До війни олександрівці плекали великі надії на розвиток рідного села, залучення інвестицій та створення нових робочих місць. Тут будували вітрову електростанцію та планували реалізувати масштабний проєкт із будівництва річкового порту. Сьогодні місцеві мешканці мріють про відновлення зруйнованих окупантами осель, школи, дитячого садочку, будинку культури та бібліотеки…
Все це цілком реально, – переконана староста Наталія Каменецька. Жінка працює у місцевому самоврядуванні більше 20 років. Рідну Олександрівку вимушено полишала лише під час періоду масованих обстрілів. Тільки-но ворога відігнали подалі від громади, Наталія повернулася до села. Сьогодні вона активно допомагає односельцям у вирішенні гострих проблем та налагодженні життя у старостаті.
“Після деокупації до нас майже відразу почали приїжджати волонтери з усієї країни та представники міжнародних організацій. Особливо активно допомагали перші чотири місяці. Везли нам усе необхідне. Сьогодні візитів стало менше, проте благодійники стали нашими справжніми друзями”, – ділиться староста Олександрівки.
Сьогодні щотижня сюди приїжджають такі організації, як Продовольча програма ООН, World Central Kitchen, GEM. Здебільшого привозять продуктові набори.
“Взимку дуже велику допомогу нам надав Міжнародний Червоний Хрест. 96 жителів села отримали від організації по 15 тис. грн, які змогли використати на закупівлю вугілля та паливних брикетів, адже не у всіх в Олександрівці є газ. 156 родинам фонд Acted надав теж по 15 тис. грн на оплату комунальних послуг.
Норвезька рада у справах біженців привозила гігієнічні набори родинам із дітьми та особам з інвалідністю. Також організація надала 30 родинам по 42 тис. грн для на будівельні матеріали для ремонту пошкодженого житла”, – говорить Наталія Каменецька.
Саме відбудова житла залишається найбільш болючою проблемою для місцевих мешканців. Оскільки Олександрівка знаходиться у зоні активних бойових дій, тут наразі не діють державні програми “єВідновлення” та “Пліч-о-Пліч”. Тому вся надія – на волонтерів та благодійні організації.
“Навесні 2023 року на нас “вийшла” церковна організація з Рівненщини, щоб допомогти у ремонті пошкоджених будинків. Питаю, скільки ж вас приїде? Капелан відповідає: 100. Так і вийшло, ми були дуже зворушені такою масштабною допомогою. Рівненські волонтери до нас приїжджали у три заходи по тижню. Вірите, коли вони працювали на будинках, навіть обстрілів не було. Силами рівненських волонтерів перекрили дахи у 114 приватних оселях. Всі будівельні матеріали благодійники привезли з собою”, – із вдячністю згадує староста.
Також місцевим мешканцям неодноразово допомагав БФ “Ранок Відродження”. Благодійники надавали олександрівцям будівельні матеріали, зокрема шифер.
“Ми складаємо списки для першочергової видачі матеріалів. Перш за все тим, хто повернувся у село. Наразі це близько 250 домогосподарств, 464 людини. Хоча влітку 2023-го, коли обстріли були не таким інтенсивними, в Олександрівці проживала 521 особа”, – ділиться Наталя Каменецька.
Сьогодні старосту неабияк непокоїть відсутність державної стратегії щодо механізмів повернення людей до звільнених громад Херсонщини.
“Вже зараз люди повинні чітко знати, що їх чекає? Чи будуть умови для роботи дорослих та навчання дітей? І, головне, чи допоможе держава відбудувати житло? В Олександрівці окупанти знищили майже усе. Деякі люди повернулися і живуть у гаражах та літніх кухнях”, – ділиться староста.
Ще одне болюче питання для громади – низькі тарифи на комунальні послуги, через що працівники місцевого комунального підприємства залишаються без зарплати.
“Дивіться: у нас у селі 38 кілометрів водопровідних труб, населення скоротилося в п’ять разів, проте ми повинні обслуговувати всіх, хто залишився. Існуючі тарифи (17,86 грн. за кубометр води) не покривають реальних затрат, та й люди не завжди платять за комуналку. Підняти тарифи не маємо права. Станіславська СВА сплачує борги за електроенергію, але зарплату працівникам КП дати не може”, – ділиться староста.
Проте навіть за таких умов спеціалісти КП “Олександрівське” ремонтують постійні пориви водопровідної мережі та підтримують порядок у селі, ризикуючи власним життям.
Загалом, за словами Наталії Каменецької, місцеві мешканці приділяють дуже багато уваги благоустрою. Тут слідкують за порядком на вулицях, косять траву, висаджують квіти, впорядковують територію кладовища.
“У нас сьогодні працює «Армія відновлення» по договору зі службою зайнятості, це 5 осіб, і 5 робітників-комунальників. Проте у нас ще не всі ділянки розміновані. Тож там ми не можемо нічого робити, поки не отримаємо акт про розмінування від саперів”, – говорить пані Наталія.
До речі, у старостаті мріють про власну сонячну електростанцію для комунальної служби. Відповідне обладнання забезпечить безперебійну роботу насосів на артезіанських свердловинах. Наразі громада розробляє відповідний проєкт та шукає спонсорів.
Питання енергонезалежності вкрай важливі для громад, які постійно потерпають від ворожих обстрілів. Безперебійні джерела живлення потрібні на період, коли працюють ремонтні бригади. Місцеві мешканці з вдячністю відгукуються про роботу станіславських електриків, яким доводиться працювати під прицілом ворога.
Сьогодні в Олександрівці існують проблеми з інтернетом. Вежі мобільного зв’язку зруйновані, а провайдер “Діджиком”, який раніше обслуговував жителів села, не може відновити послуги. Компанії потрібно для старту мати хоча б 100 абонентів, а у місцевих мешканців наразі немає можливості, щоб заново проводити інтернет.
Щодо стосується медичних послуг, гострих проблем у цьому питанні немає.
“Дякуючи благодійникам, ми відновили місцевий ФАП. У цьому нам допомогла організація Save Ukraine, Олексій Федченко, Bohum Донецьк. Вони ж надали і медичне обладнання. Тепер в Олександрівці знову є ФАП, працює дві медсестри. Тут ми можемо приймати медичні місії, які до нас часто приїжджають.
Наприклад, “Лікарі без кордонів” раз на два тижні надають консультації, привозять базові ліки. Українсько-ізраїльська місія “Фріда” у квітні відвідала Олександрівку, Станіслав та Широку Балку. Прийом вели 18 лікарів-спеціалістів. Люди були дуже задоволені. Тепер направили “Фріді” листа, просимо приїхати до нас ще з флюорографією та стоматологом”, – говорить Наталія Каменецька.
До великої війни в Олександрівці здійснювалося 28 рейсів на день до обласного центру. Наразі залишилося лише 2 рейси – до Херсона і в зворотному напрямку. До Миколаєва можна дістатися 4 рази на тиждень.
“Щодо освіти та культури – у нас повністю зруйновано соціальну інфраструктуру: школу, дитсадок, будинок, бібліотеку. 35 тис книжок перетворилися на попіл… Проте завідуюча книгозбірнею Світлана Пекалюк домовилася з благодійниками, які надали модульний будиночок під заклад, книги нові збирає, тож люди читають. Школа у Олександрівці працює у онлайн-режимі. Дітки, які залишилися у селі, забезпечені ноутбуками та планшетами”, – ділиться староста.
За словами пані Наталі, їй дуже приємно, коли волонтери і благодійники, які приїжджають до Олександрівки, говорять, що попри війну і обстріли, село оживає.
“Бог дає лише ті випробування, які людина може витримати. Ми витримаємо, ми сильні! Зараз люди настільки люблять Україну, цікавляться всім українським, цінують його! По собі скажу – заново перечитала всю українську класику, багато чого для себе відкрила нового. Вирішила ще й англійську підтягнути, думаю, ще згодиться це мені. А взагалі немає коли впадати у депресію, треба працювати, роботи багато. Мене підтримують, здається, такі емоційні маленькі, але з іншого боку дуже важливі речі. Я нещодавно отримала подарунки від діток з аутизмом – малюнки та сумку. І це було так зворушливо, так надихаюче, по-справжньому!”, – ділиться пані Наталя.
Староста Олександрівки разом із односельцями впевнена, що Перемога України наступить незабаром, адже у нас найкраща у світі армія.
“Знаєте, як кажуть, вірю у Бога та в ЗСУ! Іноді дивлюся ввечері на лівий берег, коли наші окупантам «навалюють», і маю тверду надію, що виженуть їх за короткий час із нашої землі. Настане мир, не будуть дрони ворожі над головами в людей літати, і ми зможемо повною мірою розвивати громаду. Адже колись були плани зробити в Олександрівці цілий порт від “Нібулона”, велику сонячну електростанцію, вітровий парк. Наша громада могла б стати дуже заможною, бо подібні проєкти – це робочі місця, внесок коштів інвесторами і на розвиток місцевої інфраструктури. Вірю, що так і буде, зробимо для цього усе від нас залежне!”, – говорить Наталія Каменецька.
Олена Бджола