чоловік неодноразово ставав спонсором сільських свят. Жоден захід у будинку культури не відбувався без солодких подарунків для діток і людей похилого віку від Ігоря Капляра.

 “Він – “Миколайчик”, від якого дітки Дніпровського отримували солодощі на свята. Збудував невеличкий дитячий майданчик біля свого магазину. Пам’ятаю, як за дві години до нового року Ігор працював у себе в магазині в костюмі Діда Мороза і пригощав покупців шампанським, аби просто подарувати святковий настрій!”, – написала у коментарях під постом про загибель Ігоря односельчанка.
“Заслужений ветеран, гравець, воротар, один із засновників ф/к “Гроно” Капляр Ігор Володимирович все своє життя був активним учасником всіх футбольних і спортивних подій громади.
Справедливість та чесність, вміння працювати у команді задля найкращого результату, всебічна підтримка товаришів як на футбольному полі, так і в житті, допомога у розвитку дитячого футболу та спорту в с.Дніпровське, активна громадська позиція, надійність, незламність та цілеспрямованість — всі ці слова без перебільшення про нашого Героя”, – розповів про товариша капітан футбольної команди “Гроно” Володимир Чумак.

Життєвий шлях Ігор Капляр завершив військовим, де також мав неабиякі успіхи, про які усі дізнаються з часом. Коли прийняв рішення стати до лав ЗСУ, це було очікувано. Справжній чоловік, тато, син, друг став “батьком” для підлеглих на війні.

“Футболіст” вирвався з окупованої Херсонщини у серпні 22-го і відразу прийшов у 206 батальйон територіальної оборони ЗСУ. У нього за плечима була військова кафедра і офіцерське звання, але всі підтверджуючі документи залишились в окупації. На збір документів йшло забагато часу, а воювати Ігор хотів вже зараз. Тому став до лав Сил оборони в якості солдата.

У цьому статусі Ігор брав участь у військових операціях під Правдиним на Херсонщині, у Вовчанську на Харківщині та під Бахмутом на Донеччині. І лише коли батальйон був на відновленні – нарешті доробив усі документи та став командиром взводу роти вогневої підтримки.

Під Соледаром “Футболіст” організував та очолив групу пілотів ударних дронів, надихав і рухав колектив уперед. На позиціях отримав травму плеча. Потім виявилося, що то перелом, тож довелося лікуватися. Незабаром батальйон вирушив на Марʼїнський напрямок, а Ігор швидко виписався з лікарні і приїхав до своїх, ну бо як же хлопці будуть самі…

У свій останній день життя “Футболіст” був на чергуванні і зміг зі своїм екіпажем спалити ворожу БМП.

“Жодна ворожа броня не вартує твого життя. Все, що ти зробив, було недарма. І твоїми діями теж ми стали ближче до нашої Перемоги. Спочивай з миром, Бро. Ти навічно в строю”, – написав у соцмережі командир роти вогневої підтримки молодший лейтенант Василь Паламарчук, 241 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ.

Кажуть, життя любить сильних. Всі, хто знали Ігоря, погодяться, що воно у нього було нелегким. Але з різних ситуацій він завжди виходив гідно. Ігор Капляр поспішав жити і зумів стати по-справжньому щасливим.

Ідуть додому синочки… Додому, до Отця Небесного… Як вас багато, рідненькі… Відвоювалися… Видер ворог віжки з рук, не дав керувати своїм життям, поніс душі чорною ріллею, як стадо вільних, диких степових коней, довів до прірви і штовхнув у спину… А вони не впали донизу, ні, – злетіли білими янголами у Божі обійми, стали на захисті рідних своїх там, у небесній блакиті…

Слава Героям!

Олена Бутковська

 

 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Пожалуйста, введите ваш комментарий!
пожалуйста, введите ваше имя здесь