Оптимізму та енергійності Наталії Іванівни Міщенко можна лише позаздрити. У свої 67 років жінка має власний продуктовий магазин, відповідально виконує обов’язки депутата Музиківської громади, підтримує у лікуванні важко хвору старшу доньку та повсякчас допомагає односельцям. Навіть війна не зламала її силу духу та не позбавила бажання бути корисною іншим.
“Згадую перші дні повномасштабного вторгнення… Здавалося, що це сон. Зараз прокинусь і продовжиться моє спокійне, мирне життя. Але проходили тижні, місяці й ми навчилися жити в нових умовах. У нас є великий підвал, ми його обладнали: поставили ліжка, поклали матраци, знесли всі потрібні речі. Там ми прожили 8,5 місяців разом із 5 сім’ями з Херсона, яких ми прихистили. Вдень ходила на роботу в магазин. Але його полиці спорожніли. З продуктів залишилися лише деякі крупи”, – згадує жінка.
Наталія Іванівна розповідає, як важко шукали хліб, замовляли з інших сіл. Іноді доводилося купувати не лише для себе, але й для односельців – самотніх пенсіонерів, яким важко було десь ходити у пошуках їжі.
На запитання, як вдається триматися в такий нелегкий період життя, відповідає:
“Якщо зупинюся хоч на хвилинку – упаду духом. Робота, допомога людям та віра у краще – це те, що дає мені сили жити далі. Також підтримує та допомагає чоловік, у нас дуже гарна сім’я”.
Із чоловіком Наталія Іванівна разом уже 20 років. Це її другий шлюб. Коли перший чоловік помер, Анатолій підставив жінці своє сильне плече – підтримував і фінансово, і морально. На двох мають четверо дітей, яких розкидало по світу: дві доньки в Італії, сини – в Польщі та Україні.
“У дітей між собою гарні стосунки. Моя старша донька вже 13 років на діалізі в Італії. В Україну її забрати не можемо з міркувань безпеки. Коли є змога, я її навідую. Але коли мене немає поряд, я знаю, що брати та сестри їй допоможуть. Вони вважають себе однією родиною, завжди спілкуються і підтримують одне одного”, – тішиться жінка.
Наталія Іванівна – уродженка Одеської області. До села Висунці перебралася 13 років тому, коли вдруге вийшла заміж.
“Знаєте, ніколи не думала, що так любитиму це село. Для мене тут все стало рідним, своїм. Особливо люблю людей – вони в нашому селі дуже дружні та чуйні”, – говорить депутатка.
Все своє життя жінка працювала: спочатку в ательє швачкою, далі, після декрету, бригадиром, потім на ринку. А в 67 років наважилася відкрити ФОП.
“Коли почалась війна, колишній власник магазин залишив. Тому я, недовго думаючи, відкрила ФОП. Ні з ким не радилась, відкрила, а потім розказала чоловіку. На все село у нас лише один невеличкий магазин. У ньому можна купити овочі, м’ясо, рибу, солодощі. Стараємось завозити продукти, які не отримуємо від гуманітарних організацій”, – говорить підприємиця.
Наталія Іванівна бере активну участь у житті села: домовляється про гуманітарну допомогу для жителів Висунців. Співпрацює з Товариством Червоного Хреста, благодійним фондом “Мирне небо”, міжнародною гуманітарною організацією “World Central Kitchen” та чеською гуманітарною організацією “Людина в біді”.
“7 травня наші односельці мали змогу отримати продуктові набори від фонду “Мирне небо”, а 16 травня видавали гуманітарну допомогу для багатодітних родин, ВПО та пенсіонерів від Червоного Хреста. Під кінець минулого опалювального сезону гуманітарна організація “Людина в біді” видала на кожен двір 250 кг брикетів, буржуйку та скловату для утеплення. Тому до осені й зими наші односельці готові”, – ділиться Наталія Іванівна.
Попри складну безпекову ситуацію на Херсонщині не так багато родин покинули село. За словами Наталії Іванівни, лише три сім’ї. Натомість до Висунців приїхало 12 родин ВПО – з Антонівки, Херсона, Текстильного та Тягинки. Усього у Висунцях 72 двори. Переважно це люди пенсійного віку. Також є молодь, але небагато. А все тому, що у селі немає роботи.
“Улітку ми живемо за рахунок городу – садимо навесні овочі. Гуманітарна організація “World Central Kitchen”, а також Музиківська громада надала нам насіння моркви, помідорів, зелені та інші. Зараз сезон овочів та ягід. Хто хоче заробити – йде працювати на поле, збирати полуницю. За день можна заробити 200–300 грн. У місто їхати небезпечно, та й там роботи небагато. Тому взимку наші люди зазвичай живуть на пенсію або соціальні виплати. Проте, на жаль, і ті поскасовували”, – ділиться жінка.
Не дивлячись на те, що Висунці – село зовсім маленьке, громадські й гуманітарні організації про людей не забувають. Отримати допомогу люди можуть щонайменше раз на місяць.
“На щастя, все необхідне для внутрішньо переміщених осіб надаємо: житло, гуманітарну допомогу, одяг, медичну допомогу. Наші ВПО – дуже порядні та активні люди. Якщо потрібна якась допомога у селі – двічі просити не доводиться”, – говорить Наталія Іванівна.
Не зважаючи на непрості часи, жінка не втрачає віри у перемогу та мріє привезти доньку з Італії додому.
Анна Долінченко
Матеріал підготовлений в межах проєкту “Психосоціальна підтримка жінок та дівчат з деокупованих громад Херсонщини”, який реалізується завдяки партнерству ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” з HIAS
Ukraine в рамках Фонду реагування на надзвичайні ситуації
для жінок та дівчат.